Чорноморське узбережжя Миколаївщини поцятковано лиманами: Бузький, Березанський, Тузловський, Тилігульський, Дніпровський. Один із найменших — Бейкуський. Відомо, що лимани утворюються в затоках річок і в місцях їхнього впадіння в море. Територія, на якій розташований лиман, зазвичай захищена від руйнівного впливу морських хвиль скелями або піщаними обмілинами. Бейкуський також захищений від моря Чорноморською (Лагерною) косою й розташований на вході в Березанський лиман. Щоправда, недавно місцеві керівники вирішили перекроїти природу та відокремити Бейкуш від Березанського лиману греблею. І вже очевидно, що наслідки такого втручання у природний процес будуть непередбачуваними.

Фото надав автор

Нездійснені проєкти

Бейкуська затока, як і Березанський лиман, — затоплена морем стародавня долина річки Березань. Сприятливий приморсько-степовий клімат і велика кількість сонячних днів на рік можуть стати магнітом, який привабить сюди туристів. Звісно, ще слід ретельно потрудитися над розбудовою інфраструктури, впорядкуванням місць відпочинку. Але чималий потенціал лиману поки що повністю не розкритий.

На березі Бейкуського лиману, за дев’ять кілометрів від курортного Очакова, лежить село Чорноморка. З пів року тому були наміри влади приєднати Чорноморську ОТГ до Очакова. Натомість громада змогла обстояти своє право на самостійне існування та незалежність від міста. І тут стали розвивати зелений туризм.

Нині на берегах Бейкуської затоки більш як десяток садиб, де пропонують спокійний відпочинок. Є варіанти з усіма зручностями, є й простіші. Приваблює відпочивальників близькість до моря з чистим білим пляжем, те, що немає галасливих розважальних закладів, сільський колорит, первісна незаймана природа.

А ще Бейкуш багатий цілющими природними ресурсами. У ХІХ столітті відпочити та оздоровитися на берег лиману приїжджали заможні люди. Уже тоді було відомо про лікувальні грязі затоки. Це підтверджує голова правління Асоціації лідерів туристичного бізнесу у Миколаївській області Тетяна Чичкалюк.

«На початку 1970-х фахівці гідрогеологічного управління провели детальну розвідку мулових грязей Бейкуської затоки. Її підсумки показали, що придонні відкладення — лікувальні мулові грязі із запасом понад 330 тисяч квадратних метрів. Однак далі досліджень справа не пішла», — розповідає пані Тетяна.

У 1990 році повторно проведено оцінку екологічного стану  родовища лікувальних мулових грязей Бейкуського лиману і сформульовано рекомендації щодо його подальшого вивчення. Визначити ці запаси було необхідно, щоб обрахувати, чи зможуть лікарні як головні споживачі цілющого ресурсу стабільно функціонувати протягом необхідного промислового періоду, яким вважали 50 років. І знову позитивні результати й райдужні перспективи. Проте вже не одне десятиліття, знаючи про унікальні лікувальні властивості очаківської землі, на жаль, їх досі не використовуємо.

Перевірено: на узбережжі лиману є всі умови і можливості робити чудове вино. Фото з сайту facebook.com/beykushwinery

Час гребель?

Натомість тут реалізують досить сумнівні проєкти з непередбачуваними наслідками для природи. Наприклад будівництво греблі між Березанським та Бейкуським лиманами. Хоч голова Чорноморської ОТГ Андрій Дмитренко запевняє, що то не гребля у класичному розумінні, а просто насип. Він вважає, що все робить правильно й керується благородною метою: зберегти Бейкуський лиман. Як аргумент згадує закони фізики. Мовляв, що вужча протока, то швидше відбуватиметься водообмін між лиманами. Ще один аргумент — пожежна безпека. Слід було забезпечити під’їзд пожежної машини, аби здійснювати водозабір.

І ще один аргумент, історичний. «Я дійшов висновку, що головною причиною обміління і застою води в лимані став порушений водообмін. Свого часу на Бейкуському мисі брали пісок для будівництва. І так захопилися, що частина материка стала островом, а через відкритий прохід стрімко почала проходити вода. Саме це і порушило природний цикл припливів і відливів і відповідно водообмін лиману. Через штучно створену протоку вода змінила русло, і велика її частина крутиться навколо вже створених островів. А Бейкуш гине», — зазначає Андрій Дмитренко.

Із цими аргументами не погоджуються представники природоохоронних установ та екологи. І головна причина — те, що греблю побудовано без будь-яких проєктів та дозвільних документів. Як повідомили в регіональному Офісі водних ресурсів у Миколаївській області, їм про це не відомо. Єдиною підставою для будівництва дамби стало рішення комісії з надзвичайних ситуацій Чорноморської ОТГ.

