Із майже півтисячі землевпорядників органів місцевого самоврядування Полтавщини фахівець Кіровської сільської ради Полтавського району Тетяна Антоненко — одна з наймолодших і найперспективніших. Таку оцінку дали полтавські колеги, які знають її вже не перший рік. Подібну думку має і Кіровський сільський голова Віра Науменко, яка охарактеризувала її як авторитетну людину і сумлінного та кваліфікованого працівника, з яким консультуються землевпорядники з інших районів. І зауважила, що відколи Тетяна Миколаївна почала в них працювати (у квітні виповниться 16 років), вона спить спокійно. Тому, мовляв, що земля — це слизька стезя, на якій запросто можна спіткнутися, але вона з перших днів роботи так себе зарекомендувала в колективі, що всі навіть не сумніваються в її чесності і порядності.

Живий архів громади

— Землевпорядник — не просто державний службовець, а представник селянської еліти, бо знає всі межі, володіє інформацією про кожну земельну ділянку, кожного землекористувача. Це живий архів конкретної громади, — коментує перший заступник начальника головного управління Держземагентства у Полтавській області Григорій Шарий. — Він і межові спори вирішує, і городи ділить, сінокоси, пасовища, виділяє добавки. Нарізає земельні наділи працівникам соціальної сфери, врегульовує ситуації щодо використання паїв і їх оренди. Він стоїть часто-густо між орендарем і орендодавцем, інтересами громади і держави, між інтересами громади й конкретного громадянина, а ці інтереси часто не збігаються. Землевпорядникові треба так поводитися, щоб не виникало конфліктів у громаді, щоб сторони поступалися одна одній, дотримувалися чинного законодавства. Тетяні Миколаївні це вдається.

Звичайно ж, класним землевпорядником вона не народилася. Ази своєї майбутньої спеціальності опановувала у Полтавському радгоспі-технікумі імені Макаренка, який закінчила 1998 року. На її фаховий вибір почасти вплинуло те, що виростала в селі Байрак Мачухівської сільської ради, де до землі ставляться з побожною шанобливістю, адже недалеко Полтава, а в передмісті, як відомо, земля — на вагу золота.

— Спершу я навіть не розуміла, що це таке — землевпорядкування, — розповідає вона, — але потім, у процесі навчання, захопилася геодезією, мені подобалося малювати карти, вести зйомки, та так і полюбила цю справу. Тож коли у квітні 1998 року повідомили, що є місце землевпорядника у Кіровській сільраді, попросилася сюди без вагань, і була щаслива, коли мене взяли на роботу.

Так учорашня випускниця технікуму стала упорядницею, берегинею землі — адже в межах Кіровської сільської ради залягають переважно чорноземи й особливо цінні землі. Особливістю є ще й те, що вони збереглися тут цільним масивом, не розділеним у натурі, за що кіровці вдячні голові колгоспу з багаторічним досвідом Олексієві Васильовичу Масляку. Він не спокусився на щедрі умовляння «інвесторів» і цим урятував село від загибелі, а родючі землі — від спустошення й надмірної хімізації. Практика ощадливого колективного обробітку земель у Кіровому збереглася до сьогодні: виробничий сільськогосподарський кооператив, якому дісталися паї місцевих жителів, — власне, той самий колгосп, що має в структурі посівних площ кормову групу й утримує дві тисячі голів великої рогатої худоби. А всю органіку вивозить на поля, чим сприяє підвищенню їхньої родючості.

Землевпорядник — не просто державний службовець, а представник селянської еліти, бо знає всі межі, володіє інформацією про кожну земельну ділянку, кожного землекористувача. Фото надане автором

Щоб грунти гумусом приростали

По-синівському до землі-годувальниці у Кіровому ставляться й 58 власників паїв (із 735), які працюють на ній одноосібно. В обов’язки Тетяни Антоненко тепер входить усе робити разом з Вірою Науменко та членами земельної комісії, щоб і надалі так було. Щоб ці Богом дані грунти не виснажували, як деінде, монокультурами, а щоб вони гумусом приростали.

