Три тижні під обстрілами у Маріуполі — це пекло, яке ще недавно здавалося неможливим у ХХІ столітті. Проте це сталося: люди виживали без світла, газу, води та будь-якого зв’язку зі світом. Безліч моторошних емоцій і жахів, втрат, морального і фізичного болю. Усе пережите і бачене на власні очі моя 18-річна знайома, яка донедавна опановувала фах журналіста у Маріупольському державному університеті, ретельно записувала. Щоправда, частину записів довелося знищити перед проходженням російських блокпостів дорогою із заблокованого міста.

Ще до початку російського вторгнення в Україну, яке призвело до масового виїзду за кордон мільйонів біженців, українці були серед представників десяти найбільш експлуатованих націй у світі. Фахівці передбачають, що масове прибуття за кордон з України переважно жінок і дітей, які дуже швидко залишили домівки і, як правило, не мають достатніх фінансів для проживання, закордонних знайомих, не знають іноземної мови, призведе до стрімкого зростання кількості жертв торгівлі людьми.

В умовах збройного нападу рф на Україну, що супроводжується килимовими бомбардуваннями токсичною кремлівською пропагандою, зростає вага правдивого слова, яке дедалі частіше виконує функції високоточної зброї. Інша річ, що вітчизняна інформаційна безпека зазнає істотних втрат: на тимчасово окупованих територіях ЗМІ припиняють роботу, а журналісти одними з перших відчувають підвищену увагу рашистів.

 Нарешті випав довгоочікуваний дощ. Кажуть, що він у дорогу — добра прикмета. У гостинному поліському селищі Степань на Рівненщині вона справдилася. Директорка санаторію «Горинь» Лариса Шишковська зустрічає на вході. І одразу до діла. Від початку березня цей профспілковий заклад гостинно відчинив двері для тих, хто втікав від війни. Пані Лариса навіть не думала, що буде завтра. Вона ж бо мала обігріти й нагодувати людей сьогодні, тож одразу викликала на роботу кочегара й кухарів.

 Уже третій місяць поспіль культурно-історичний центр «Совине гніздо» в Ужгороді виконує гуманітарну місію — надає послуги внутрішньо переміщеним особам, які прибувають у місто. За цей час пункт допомоги зарекомендував себе як своєрідний хаб, де приймають утікачів від жахіть війни.

Можна, звісно, довго розмірковувати, які царини в сучасній світобудові поза політикою. Та насправді розуміємо, що будь-який міжнародний майданчик — це шанс не те що говорити — кричати правду про війну, рашизм і його загрозу світові.
З останнім акордом пісні «Стефанія» у фіналі конкурсу соліст гурту Олег Псюк звернувся до світу із закликом негайно  допомогти визволити захисників Маріуполя, які,  перебуваючи  в оточенні російських окупантів на заводі «Азовсталь», демонструють  не бачений досі героїзм. 

Понад 60% європейців живуть у сільській місцевості, що забезпечує їхнім країнам високу соціально-економічну, екологічну та військово-оборонну стійкість. У нас же навпаки: центри міст і сільських районів забудовано багатоповерхівками, промисловими підприємствами, нафтобазами, військовими об’єктами, розміщеними в зонах аеропортів. І як показав досвід Київщини та інших областей на початку вторгнення росіян, це призвело до значних ускладнень в обороні та прямої загрози життю й безпеці місцевого населення. 

Пандемія коронавірусу, яка вплинула на роботу традиційних маршрутів транспортування продовольства, і розв’язана росією війна в Україні може призвести голоду, якого світ не бачив від часів Другої світової війни. Застереження про це лунають дедалі частіше і гучніше від політиків та міжнародних організацій. Нині ціни на продовольство чи не у всіх країнах зросли на третину. За даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, ще на початку квітня світові ціни на продукти харчування оновили історичний максимум. Експерти пов’язують це з дефіцитом олій та зерна, спричиненим війною в Україні.

 Херсонщина — фактично вся її територія, за винятком вже визволених населених пунктів — наразі окупована. Вільні близько двох десятків сіл, а загалом у регіоні 696 населених пунктів. У кожній громаді ситуація різниться. Десь ідуть активні бойові дії, десь відносно тихо. Окупанти лютують: розганяють зброєю мирні мітинги, насаджують в органи управління колабораціоністів. Законні мери і голови селищ до останнього виконують свої обов’язки, а коли це робити стає неможливо, складають повноваження та виїжджають на територію, підконтрольну Україні, або лишаються на місці як звичайні херсонці. 

На вулицях, площах міст і сіл Закарпаття нині людно як ніколи раніше. У краї побільшало населення через велику кількість евакуйованих з небезпечних регіонів країни. За Карпатами вони знайшли надійний прихисток і можливість відновити сили. Зустрічаючи гостей, бачиш, що їхні обличчя відкриті, доброзичливі. Це зрозуміло, бо закарпатці їх гостинно зустрічають і намагаються робити все можливе, щоб полегшити їхню долю в умовах воєнного стану. Деталі — в розповіді кореспондента «Урядового кур’єра».