Санаторій «Остреч», що в місті Мена на Черніцгівщині, виграв тендер серед оздоровчих закладів країни на реабілітацію воїнів-учасників АТО. Нині тут приймають перших пацієнтів, які пройшли через пекло війни і потребують відновлення фізичних і моральних сил.

Тут дуже спокійно, але не так, як у лікарні, а як удома. «Доброго дня!» — привітно кивнув у коридорі чоловік у камуфляжній формі і зайшов до своєї кімнати. 

Міністерство соціальної політики України підрахувало прожитковий мінімум з огляду на фактичні ціни жовтня 2015 року: для працездатних осіб він становить 2488 гривень. Це майже вдвічі більше за офіційно встановлений (з першого вересня прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 1378 гривень). Дітям дошкільного віку та тим, хто втратив працездатність, пощастило ще менше: перші можуть розраховувати на 1167 гривень, а інваліди — лише на 1074 гривні, стверджує стаття 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік».

Логіку в підрахунках наших чиновників зрозуміти важко. По-перше, інваліди та малеча хочуть їсти, мабуть, не менше, ніж працездатні особи. А по-друге, чому прожитковий мінімум спочатку встановлюють у розмірі 1378 гривень, а потім починають коригувати «з урахуванням фактичних цін». Складається враження, що українські чиновники купують продукти харчування в інших магазинах, їздять не в українському міському транспорті й платять комунальні платежі не за українськими тарифами, якщо фактичні ціни для них — відкриття.  

Колектив науковців Національного інституту стратегічних досліджень зробив першу комплексну спробу узагальнити гіркий досвід України, чию територіальну цілісність було грубо порушено, і змоделювати сценарії, за якими цю територіальну цілісність може бути відновлено, у монографії «Донбас і Крим: ціна повернення». 

Голова правління НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв презентував план «Реформування корпоративної системи управління «Нафтогазом». Реорганізацію компанії планується завершити до 2017 року. 

Якщо раніше навіть цікаві та корисні громадські проекти часто викидали на смітник через нестачу коштів для їхньої реалізації,  то нині, здається, в цьому відбувається прорив. Тепер отримати гранти за цікаву та зрозуміло оформлену ідею можна і від громадських організацій, і від влади. 

Чимало користувачів соцмереж постять карти України з територією нашої держави, значно більшою за нинішню. На цих мапах наші західні кордони розташовані у східній Польщі (Лемківщина, Надсяння, Холмщина і Підляшшя), а північні — у південній Білорусі (Берестейщина і Гомельщина). Найбільші шматки «української території» покривають землі сучасної Російської Федерації. Північ і північний схід України доповнюють Стародубщина, Сіверщина зі Слобожанщиною, а найбільш ласий шматок на південному сході, за Азовським і Чорним морями, — Кубань і Ставропілля. 

Коли Анатолій Ткачук ішов у депутати у 1990-ті роки, його основним гаслом була незалежність України, хоч більшість кандидатів не комуністів говорили лише про новий союзний договір та оновлений СРСР. Він брав участь у становленні українського законодавства та державного суверенітету. Потім пан Анатолій зайнявся більш серйозними справами, ніж депутатство — дослідженнями і впровадженням ідей місцевого самоврядування та регіонального розвитку. Робив це спочатку поза межами держорганів, потім — на міністерському і державному рівнях. Він автор багатьох законопроектів щодо місцевого самоврядування і розвитку громадських організацій в Україні.

Про вплив неефективної місцевої влади на економіку територій, перші результати реформи децентралізації та її виклики «УК» розповідає директор з питань науки та розвитку ГО «Інститут громадянського суспільства» Анатолій ТКАЧУК. 

Цього тижня, 10 грудня, Верховна Рада розглядатиме в першому читанні законопроект про державну підтримку кінематографії в Україні. Про це під час звіту гуманітарного блоку уряду про діяльність упродовж останнього року повідомив віце-прем’єр-міністр України, міністр культури В’ячеслав Кириленко. «Це революційний законопроект, напрацьований Мінкультом, урядом у взаємодії з кіношниками й телевізійниками», — сказав він.

Серед важливих напрацювань цього року й підписання угоди між урядом України та Європейською комісією про участь нашої країни в програмі ЄС «Креативна Європа» — проекті, який посилює взаємодію між Україною і європейським культурним простором. Програма «Креативна Європа» уможливить спільні творчі проекти з європейським митцями й дасть українцям змогу реалізовуватись в Європі. Участь у програмі  також дасть можливість брати участь у проектах, загальна вартість яких становить близько 1,5 мільярда євро. 

Села Волноваського району — Павлопіль і Пищевик — визволили від бойовиків проросійських незаконних збройних формувань ще в лютому. Відтоді вони перебували у «сірій» зоні вздовж лінії розмежування. Умови проживання на цій території могли призвести до гуманітарної катастрофи. У Павлополі закрилися школа, дитячий садок і магазини, сюди тривалий час не завозили продукти харчування та медикаменти. Аби допомогти місцевим жителям, які опинилися у ситуації безвладдя і стали заручниками воєнного протистояння, обласна влада взялася повернути контроль держави на цими населеними пунктами.

Ще наприкінці листопада голова Донецької облдержадміністрації, керівник обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський повідомив про рішення, прийняте разом із штабом АТО, перенести контрольний пункт в’їзду-виїзду із села Гнутового до села Пищевик. «Це дасть змогу перенести блокпости від Маріуполя, спростити життя маріупольцям і вивести кілька населених пунктів із «сірої» зони», — озвучив він головну мету цього кроку. І на початку грудня нарешті почалися очікувані зміни: до цих двох сіл увійшли українські військові, тут розташують військову комендатуру, правоохоронців, представників Державної служби надзвичайних ситуацій та інші українські служби. 

У репортажах про життя Криму, відімкнутого від енергопостачання з України, важко не звернути уваги на суто російське ноу-хау — змонтовані на базі автомобілів велетенські автономні телевізори, що просто на вулицях і площах знеструмлених міст транслюють новини для позбавлених звичного інформаційного опіуму громадян. Звісно, можна іронізувати над Путіним, який замість вкрай потрібних електрогенераторів завіз на анексований півострів пристрої для промивання мізків. Однак навіть дефіцитну електроенергію у Криму нині використовують не для пекарень, а для друкарень, видані в яких масовими накладами газети безкоштовно роздають кримчанам замість хліба.

Фактично йдеться про повномасштабну кампанію інформаційного зомбування, добре опрацьовану ще з часів СРСР, коли одягнені у куфайки радянські громадяни із мізерними заробітками (у колгоспах до 1965 року взагалі не давали зарплат) були впевнені, що їхньому щасливому життю заздрять усі на світі.