Цей лист став лише черговим свідченням того, що громади Одещини зовсім не поспішають об’єднуватися. Особливо у стислі строки. «Урядовий кур’єр» побував у Болграді, звідки до редакції надійшло підготовлене активістами звернення до районної і обласної влади, в якому ті просять нічого не змінювати в устрої їхнього життя.
Залиште все як є
Болград — порівняно невеличке містечко на крайньому півдні Одещини, своєрідна столиця болгарської діаспори в Україні. У зверненні, яке підготувала громадська рада при Болградській РДА, йдеться про реалізацію Закону «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Суть — залиште все як є. Бо «громадська рада вважає, що кожна територіальна громада Болградського району є дієздатною і не бачить необхідності у проведенні заходів у районі з об’єднання громад». Цікаво, що такої думки дотримуються не лише громадські активісти і не лише у Болграді. Загалом вона типова для всього півдня Одещини, історичної території, що зветься Бессарабією.
Депутат Одеської облради Юрій Маслов вважає, що інспіроване центральною владою об’єднання «згори» «рівноцінне абсолютній катастрофі». « Якби я був конспірологом, — каже народний обранець, — то припустив би, що перед нами спроба ворожої розвідки назавжди дестабілізувати становище в Одеській області». І нагадує, що однією з передумов кривавого Татарбунарського повстання 1924 року проти румунської влади стала тодішня непродумана аграрна реформа. Можливо, така оцінка і такі аналогії трохи згущують фарби, як і згадка про «геноцид» у деяких публікаціях на тему добровільного об’єднання. Утім, у контексті регулярних скандалів довкола міфічної Бессарабської народної республіки про дим, якого без вогню не буває, забувати не варто.
Яскраво виражена географічна прив’язка у неприйнятті об’єднувальної реформи очевидна. На останній сесії Одеської облради, що відбулася наприкінці травня, більшість емоційних критичних виступів стосувалася саме півдня. Північні та центральні райони переважно просто узгоджували окремі моменти. Втім, рішучої позиції півдня, за щонайменше браком особливого ентузіазму решти районів, вистачило, щоб підготовлений облдержадміністрацією та робочою групою обласної ради перспективний план реформування громад не зібрав необхідну кількість голосів, тож його навіть не прийняли за основу.
Чим зумовлена така непоступливість півдня? «Для вас усіх, для центральної влади, ми, жителі місцевості від Дністра до Дунаю, — ваш головний біль», — заявляє Герой України Володимир Видобора, очільник агрокомпанії «Свобода», яка давно і успішно працює в Ізмаїльському районі. Особливість свого краю Володимир Деонисович виводить із того, що радянська влада прийшла сюди значно пізніше — не 1917-го, а аж 1946 року. І апелює він передусім не до якихось ментальних та світоглядних позицій, а до речей цілком прагматичних: «Ми відрізняємося устроєм життя, різноманіттям, багатонаціональністю. У нас великі села, і, як правило, у кожному є Будинок культури, школа, дитсадок. Скажіть: із ким об’єднуватися? Навіщо?» Саме багатонаціональність та самодостатність громад на півдні — ті позиції, з яких бессарабці відкидають об’єднувальну реформу.
Юрій Демчогло, представник депутатської групи «Бессарабія» в облраді, наполягає, що розроблений обласною владою план «не враховує етнічних особливостей південних районів» (що, по суті, суперечить букві закону про добровільне об’єднання громад). Він каже, що «є прецеденти конкретно в Ренійському районі, коли в одну громаду об’єднуються три села різних національностей». А далі — вже не судитиму добре це чи погано — за спостереженнями депутата, «болгари, молдовани, гагаузи, що 200 років живуть у злагоді, починають косо дивитися одне на одного — чи то від небажання віддавати свій населений пункт у підпорядкування сусідньому, де мешкають представники іншого етносу, чи то від сумнівів, що у таких об’єднаних громадах під час розподілу бюджету «не столичні» етноси можуть бути обділеними».
Ми за національні округи
До звернення, з якого ми розпочали розповідь, було додано чимало документів, датованих ще початком 1990-х. Із них випливає, що в південних районах, у Болграді передусім, коли й прагнуть якихось змін в адміністративному устрої, то тільки у вигляді створення певних національних округів (у цьому разі болгарського). А щось подібне до американського «плавильного котла», де змішуються в один конгломерат усі етноси, тут бачити не хочуть.
Тож у контексті нинішніх сепаратистських загроз навряд чи хто наважиться на створення якихось автономій, хоч би якими безпечними вони були для територіальної цілісності. І без потреби загострювати хай навіть суто потенційні суперечності теж не варто.
Голова Одеської обласної ради Михайло Шмушкович зауважує, що в Болграді «спочатку прагнули залишити один район — одну громаду, а тепер позиція еволюціонувала до того, що залиште все як є». Такий поворот може видатися парадоксальним, але тільки на перший погляд болградці готові були, вочевидь, погодитися на варіант збереження своєї районної спільноти із новою вивіскою єдиної громади. Коли ж їх поставили перед фактом, що з району збираються зробити дві громади (без узгодження з районом, що особливо обурило людей), вони цілком передбачувано дали задній хід.
Отже, навіть в непростих умовах півдня Одещини існують певні можливості для маневру у просуванні ідеї про об’єднання громад. Потрібно небагато: переконати людей у тому, що справа ця добра і вигідна. Станом на кінець травня виконробам реформи це не вдалося. Зауважимо лише, що якби заявлена добровільність не викликала ні в кого сумнівів, то до листів та гнівних виступів не дійшло б. У них просто не було б потреби.
Ми в Google+