Особистості

  • Оксана МЕЛЬНИК

    «Ви про мене ще почуєте!»

     Ці слова сказав якось під час довірливої бесіди курсант з Монголії Цахіагійн Елбегдорж начальникові курсу монгольської національної групи Львівського вищого військово-політичного училища майорові Валерію Івановичу Рижаку. Фраза заінтригувала, тому й запам’яталася. Хіба міг подумати, що колишній вихованець очолить уряд, а відтак стане Президентом Монголії? Якби сказав її хтось інший, самовпевнений, кар’єрист за характером, який завжди рвався у передовики, прагнув бути серед лідерів, то, можливо, й не звернув би уваги на слова, які ніяк не сподівався почути від зазвичай мовчазного, скромного, небагатослівного Цахіагійна. 

  • Він з тих, хто наближав незалежність

    Про деяких визначних людей говорять, віддаючи їм шану, в минулому. Заслуги Петра Федоровича Шпака, хоча, на жаль, і немає його з нами, навпаки, нині є надзвичайно актуальними і мають прислужитися саме майбутньому. Складні газові відносини із північним сусідом та й загальні ознаки енергетичної кризи у світі знову і знову повертають колег та наступників Петра Шпака до його розробок і задумів.

  • Людмила ЯНОВСЬКА

    Віктор Некрасов і ми

    В  анекдоті брежнєвської   доби «Ти воював на Малій землі чи відсиджувався в окопах Сталінграда?» — прозорий натяк на дві книги про Велику Вітчизняну. Одна  — «генсекова». Автор повісті «В окопах Сталінграда» — киянин Віктор Некрасов, учасник Сталінградської битви, офіцер-сапер, за своє «відсиджування» у фронтових окопах упродовж 1941-1944 років (1945-го демобілізований після поранення) нагороджений медалями «За відвагу», «За оборону Сталінграда», орденом Червоної Зірки. Він написав неприкрашену правду про війну, яку не зміг заперечити навіть Сталін. Сталінська премія. Переклад на 36 мов. Кількамільйонний наклад. Фільм «Солдати» за цією повістю, відзначений премією Всесоюзного кінофестивалю. Всесвітня слава. 

  • «Щоб зіграти роль Тараса Шевченка, Іван готовий був повзти від рідного села до Києва на колінах»

    Сьогодні сімдесятий день народження Івана Миколайчука — яскравої зірки українського кіно. За роль у фільмі «Тіні забутих предків», який тріумфував на міжнародному кінофестивалі в Мар-дель-Плата, його запросили на зйомки до Голлівуду, але про офіційний виклик він дізнався лише перед смертю. 

  • Телефот Бориса Грабовського

    Тривалий час вважалося, що батьківщина неодмінного атрибута сучасної цивілізації — «голубого екрана» — США. Пріоритет цього винаходу приписували російському емігранту Володимиру Зворикіну, який у 1929 році виготовив кінескоп, а ще через два роки — електронно-променеву передавальну трубку, завдяки яким у 1933 році вдалося передати телезображення. Та створена з ініціативи ЮНЕСКО спеціальна міжнародна комісія дійшла висновку, що «перша у світі телевізійна передача за допомогою електронних телевізійних пристроїв відбулася 28 липня 1928 року». Місцем цієї епохальної події став Ташкент, а творцем винаходу — син видатного українського поета Павла Грабовського Борис, якому 8 червня — 110 років з дня народження. 

  • Віктор ШПАК

    Сім куль для Петлюри

     25 травня 1926 року до скромно вдягненого перехожого, який зупинився біля книжкової ятки на розі паризької вулиці Расін і бульвару Сен-Мішель, підійшов незнайомець. Запитавши, чи шанувальник книжок справді Петлюра, він вихопив пістолет і випустив у беззбройного співрозмовника сім куль. Через 20 хвилин колишній глава УНР помер від поранень, а його вбивцю, який назвався Самуїлом Шварцбардом, затримали на місці злочину. За словами стрілка, його діями керувало прагнення помститися за єврейські погроми, вчинені свого часу петлюрівцями.

  • Наталія ДОЛИНА

    Його відкриття й досі рятують життя

    Лікар-гуманіст Олександр Богомолець мріяв продовжити людське життя, повернути людству вкрадені у нього хворобами "мільйони сонячних днів". Його фундаментальні дослідження в галузі імунології, алергології, геронтології, ендокринології стали наріжним каменем сучасних наукових теорій, а принципи профілактики та лікування й донині широко застосовуються в медицині.

  • В Україну - назавжди

    Такої урочисто-траурної процесії, яка охопила понад півтори тисячі кілометрів і тривала понад два тижні, ще не знала українська історія. Як відомо, останні півтора року Тарас Григорович жив у Петербурзі, а 10 березня 1861 року там і помер. 12 березня був похований на Смоленському кладовищі російської столиці. Але друзі й близькі прихильники Шевченка вже тоді знали, що той посмертний прихисток Великого Українця тимчасовий: ще в день смерті, 10 березня, зібравшись у помешканні одного з братів Лазаревських, вони заприсяглися згодом перевезти його тіло в Україну. Для здійснення задуманого потрібно було зібрати кошти й одержати дозвіл центральної влади. Тож і сороковини відзначали в Пітері.

  • Його остання путь стала символічною

    Шевченківські роковини іноді змушують замислитися над повнотою нашої обізнаності з творчістю та життям поета. Попри, здавалося б, цілковите благополуччя у провідній галузі історії української літератури - шевченкознавстві, передчасно говорити про вичерпність нагромадженої інформації. 

  • Валерій МЕЛЬНИК

    Зібрав 15 тисяч експонатів і подарував їх Україні!

    Він - один із небагатьох українців, які про Голодомор 1932-1933 років знають із власного досвіду. А від нової хвилі голоду - вже у 1947-му - його врятувала Волинь.

    Нащадок козаків, родом із Запорізької області, віддячив краю тим, що впродовж усього життя по крихтах визбирував свідчення його героїчної історії. І в 1957-му, попри пильну увагу працівників НКВС, створив музей. За півстоліття існування його вже відвідали десятки тисяч екскурсантів, у тому числі і з зарубіжжя…