Кожного дня ми з тривогою слухали новини про стан вкрай непростих газових перемовин із Росією. Думали, чи не замерзнемо взимку? Чи вистачить блакитного палива у сховищах? Чи дадуть західні партнери грошей, щоб розрахуватися з «Газпромом»? А тут нове лихо: левова частка вугільних шахт залишилася на території, захопленій терористами. Тож і з вугіллям почалися проблеми.
Але чи насправді все так погано з нашою омріяною енергонезалежністю? Коли час від часу вулиці наших сіл і міст затягує їдкий дим торф’яників, одразу ж спадає на думку: чому Україна не використовує енергоресурс, який і в прямому, і в переносному сенсі лежить на поверхні?
Економія по-європейськи
А тим часом такі зовсім не бідні країни, як Фінляндія чи Швеція, зробили ставку саме на це ефективне і недороге паливо. Проект своєрідної торф’яної революції спрацював у Фінляндії після Другої світової війни. Тепер 40 відсотків теплової галузі цієї північної країни — на торф’яній сировині (незважаючи на значні запаси вуглеводнів). Там будують електростанції біля торфовища, щоб у такий спосіб зменшити витрати на транспортування і зберігання торфу, а також максимально здешевити виробництво. Щоправда, торфобрикетів вони вже не використовують — їх замінили на фрезерний торф, який спалюють у котлах таким чином, що отримують одночасно і тепло, і електроенергію.
Ще кілька років тому шведи купували волинський торф, постачаючи його через Білорусь та поромом через країни Балтії, і їм це було вигідно. А Україна користувалась російським газом. Вітчизняне тверде паливо охоче купують також поляки, чехи, німці. Наприклад, у Литві торф користується попитом. «У нашій країні функціонує біржа біопалива. Особливо зважаємо на дешеве паливо, таке як торф. Але головне, створюємо умови для діяльності малих енергетичних підприємств», — констатує голова Біоенергетичної асоціації Литви Віргініюс Раманаускас.
Суперпаливо
Фахівці стверджують, що торф має низку переваг перед звичним газом чи вугіллям. По-перше, паливний торф кусковий, торф фрезерний паливний та паливні брикети на основі торфу є екологічно чистими та висококалорійними видами палива. По-друге, торф паливний кусковий — найдешевше висококалорійне місцеве паливо для вироблення теплової енергії, яке за своєю вартістю найбільш конкурентоспроможне порівняно з вугіллям, мазутом та природним газом. Торфобрикети — продукт збагачення та переробки видобутого паливного торфу — характеризуються середньою теплотою згорання в межах 14,9 МДж/кг, (для порівняння — теплота згоряння природного газу становить 31,8 МДж/кубометр) Тобто дві тонни торф’яних брикетів дають майже стільки ж тепла, як тисяча кубічних метрів природного газу. Це до того, що вартість двох тонн брикету на сьогодні в кілька разів менша, ніж тисяча кубічних метрів блакитного палива.
Торф як енергетична сировина має переваги також і порівняно з вугіллям, а саме: у 2—3 рази меншу питому вартість одиниці маси палива, що приведена до теплотворної спроможності; граничний низький вміст сірки, що становить 0,15 % у торфі проти 2,0—4,0 % у вугіллі; великий вихід речовин у торфі (близько 70%), які забезпечують гарні умови розпалювання топки. Крім того, золу після спалювання торфобрикету можна використовувати для розкислення сільськогосподарських ∂рунтів та як мінеральне добриво.
Маємо те, що маємо
Втім, усі ці переваги і можливості згоряють разом із нерозробленими торф’яниками. За часів СРСР торф’яна промисловість була добре розвиненою в багатьох, тоді ще соціалістичних республіках. Торф широко використовували, в тому числі і як паливо, незважаючи на дешеві традиційні енергоресурси.
У 80-ті роки в країні було побудовано багато торфобрикетних заводів, деякі з них і нині працюють в Україні. Проте вже в 90-ті роки вітчизняна торф’яна промисловість занепала, видобуток та переробку торфу звели нанівець, більшість торфопідприємств припинили свою діяльність. Сьогодні в Україні торф як паливо майже не використовують.