— Щоб працювати землевпорядником, треба любити землю, любити свою спеціальність, прагнути до самовдосконалення, постійно їздити на курси підвищення кваліфікації. Там багато чого нового дізнаєшся. Бути терплячим, принциповим і юридично грамотним, бо іноді доводиться відстоювати свою позицію в суді, — розмірковує Тетяна Миколаївна і наводить приклад: за чиїмось позовом їхню сільську раду перевірила обласна сільськогосподарська інспекція і виявила на її території укладені договори сервітуту на земельні ділянки для ведення товарного сільгоспвиробництва. Ці ділянки є комунальною власністю громади, та інспектори побачили в цьому порушення законодавства. Прокуратура Полтавського району оскаржила ці договори сервітуту в господарському суді. Від них почали вимагати відміни рішень про використання землі. Судова тяганина тривала майже два місяці, але представники громади зуміли довести свою правоту — що укладення договорів оренди землі було правомірним. Адже рішення про використання громадою цих ділянок приймали колегіально, за це голосували депутати, а зароблені в такий спосіб кошти, приблизно 22 тисячі гривень, спрямували не в чиюсь кишеню, а на громадські потреби.

І швець, і жнець, і на дуду грець

У штаті сільської ради посади юриста не передбачено, тому його функції виконує землевпорядник. А коли виїжджають на місце розглядати земельні спори, тут вона і міліція, і «швидка допомога», і суддя товариського суду. Тож розслаблятися, спочивати на лаврах ніколи. Постійно вивчає спеціальну літературу, нові закони, що часто змінюються, багато працює в Інтернеті. Якщо й там не знаходить потрібної інформації, тоді звертається по допомогу до більш досвідчених: начальника Полтавського районного відділу Держземагентства Галини Мусієць, заступника начальника головного управління Держземагентства в Полтавській області Олександра Шила, заступника голови Полтавської районної ради Миколи Кальченка.

В уявленні дилетанта незмінним робочим інструментом землевпорядника є двометрівка або аршин — у різних місцевостях його називають по-своєму. Насправді обмірювальні функції сьогодні виконують землевпорядні організації, з якими вона підтримує тісний контакт. Її робота полягає у прийманні громадян, наданні їм довідок, переоформленні витягів з державних актів. Приміром на цей час СВК «Злагода» переоформлює з людьми договори на оренду паїв. Це 685 земельних ділянок, і на кожну таку ділянку-пай треба виготовити технічну документацію. В ході її виготовлення Тетяна Миколаївна звіряє кадастрові номери і перепровіряє межі між сусідами, щоб можливі похибки виправити ще до того, як документи буде підписано. Бо коли люди вже отримають на руки витяги з держреєстру, зробити це буде набагато складніше. 

Клопітна робота у Тетяни Антоненко, але, каже, жодного разу не пошкодувала, що торує саме цей шлях. Тож коли її старший син (а має двох дітей) Олександр, який цього року закінчує 9-й клас, сказав нещодавно, що теж хоче вступати в аграрний коледж, щоб отримати фах землевпорядника, вона зраділа. Ще б пак, адже це хороша спеціальність. Якщо далі вчитися, можна стати геодезистом, а спеціалісти такого профілю скрізь затребувані. Раніше, коли вона вчилася, не було таких комп’ютерних технологій, як нині, все робили дідівськими способами. А сьогодні молодим набагато легше вчитися. Тож спокійна за сина, упевнена, що він «потягне» цю справу. Треба тільки старатися, добиватися свого. В цьому з нею солідарний і її чоловік, який до землі теж не байдужий. У селі Супрунівка, де вони живуть, в обох є ділянки по 15 соток, на яких з любов’ю спільно вирощують овочеві та плодово-ягідні культури, а також квіти, яких насівають по кілька десятків сортів.

— Ще справжня весна не настала, а ми вже наводимо порядок на городах, хоч вони у нас з осені прибрані. Просто вже хочеться чимось себе зайняти після зимової сплячки, — усміхається Тетяна Миколаївна. Безумовно, для людей, які вийшли із села, догляд за землею — то найкраще заняття і відпочинок.