Дуже обурений ситуацією з будівництвом греблі між Березанським та Бейкуським лиманами миколаївський еколог Олег Деркач.

«Бачимо черговий приклад самоуправства місцевих феодалів, повне ігнорування чинного законодавства і безкарність, — зазначає він. — Березанський — лиман відкритого типу, наповнюється з моря, а стан затоки залежить від зв’язку з лиманом. Якби періодично хтось вивчав Березанський лиман, то багато питань було б знято. А так гідрологи скажуть: треба проводити багаторічні дослідження. Тобто вони не готові дати відповіді, що далі робити. Кожен приймає рішення, керуючись своєю громадянською позицією. Але й без гідролога зрозуміло, що руїни в наших головах».

Олег Деркач вважає, що будівництвом греблі безперечно порушили водообмін між затокою і лиманом.

«Загалом це тільки прискорить обміління, евтрофікацію і засолення затоки. — Не кажу вже про рибу. Але очевидно, що солоне болото місцевих більше влаштовує, ніж поки що досить продуктивний лиман», — каже він.

До речі, першими забили на сполох представники Миколаївського рибоохоронного патруля. Там заявили, що перекриття протоки призведе до зменшення водообміну в Бейкуському лимані, внаслідок чого можуть масово гинути водні біоресурси.

Управління Державного агентства рибного господарства в Миколаївській області надіслало листи до відповідних органів щодо виявленого насипу.

«Штучно створена конструкція заважатиме проходу риби, що йде на нерест у Бейкуський лиман. Риба не зможе нереститися, що неодмінно позначиться на якості та кількості популяції водних біоресурсів у Березанському та Бейкуському лиманах», — йдеться в листі.

Не знаю, наскільки в цій ситуації спрацьовують закони фізики. Проте закони втручання у природу, намагання щось у ній підправити на власний розсуд, які застосовували ще за радянський часів, усе ще працюють. Невже знову повертатимемо русла річок і регулюватимемо природні явища?

Фото надав автор

Сова гукає, лиман кличе

Бейкуш — турецька назва. Це й не дивно, адже турки певний час володіли цією територією. У перекладі бейкуш — сова. Кажуть, що тут насправді гніздилися ці птахи. Тепер лиман уподобали лебеді й інші пернаті. А ще є припущення, що Бейкуш входив до складу міфічної  країни Артанії, яка начебто існувала на території Північного Причорномор’я.

Подобалася ця територія не лише туркам. Коли особисто розвідала це місце для власного відпочинку, побачила, що сюди, до Бейкуського лиману та Чорного моря, приїжджають гості з усієї  України. За говіркою чути хмельничан, киян, львів’ян, закарпатців. Радію, що Миколаївщину обирають, попри проблеми з дорогами та сервісом.

Обрала свого часу Бейкуш і родина Шнейдерісів, які заснували на узбережжі сімейну виноробню. Як розповів Євген Шнейдеріс, глава сімейства і керівник виноробні, стався збіг обставин.

«Улітку вирішили жити за містом, придбали дачу в Чорноморці. Коли діти підросли, ми з дружиною почали подорожувати Європою. Мені стали близькими за духом країни південної Європи і, подорожуючи ними, іноді заїжджав оглянути виноробні. Ось тоді зацікавився вином. І дивувався: чому в нас не зовсім так ідуть справи з виноробством, як у Європі.

Невелике дослідження показало, що немає жодних проблем, і можна робити в Україні гарні вина. Уперше спробував в 2010 році. Вийшло. А потім у 2011-му мені запропонували купити кілька ділянок землі. Чому б і ні? Так усе й закрутилося», — згадує Євген.

За українськими мірками виноробня «Бейкуш» невелика, має в розпорядження лише 11 гектарів виноградників. Але на відміну від гігантських підприємств із тисячами гектарів, на яких вирощують сировину для вина, сімейні виноробні мають більше можливостей для експериментів. Вони підтримують культуру виноробства, акуратність та ретельність усіх процесів на кожному етапі — від роботи на винограднику до ідеальної чистоти у ферментаційній чи підвалах, де витримують бочки. Тобто не прагнуть робити вина дешевими, а конкурують якістю. Тож мають поціновувачів.

Бейкуш — цікава місцевість простотою та природною привабливістю. Звісно, сезон вдпочинку відтермінувався. Але він триває тут довго. Господар садиби, де ми відпочивали, Едуард каже, що він влітку на море не виходить. А йде у вересні, коли море тепле і прозоре, сонечко лагідне, а не пекуче, коли немає метушні. Тож відвідати Бейкуш ще є час.

З розвитком малого бізнесу, зеленого туризму, виноробень та інших екологічних підприємств Бейкуш абсолютно точно може отримати друге чисте дихання. Залишається сподіватися, що для подальшої розбудови привабливого в майбутньому курорту кисню в нього вистачить.