Чи не найтривожніше у ситуації, про яку йтиметься, — намагання однієї зі сторін втягнути у конфлікт колектив. Це, звичайно, може принести його ініціаторам додаткові дивіденди, але працівникам об’єднання — нові проблеми. По суті, людей, користуючись їх необізнаністю в економічних нюансах та використовуючи популістські заклики й обіцянки, намагаються перетворити в знаряддя руйнації виробництва, яке є головним фінансовим джерелом забезпечення їхніх життєвих потреб. Та чи не найгірше, що  головним, так би мовити, механізмом розкручування подій, що дестабілізують роботу Сумського науково-виробничого НВО імені Фрунзе, став… президент цього підприємства. На запитання: «Чому та кому це вигідно?», спробуємо відповісти в ході аналізу подій і фактів, що передували нинішнім. 

«З  2010 року урядом створено 223 тисячі місць у дошкільних навчальних закладах, таким чином на 18% збільшено кількість дітей у дитячих садках,  — розповів на селекторній нараді з керівниками регіонів з питань виконання соціальних ініціатив Президента «Діти — майбутнє України» віце-прем’єр міністр Олександр Вілкул. — Зокрема, за п’ять місяців 2013 року створено вісім тисяч місць у дошкільних закладах країни. Президент України поставив завдання створити ще 100 тисяч місць у дитячих садках протягом 2013-2014 року. Уряд жорстко контролює виконання цього завдання в регіонах». 

Про можливості чільних американських університетів в Україні, та й на пострадянському просторі, мріє кожен виш. Ось тільки наскільки бажання збігаються з можливостями? Порівняти це зважився Національний університет біоресурсів і природокористування України, ректор якого академік Дмитро Мельничук ініціював його акредитацію за освітніми і дослідницькими стандартами США. І ось — приємна новина: рішенням експертної комісії одного з центрів акредитації вищих навчальних закладів Сполучених Штатів офіційна процедура акредитації НУБіП України — поки що єдиного з українських вишів — продовжуватиметься в повному обсязі, і є всі шанси на її успішне завершення. 

Коли відчуваю, як засвербіла шкіра від уприскування комарячої слини, або коли відчищаю чергову криваву пляму на шпалерах від розчавленого дзизкотуна — лаюся і проклинаю. Коли бачу, як відмахуючись від комариної хмари, шашличники з прокльонами вибігають з лісу і вибирають для відпочинку не зелену галявинку, а пивбар, — радію.
Радію, бо менше буде кострищ на лузі, пластикових пляшок та пакетів на галявинах, гострих скляних уламків біля води і під водою. Комарики стережуть природу від нерадивих синів і дочок цієї ж природи не гірше, ніж собаки й колючий дріт.   

Принцип «якби чогось не сталося», звичайно, допомагає уникнути відповідальності або неприємностей тим, хто приймає ті чи інші рішення. Але часто такий підхід гальмує або шкодить розвитку окремих галузей економіки. І це переконливо демонструє, приміром,  стан  коноплярства, яке в Україні існувало століттями, але не витримало анафеми під час боротьби з наркоманією.  При цьому далеко не всі, від кого  залежить розвиток цієї галузі, знають, що її продукцію  можна успішно використовувати як у харчовій, так і в будівельній, текстильній, енергетичній і целюлозно-паперовій промисловості. Заповнити цю білу пляму ми попросили відомих учених — директора Дослідної станції луб’яних культур ІСГПС НААН доктора технічних наук Рубіля ГІЛЯЗЕТДІНОВА,  доктора біологічних наук, професора Миколу МИГАЛЯ і  доктора сільськогосподарських наук Ірину ЛАЙКО. 

З початком курортного сезону знову стає актуальним питання про дотримання права громадян на вільний доступ до пляжів та користування ними. Прокуратура Миколаївської області здійснює перевірки додержання органами виконавчої влади та місцевого самоврядування вимог закону при наданні у власність і користування, продажу, зміні цільового призначення земель прибережних захисних смуг уздовж Чорного моря, використанні і забудові прибережних територій. Перевірки здійснюють на виконання доручення Генерального прокурора України. Звісно, такі заходи назріли давно. Громадяни справедливо нарікають на те, що не скрізь можуть безперешкодно дістатися берега моря чи річки, а пляжі в рекреаційних зонах часто-густо захаращені якимись незрозумілими спорудами, за якими й моря не видно.  

Вдивляючись у красу завмерлого вулкана, в неосяжну блакить моря, жену від себе думки, що привів мене сюди земельний конфлікт, який мляво тягнувся багато років і нині дійшов кульмінації. Не хочеться здаватися ідеалісткою, але я завжди жила з твердим переконанням, що краса природи мусить породжувати гармонію у стосунках між людьми. У нас усе, як завжди, — догори дригом. Таке враження, що ми не доросли до того, аби жити серед краси, а головне — її цінувати і не перетворювати на поле бойових дій.  

На те, що можна прожити на стипендію, нині розраховує лише наївний першокурсник. Та й то лише в перші місяці після вступу. А далі життєві реалії змушують думати, як вижити.
Типовий студент Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка отримує 750 гривень. Можлива надбавка 50–60 гривень за те, що ви добре вчитесь та не прогулюєте занять. Якщо ж ви пільговик, то одержуєте 1160 гривень. Загалом стипендія «не дотягує» до прожиткового мінімуму, який на 2013 рік становить 1176 гривень. Неодноразово проводили дослідження «Прожити на стипендію місяць — міф чи реальність?», і результати завжди були однаковими: 90% опитаних зазначають, що тих грошей вистачає максимум на три тижні.

Рені — невеличке містечко на півдні Одещини з однойменним портом на Нижньому Дунаї. Що коїться у верхів’ях цієї великої річки, тутешній люд, як і весь світ, знає з телебачення, проте за долю свою особливо не потерпає. Жителька містечка Олена Іванівна пригадує, що 2005-го тут був паводок, проте її району він не зачепив. Проблеми з великою водою мав хіба тутешній порт, розташований безпосередньо на річці, — «для нас небезпеки особливої не було, адже береги тут високі». Власне, й ті підтоплення, що траплялися, не були пов’язані з розливом Дунаю. Щоб річка створила тут якісь проблеми, вода мала б піднятися аж на 5 метрів 35 сантиметрів.  

Приказку «Швець без чобіт, а тесля без воріт» часто згадують жителі й гості населених пунктів, розташованих на узбережжі Азовського моря. Адже через незаконно встановлені на березі огорожі, шлагбауми тощо люди не мають вільного доступу на пляжі. Втім, є кілька способів уникнути перспективи тішитися морем «у клітинку», тобто через металеву сітку. Найперший — дибуляти десь за межі населеного пункту й шукати місця, де ще не ступала нога самовільних забудовників. Ще один варіант — платити чималі гроші за проживання й відпочинок на елітних територіях, оточених парканами.