ДАТА 

95 років тому в Російській імперії відбулася Лютнева революція

Вольт ДУБОВ
для «Урядового кур’єра»

Історичний 1917-й став роком початку боротьби народів Росії за національно-державне самовизначення, що привело до протистояння різних політичних сил, громадянської війни, утворення великої світової держави — ССРР з іншим суспільно-політичним ладом. Для України, яка опинилась у самому центрі тих драматичних подій, це був рік спроби знайти свою незалежність.

Вони були  першими

23 лютого 1917 р. в Росії відбулася буржуазно-демократична революція, самодержавний лад було повалено, влада перейшла до створеного Тимчасового уряду. В Україні після падіння царизму з великою силою розгорнувся загальний національно-демократичний рух. Серед політичних партій, котрі очолили цей рух, найвпливовішими були УСДРП —Українська соціал-демократична робітнича партія (її лідери: В. Винниченко — голова, Д. Антонович, С. Петлюра, М. Ткаченко, М. Порш); УПСР — Українська партія соціалістів-революціонерів (М. Грушевський, М. Ковалевський, П. Христюк); УПСФ — Українська партія соціалістів-федералістів (С. Єфремов, Д. Дорошенко). Їхня мета, за словами Винниченка, «... відродження і розвинення нашої національності, пробудження в нашому народі своєї національної гідності».

У березні 1917 р. почав діяти представницький орган української демократії — Українська Центральна Рада (УЦР), яку очолив М. Грушевський. За короткий час УЦР стала керівним органом національного руху, зуміла створити розгалужену мережу своїх організацій і охопила впливом міста і сільську місцевість. Саме вона звернулась до Тимчасового уряду Росії з національними вимогами. Програму діяльності УЦР було викладено в чотирьох Універсалах. У першому від 10.06.1917 р. (за ст. стилем) проголошувалася автономія України у складі Росії і повідомлялося, що «однині самі будемо творити наше життя і станемо до праці коло організації автономії». 15.06.1917 р. ухвалено створити крайовий уряд — Генеральний секретаріат (ГС), який очолив В. Винниченко. Уряд мав опікуватися справами внутрішніми, фінансовими, продовольчими, земельними, хліборобськими, міжнаціональними та іншими в межах України, виконувати всі постанови УЦР, які цих справ торкаються. У Другому універсалі (03.07.1917 р.) знову наголошувалось, що Україна прямує до автономії, не відділяючись від Росії. Формування виконавчої влади, прагнення УНР до автономії дуже турбувало Тимчасовий уряд у Петрограді, який проводив таку ж , як і царизм, великодержавну політику. Це зумовило між ними непорозуміння і конфлікт.

Голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський

Шлях до  самовизначення

25 жовтня 1917 р. увійшло в історію як день Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії. Тимчасовий уряд було повалено. Другий Всеросійський з’їзд рад, що відбувся того ж дня у Петрограді, оголосив встановлення радянської влади, прийняв декрети про мир, про землю і створив новий уряд — Раду Народних Комісарів РСФРР, який очолив В. Ленін.  У новій ситуації, яка фактично відкривала шлях до самовизначення націй, було зроблено важливий крок до утвердження української державності. Третій універсал УЦР від 07.11.1917 р. проголосив, що «віднині Україна стає Українською Народною Республікою». Проте, УЦР фактично не мала всієї повноти влади на території України. Паралельно існували виборні органи — ради робітничих, солдатських і селянських депутатів.

Значною подією, що вплинула на дальший розвиток державотворення в Україні, було виникнення ще одного центру влади. Цьому передувала ситуація, що склалася у Києві. Із самого початку існування УЦР більшовики входили до її складу і співпрацювали з іншими політичними партіями. За їхньою ініціативою 04.12.1917 р. у Києві збирається перший Всеукраїнський з’їзд рад, на якому вони намагалися переобрати Центральну Раду, дрібнобуржуазна політика якої, на їхню думку, була спрямована на збереження старих порядків і недопущення поширення на Україну робітничо-селянської революції. Дізнавшись про це, керівництво УЦР, попередньо роззброївши вірні більшовикам військові частини, що дислокувалися у місті, змінили на свою користь представництво на з’їзді, вчинили дії, спрямовані на блокування його роботи. На знак протесту і щоб уникнути розправи, більшовики та інші делегати переїхали до Харкова, де організували свій з’їзд.

Лідер Української соціал-демократичної робітничої партії і перший Прем'єр-міністр Володимир Виннниченко

Двовладдя

Перший Всеукраїнський з’їзд рад, що відбувся 11—12 грудня 1917 р. у Харкові, оголосив Україну Республікою Рад, яка спочатку існувала також під назвою Українська Народна Республіка. З’їзд оголосив владу Центральної Ради в УНР недійсною, скасував розпорядження її уряду і закликав робітників і селян до збройної боротьби з ними. Заявив про федеративний зв’язок з Радянською Росією і поширив на територію України її декрети і розпорядження. Утворюється Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет Рад (ЦВК) і перший радянський уряд України, який одержав за схожою з урядом УЦР назву — Народний секретаріат (НС). Обов’язки голови уряду фактично виконувала Є. Бош, з 18.03.1918 р. її змінив М. Скрипник. Рада Народних Комісарів РСФРР вітала «народну владу України». Але виникнення цього центру влади було в партійному середовищі сприйнято неоднозначно. Харківські більшовики, якими керував Артем (Ф. Сергєєв), вважали недоцільним існування ЦВК і НС, ігнорували їх, вимагали розпуску. Вони уявляли собі, що Харківщина і Донбас — це не Україна, а південь Росії, які повинні підпорядковуватись безпосередньо Петрограду, що, однак, не знайшло підтримки в російському уряді. Крім того, у середині КП(б)У виявилась інша течія, було чимало тих, хто стояв за відокремлення від РКП(б) та за існування самостійної радянської Української держави. Але вони були у меншості і не мали успіху.

