«Васько Окорок прошепотів налякано: — Страшно, Микито Єгоровичу?»

Ця міні-сцена із культового колись твору Всеволода Іванова «Бронепоїзд 14-69» згадалася після того, як недавно почув професійну суперечку донецьких залізничників. А емоційно обговорювали вони навіть не швидкісні «Хюндаї», а… пісенні рядки: «Ми мирні люди, та наш бронепоїзд стоїть на запасному шляху!» Одні стверджували, що ці слова тепер потрібно повторювати… пошепки. Чому? Виявляється, щоб всюдисущі крадії металу часом не почули оте точне місце дислокації закованого у броню потяга.

— Розпиляють, гаспиди, і розтягнуть до останньої гайки! — песимістично прогнозував один з учасників дискусії. — Навіть заклепки не залишиться. А на додачу можуть прихопити ще й колії самого запасного шляху…

Опоненти цієї версії, навпаки, наполягали: співати потрібно якомога голосніше — аби, значить, налякати лиходіїв, які цуплять залізничні вантажі. Бо замість слів «бронепотяг стоїть» дуже рекомендують вживати «бронепотяг стояв». Ні, не тому, що його банально вкрали.

— Нехай знають і начуваються — він уже не стовбичить, а використовується за прямим призначенням!

Підстав для згаданої суперечки, як кажуть, вагон. Або взагалі, уточнюють залізничники, цілий ешелон. Бо нині дуже часто будні залізниці нагадують динамічні сцени пригодницьких фільмів, де зображують напади зграй зухвальців на потяги. Щоправда, тепер об’єктом зазіхань стають не пасажирські, а вантажні ешелони, які для охорони дехто радить супроводжувати бронепотягами. Такі перестороги, схоже, справді були б не зайвими, з огляду на реалії перевезення вантажів. Адже тільки з початку року бійці оперативних груп воєнізованої охорони Донецької залізниці запобігли майже сотні випадків розкрадання з вагонів різноманітних вантажів та матеріальних цінностей. На гарячому вдалося затримати й передати правоохоронцям 125 осіб, яких тепер притягують до відповідальності. А про кількість поки що невловимих персон можна тільки здогадуватися.

Не секрет, що найчастіше об’єктами зазіхань стають вантажі, які перевозять на відкритих платформах. Деякі спритники набили руку скидати брухт із вагонів навіть на ходу, проте вугілля, вироби із чорних металів та інші вантажі лиходії здебільшого розкрадають під час тимчасових стоянок ешелонів. Причому ударники цієї праці претендують на лаври важкоатлетів: на ділянці Донецьк—Рутченкове охоронці затримали суб’єкта, який спромігся поцупити з вантажного вагона 2,6 тонни металобрухту.

А ще неформали-залізничники активізувалися і знахабніли настільки, що коли довгенько немає підходящих вантажів, вони не сидять без діла, а беруться розкомплектовувати колії, вагони, засоби зв’язку і сигналізації та інше інженерно-технічне обладнання. Наприклад, на станції Слов’янськ один з умільців з допомогою молотка, зубила тощо взявся розкомплектовувати вантажний вагон. Мовляв, щоб знали, як залишати його порожнім. А якщо нема вагонів, довкола ще є чим поживитися: на станції Сартана двоє металозаклопотаних персон демонтували 7 метрів залізничної колії — не пропадати ж добру…

Окрім збитків, яких зазнає залізниця, через істотні пошкодження рухомого та нерухомого складу виникає реальна загроза аварійних ситуацій. Щоб запобігти цьому, оперативні групи воєнізованої охорони не сидять склавши руки: цього року вони супроводжували майже 65 тисяч вагонів із номенклатурними та іншими цінними вантажами. Робили це, зрозуміло, поки що без бронепотяга, озброєного гарматами та кулеметами. Хоч для відбиття нападів зловмисників на вантажі чотири рази охоронцям таки довелося застосовувати зброю. І хоч, щоправда, ляскали тільки попереджувальні постріли, є підстави знову згадати балакучого персонажа п’єси «Бронепоїзд 14-69» Васька Окорока, який важко зітхав: «Відпусти ти мене, Микито Єгоровичу. Хоч постріляю…»