Події довкола блокування залізничних шляхів на лінії розмежування на Донбасі й спроби припинити нелегальні зв’язки з проросійськими окупантами мають чимало прихильників і водночас не менше супротивників. Як часто буває у подібних непростих ситуаціях, істина десь посередині. Так само не піддається сумніву те, що блокада вантажів ще тугіше затягла вузол задавнених проблем, які потрібно було розв’язувати ще рік чи два тому. Також складається враження, що якби наші «воріженьки» шукали черговий привід для дестабілізації ситуації в Україні, то кращий варіант годі було б вигадати. І тепер, підраховуючи збитки і шукаючи компромісні шляхи виходу із ситуації, не можемо не помітити, кому це насамперед вигідно. Та тому, хто вже майже три роки веде проти нас цинічну гібридну війну.

У Миколаєві щодня помирає в середньому 30 людей. Ховати ніде. Усі цвинтарі закриті. Закладене в 1965 році міське кладовище площею 110 га за 52 роки вже переповнене. Можна лише підпоховати, якщо є місце. Під нові цвинтарі відведення земель не передбачено. Така проблема актуальна для багатьох обласних центрів. Місцевій владі Миколаєва ця тема додає головного болю. Нині запропоновано збудувати міське кладовище між двома мікрорайонами — Кульбакине та Широка Балка. Та люди виступили проти.

 В українських вишах постала проблема, про існування якої раніше не йшлося: з’явилися труднощі з набором студентів. Навіть ВНЗ зі статусом національних під час набору не завжди заповнюють ліцензовані місця за всіма спеціальностями. Торік не всі місця заповнили студенти-першокурсники навіть на держзамовленні.

«Слідів вилитої вчора крові (коров’ячої чи свинячої) на дверях в Інституті національної пам’яті вже майже не видно. Як не побачити і слідів іншої крові — людської, яка проливалася в цьому будинку з 1918 року, коли тут оселилася київська ЧК. Певен, що ті, хто вчора зробив це, теж прагнуть проливати кров не лише тварин. І наше завдання — не дати цим нащадкам чекістів це знову робити», — написав недавно на своїй сторінці у Фейсбуці голова інституту Володимир В’ятрович. Інцидент стався того дня, коли на самого В’ятровича спробували напасти біля Укрінформу, де він звітував про роботу за минулий рік. 

Коли наприкінці 1950-х років на Дніпрі будували каскад водосховищ, зокрема й для забезпечення водою Донбасу та Криму, будівничих мало турбувала доля унікальних українських чорноземів. У підсумку затопили 709 тисяч гектарів — майже 1% території України. Фактично під воду пустили пів-Японії або цілу Голландію. Парадокс: у світі не вистачає родючої землі, а в нас із легкістю занапастили більш як 70 тисяч гектарів ріллі, 280 тисяч гектарів земель лісового фонду.

Новий тиждень Президент Петро Порошенко розпочав у Дніпрі, де взяв участь у відкритті після реконструкції будівлі діагностичної поліклініки й відділення анестезіології та інтенсивної терапії для новонароджених комунального закладу «Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня». Цей захід став святковим не лише для міста і області. Адже він засвідчив позитивні зміни, які відбуваються у всій країні на державному й місцевому рівнях.

Жителів села Калинівка Городищенського району на Черкащині ніколи не балували громадським транспортом. До автотраси відстань 9 кілометрів, отож транзитні автобуси в село не заходять. Раніше селян обслуговував лише один рейсовий автобус із райцентру. Та й того вже давненько не бачать. Зимової пори власник автопідприємства припинив перевезення. 

Лісова політика України щодо реформування лісового господарства  та переведення його на засади ринкової економіки вже чверть століття турбує  громадянське суспільство, органи влади, науку й бізнес. Це пояснюється тим, що тривалий період у країні набував поширення й розвитку старий радянський принцип у лісовому господарстві «Державне управління лісами» замість «Державне управління у галузі лісівництва». 

Як приємно після зимових холодів відчути щедре тепло березневого сонечка, ласкавий подих південного вітру. На газонах ще подекуди лежить снігове покривало, та  це вже ненадовго. На Стрітення (15 лютого) був теплий сонячний день. Отже, за народною прикметою,  весна буде ранньою. Помітні ознаки її наближення демонструє сама природа: на кленах і осиках зарум’янилася зав’язь, зацвіла лісова ліщина, набубнявіли бруньки на бузку, верболіз вкрився сріблястими котиками.  Спостерігаючи все це, як не пригадати народне прислів’я: «Бог Ярило бере зиму на вила». 

З настанням тепла і появою перших весняних струмків дедалі більше звертаєш увагу на воду, а відповідно і на проблеми, з нею пов’язані. Найважливіша з них — доволі низька якість, що позначається на здоров’ї кожного з нас. Чому ця якість далеко не найвища? Тут багато чинників: від низької культури населення до нестачі коштів на модернізацію очисних споруд. Додамо ще й вади законодавства, яке дуже часто писали і, на жаль, пишуть, орієнтуючись на інтереси влади і бізнесу, що здебільшого синоніми.