Березень 1917 р. Маніфестація на розі Хрещатика і нинішнього бульвару Шевченка. Фото з сайту istpravda.com.ua

Таким чином, в Україні виникає дві влади: уряд УЦР в Києві і Радянський уряд в Харкові. Боротьба за національне визволення ускладнилась протистоянням двох національних сил. У кінці грудня 1917 р. — на початку січня 1918 р. розгорнулися бойові дії. Більшовицьке повстання в Києві, центром якого став завод «Арсенал», було придушено військами Центральної Ради. Але за підтримки Червоної армії Народний секретаріат вже 30.01.1918 р. був в Києві, а владні установи УЦР евакуювалися до Житомира. Напруга зростала й тому, що Центральна Рада не визнавала Раду Народних Комісарів, зайняла відверту ворожу позицію до неї, намагалася організовувати утворення нового уряду Росії на противагу існуючому, підтримувала контрреволюційні сили на півдні. У той же час радянська влада Росії, визнавши УЦР, продовжувала з нею переговори, намагалася мати Україну як союзника в боротьбі проти російської контрреволюції. Все це призвело до виникнення між ними збройного протистояння.

Події відбувалися в умовах Першої світової війни, яка ще точилася. Але 28.12.1917 р. відновилися у Бресті мирні переговори з державами центрального блоку (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина), хоча їхні противники Англія і Франція прагнули продовжити війну. Окрім делегації РНК Росії, яка ініціювала переговори, УЦР теж заявила про свій намір взяти в них участь. Її підтримали всі сторони, зокрема глава російської делегації Л. Троцький заявив, що жодних заперечень немає і що ця делегація є представником самостійної держави. Делегація радянського уряду України теж була учасником переговорів, але діяла у складі загальноросійської делегації. В той же час Німеччина і Австро-Угорщина укладають окремо з Центральною Радою угоду після того, як УЦР у своєму Четвертому універсалі (09.01.1918 р.) проголосила незалежність УНР. Радянський уряд України намагався взяти участь у підписанні цієї угоди, доводячи, що майже вся територія України на той час уже була під його контролем, а також при умові невтручання німецько-австрійської сторони у внутрішні справи України. З чим Німеччина і Австро-Угорщина не погодились. На основі цієї угоди вони згодом окупували Україну, встановили свій порядок і почали вивозити продовольство і сировину. За умовами Брестського миру Радянська Росія вимушена була прийняти повне відокремлення УНР і визнати угоду, що була укладена між УЦР і центральними державами. Але мир був недовгим.

Підсумок боротьби за владу

Наступні три роки Україна перебувала в центрі громадянської війни і боротьби різних політичних сил. У калейдоскопі зміни перемог і поразок парламентаризм УНР виявився нездатним забезпечити вирішення питань державного будівництва. Хоча Фінляндія, прибалтійські республіки, Польща в той час зуміли відокремитись від Росії і знайти свою незалежність. Програми діяльності Центральної Ради і Директорії УНР, а також Української держави гетьмана П. Скоропадського залишились нереалізованими. Закони, які видавались, в багатьох випадках не діяли і в життя не були втілені. Ступінь довіри громадян до урядів залишався дуже низьким. За оцінкою В. Винниченка, яку він дав у праці «Відродження нації», «українська влада, вся керуюча партійна українська демократія розійшлася із своїми масами, ...вона була соціально непослідовна, нерішуча, невиразна й не соціалістична». На ефективність дій урядів УНР і Гетьманату, крім чинників, пов’язаних із складним внутрішнім політичним і соціально-економічним становищем, в якому опинилася Україна, суттєво впливали дуже несприятливі зовнішньополітичні. У листопаді 1920 р. Директорія на чолі з С. Петлюрою і останній її уряд під натиском червоних військ залишили територію України.

Більш привабливими для простих людей, насамперед для робітників і селян, виявилися радянські гасла, які відповідали вимогам того часу. Вони проголошували негайне припинення війни, передбачали конфіскацію та націоналізацію поміщицьких земель і передачу їх селянству, запровадження восьмигодинного робочого дня і робітничого контролю за виробництвом, встановлення влади рад, національне самовизначення і утворення своєї держави, єдність дій трудящих України і Росії. Більшовики були послідовнішими і прямолінійнішими у виконанні своєї програми зруйнування буржуазно-капіталістичного ладу. Вони і в теорії, і в практиці прагнули йти до кінця.

Крім того, українські національні уряди, неспроможні були самі утримати владу, використовували допомогу і опиралися на чужоземні сили: австро-німецькі війська, Антанту, Польщу, які діяли у власних інтересах, фактично грабуючи багатства і народ України.  Іноземна окупація України викликала жорстку протидію населення, для якого ближчою і зрозумілішою була допомога з боку російського радянського уряду, свідомість етнічної спільності і тяжіння до Росії. Адже український і російський народи кілька століть жили в одній державі та й виходили з єдиної Київської Русі, вони пов’язані однією історичною долею, спільністю віри, близькістю мови і культури.

На зміну Українській Народній Республіці прийшла Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР), яка у складі Радянського Союзу мала хоча і обмежений суверенітет, але це був крок уперед порівняно з царською Росією. Проте, Українська Центральна Рада та політичні партії, що співпрацювали з нею, першими у XX столітті започаткували процес відродження української державності. Їхні зусилля і жертви не були марними, їхні мрії здійснилися наприкінці століття, коли на карті світу виникла, існує і розвивається незалежна держава Україна.