Кажуть: нині не час для святкувань, бо в Україні чобіт чужого воїна, що з цинізмом називає себе братом-слов’янином, топчеться по кримській землі. Але більшість переконана у протилежному: обов’язок сучасників пошанувати композитора, який у співавторстві з поетом Павлом Чубинським створив пісню, котрій судилося стати символом, а відтак Державним гімном України. І саме в ці тривожні дні він звучить так потужно, заміняючи нашим співвітчизникам зброю. Отож відкладати поїздку у польські Млини на могилу Михайла Вербицького не стали: якщо хочемо, аби світ нас поважав, маємо й самі вчитися шанувати будівничих своєї держави.

Та у хвилини, коли звучить «Ще не вмерла України ні слава, ні воля...», якось не замислюємось над тим, хто написав ці зворушливі слова й музику, думаємо лише про те, скільки синівської любові, гордості, відданості й оптимізму вкладено в головну пісню країни.

Не заростає бур’янами стежка до садиби уродженця Київщини Павла Чубинського, не загубилась і скромна могила отця Михайла Вербицького, священика греко-католицької церкви, в селі Млини неподалік Яворова (після сумнозвісної операції «Вісла» ця територія відійшла до сусідньої Польщі). Спершу її доглядали односельці, студентське товариство «Боян», потім довгі роки опікувалась нею лагідна й небагатослівна пані Марія.

Відтак скромну могилу Михайла Вербицького в польських Млинах розшукали викладачі Яворівської школи мистецтв Олег Матвіїв та Валерій Канарчик. Згодом з ініціативи тодішнього керівника Яворівського району, нині покійного Степана Лукашика на місці старого цвинтаря постала каплиця-пантеон. Доглядають могилу Михайла Вербицького українська громада Перемишля, а також активісти товариства «Надсяння» зі Львова.

У Млини, до Вербицького, вклонитись світлій пам’яті автора музики Державного гімну України цьогоріч приїхала, можливо, не така численна делегація, як щороку: члени суспільно-культурних товариств «Надсяння», «Лемківщина», делегація з Яворівського району. Вшанування українця розпочалися панахидою у церкві Покрови Пресвятої Богородиці, де отець Михайло Вербицький був парохом, відтак спільно українське та польське духовенство відправило панахиду на могилі композитора. А на завершення у спільному виконанні українців та поляків біля каплиці-пантеону багатоголосо звучав Державний гімн України. І, звісно, з вдячністю згадували пані Марію за те, що зберегла для України і світу місце спочинку о. Михайла Вербицького, що маємо де схилити голову у глибокій пошані перед його величчю і талантом!

ДОСЬЄ «УК»

Михайло ВЕРБИЦЬКИЙ. Народився 4 березня 1815 року у селі Явірник-Руський, Надсяння. Співав у хорі, а згодом навчався у музичній школі, заснованій при Перемишльській катедрі владикою Іваном Снігурським, який опікувався Михайлом Вербицьким після смерті батька. На формування Вербицького як композитора визначальний вплив мав репертуар хору, в якому були твори віденських класиків Й. Гайдна, В. А. Моцарта, музика композиторів «золотої доби» — М. Березовського та Д. Бортнянського. Навчався у Львівській духовній семінарії. Написав музику повної Літургії для змішаного хору, яка і нині звучить у багатьох церквах Західної України. Ієрейські свячення через складні життєві обставини отримав лише 1850 року. Часто переїжджав з однієї сільської парафії на іншу, а з 1856 року осів у селі Млини Яворівського повіту, де був парохом церкви Покрови Пресвятої Богородиці.