Проте торф’яні родовища є майже на всій території України, за винятком приморських та південних областей (Луганська, Одеська, Чернівецька, АРК). За основу геолого-економічної оцінки ресурсів торфу в Україні взяли Державний облік запасів торфу, геологічну вивченість його родовищ та потребу в ньому народного господарства. За даними Держкомгеології, в Україні виявлено та розвідано 3 118 торф’яних родовищ з геологічними запасами близько 2,2 мільярда тонн. Загальна площа родовищ — близько трьох мільйонів гектарів, у промислових кордонах — близько 600 тисяч гектарів. Видобуває та переробляє торф у країні держконцерн «Укрторф».
Відродження галузі
Нині на високому державному рівні вже розуміють необхідність застосування природних ресурсів, якими багата наша країна.
Зі слів директора ДП «Волиньторф» Івана Киричика, для реалізації таких перспектив потрібні серйозні інвестиції, а це десятки мільйонів гривень. Але це — не гроші, коли йдеться про те, щоб позбутися енергетичної залежності нашої країни.
Міністр енергетики та вугільної промисловості України Юрій Продан нещодавно заявив очільнику Волинської ОДА, що готовий передати ДП «Волиньторф» у комунальну власність для його розвитку «хоч завтра». «Завданням номер один» назвав роботу над цим проектом і Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк.
У деяких областях вже діють регіональні програми з торфовидобування. Вони мають розв’язати проблеми галузі, які гальмують її розвиток. Зокрема у Київській області технічно переоснастять та оновлять основні фонди підприємства «Київторф», адже амортизація обладнання сягає 90 відсотків. Щоб збільшити обсяг продукції, а отже, й здешевити її виробництво, будуть вводити в експлуатацію новіші ділянки торфородовищ. Аби підвищити конкурентоспроможність українського торфу заплановано освоєння виробництва нових видів продукції на основі торфу (виробництво паливних брикетів пресами-екструдерами, розфасованих органо-мінеральних добрив на основі торфу і бішофіту). Хочуть на Київщині і перевести на тверде місцеве паливо й об’єкти бюджетної сфери та підприємства комунальної теплоенергетики.
Альтернатива російському газу
Керівники деяких українських регіонів уже заявили про перехід на цей вид палива. На думку експертів, він частково може замінити газ. До того ж торф є більш екологічно чистим, ніж вугілля. Але, наголошують вони, для ширшого його використання як палива потрібна державна підтримка.
Раніше в Україні видобували близько 10 мільйонів тонн торфу: з них частина йшла на паливо, а частина — для покращення якості грунтів. За підрахунками науковців, 78 тонн торфобрикету замінює 36 тисяч кубів газу. Тож, зазначають вони, виробництво тепла з використанням торфу може бути дешевшим за газ.
Загалом останні події, пов’язані з горінням торф’яників на Київщині, наштовхують на думку, що цей енергетичний ресурс має згоряти в котлах, а не на полях. Можливо, настав час переглянути ставлення до торфу.
КОМПЕТЕНТНО
Михайло ВОЛИНЕЦЬ,
голова Незалежної профспілки гірників України:
— Не розумію, чому Мінпаливенерго не відроджує потужності з видобутку торфу, який може багато в чому замінити вугілля на місцевому рівні. Здається, що можновладці навіть за такої важкої ситуації дбають лише про створення компаній-прокладок, через які їм вигідніше імпортувати вугілля з-за кордону, накручувати на цьому гроші і класти їх собі до кишені. Ніхто не дбає про власний народ, бо бракує державницького підходу.
Володимир КЛЮС,
екологічний експерт:
— Торф як паливо досить ефективний. Він має високу калорійність, але дає багато попелу. Наші вчені розробили пальники для вітчизняних котлів, пристосовані для такого виду палива. Часто виробники чи продавці котлів дезорієнтують покупця, кажучи, що він витрачатиме 30 кілограмів торфобрикетів на добу. Тоді як усе залежить від площі, теплоізоляції будинку та якості торфу. Якщо бути точнішим, 340 кілограмів торфових пелетів дають одну гігакалорію тепла, тобто кількість енергії, необхідну для опалення невеличкого будинку, площею 100 квадратних метрів, упродовж тижня. Але торф дає менше викидів, ніж вугілля.
Ми в Google+