Ця яскрава, імпульсивна особистість вийшла з народних низів і завдяки природним  здібностям зуміла піднятися до керівника великої світової держави, яким був Радянський Союз у ХХ столітті. Більша частина його буремного політичного і трудового життя пов’язана з  Україною. Микита Хрущов залишився у пам’яті людей як людина енергійна, мужня, щирих душевних поривів та суперечлива, здатна до крутих змін і несподіваних державних рішень.

Свою рідну школу я не впізнав: стіни її двоповерхової будівлі сяяли сонячними фарбами. Дах прикрашала єврочерепиця. Над фронтоном входу привертав увагу напис: «Донецький інститут МАУП». Ліворуч від нього меморіальна дошка повідомляла: в цьому приміщенні в 1951 — 1954 роках навчався Василь Стус.

А ще кілька років тому, коли я підійшов до школи № 75 міста Донецька, відчув щемливі почуття втрати і скорботи: ніби роками юності проїхала важка і невблаганна машина плинності часу. Стіни плакали сльозами сірої штукатурки, дерева, посаджені руками Василя Стуса і його однокласників, сумно схиляли до землі своє гілля. Про долю колись середньої школи свідчила дошка, а на ній — слова-вирок її майбутньому: «початкова» — на той час тут навчалося... кілька хлопчиків та дівчаток — «останніх з могікан» шкільного осередку.

І з’явився на білий світ,  у містечку Куликів на Львівщині,  Богдан Сильвестрович Ступка знаково: 27 серпня — в день народження своєї мами та Івана Франка. Марія Григорівна — добрий ангел його родинної домівки, Великий Каменяр — творчої, з 1978 року  в Національному театрі імені Івана Франка. Була й професійна родинна знаковість: батько — хорист, старший мамин брат — соліст, тітка — концертмейстер Львівського оперного театру; зустрічі з видатними співаками, зокрема Іваном Козловським і Сергієм Лємешевим, за лаштунками у  дитинстві. Згодом — театральна спадкоємність у власній сім’ї: дружина Лариса — балерина, син Остап — актор-франківець, причетний до театру й онук Дмитро.

Винахідника рамкового вулика ще за життя нарекли Великим Пасічником і Колумбом бджільництва. Він став рятівником крилатих трудівниць, яких віками нищили заради меду, по-варварськи виламуючи стільники із бджолиних гнізд, розміщених у дуплах дерев або вуликах-дуплянках.

Давній козацький рід видатного бджоляра прославила не стільки войовничість його представників, скільки вченість знаменитого церковного і громадського діяча Феофана Прокоповича. Однак недарма ще мудрий Григорій Сковорода стверджував, що розум і багатство рідко живуть разом.

"Урядовий кур'єр" став останнім виданням, на запитання якого відповів Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим Василь ДЖАРТИ.

У народі повелося казати: якщо дерево псується з крони, то варто придивитися до кореня. Це стосується і вітчизняної анімаційної сфери. Протягом року на «Укранімафільмі» державним коштом виробляється 2-3 мультфільми, а здобути профільну освіту можна лише в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. Про стан української анімації та профільну освіту розмова з метром мультиплікації, викладачем із 15-річним стажем Євгеном СИВОКОНЕМ.

 За останні десятиліття вітчизняна наука пройшла досить складний, тернистий шлях від майже повної руйнації її матеріально-технічної бази до становлення окремих напрямів. У ці нелегкі часи неоціненний внесок у її розвиток зробив учений світового рівня академік Борис Патон. Саме Борис Євгенович має виняткову здатність передбачати перспективні тенденції, які зрештою відіграють вирішальну роль на певному етапі науково-технічного прогресу. Ми поцікавилися у видатного науковця, як здобуття країною незалежності вплинуло на інтелектуальну сферу, наскільки важливими є наукові розробки та якою буде наука майбутнього.

Котелевський район Полтавської області в своєму соціально-економічному розвитку завжди вирізнявся стабільністю, притаманною працьовитому сільськогосподарському краю. А відколи його очолила фахівець із величезним досвідом роботи в агропромисловому комплексі, Герой України Тетяна Корост, він упевнено перемістився з 8-го (2009 рік) на 1-ше місце (2010 рік) в рейтингових оцінках облдерж­адміністрації і лідирує за показниками розвитку реального сектору економіки. Такого успіху вдається досягати завдяки вмілому поєднанню багатого людського потенціалу, природних ресурсів з талантом керівника високого класу, який уміє поставити мету і досягти її. 

Учні називають його «українським музичним Конфуцієм», бо Маестро  диригує не лише руками, а й очима, серцем, душею. Навіть коли став лише консультувати студентів у Національній музичній академії ім. П.І.Чайковського кілька разів на місяць, поспішав туди щодня, у свої «за дев’яносто» перестрибуючи через дві-три сходинки. Наголошує: «Рух — це здоров’я. Я тільки пішки добирався з Києва на дачу, і на  ескалаторі в метро не стою, а спускаюся». І додає: «Завжди чекаю закінчення літа, щоб з вересня знову приступити до праці зі студентами». 

…По дзеркальному плесу річки, обабіч якої схилили своє гілля дерева, пливуть човни. На веслах — красені-офіцери, поруч них — юні панянки в білосніжних сукнях весело обговорюють паризькі моди і найближчі бали. Несподівано річка йде під землю — це відкрили шлюз, і подорож наших героїв триває вже у підземному гроті. Панянки верещать, кавалери затамували подих. Але вода знову піднімає всіх вгору. Прогулянка завершується. Пари виходять на освітлену сонцем галявину, де всіх чекають танці та частування.

У XIX столітті такі сценки з дворянського життя можна було спостерігати в парку під назвою «Лабіринт». Розташовувався він в Херсонській губернії, у нинішньому Вознесенському районі Миколаївської області. Творець цієї унікальної оази посеред посушливого степу — Віктор Скаржинський.