У місті над Серетом з’явилася ще одна галерея. Зауважте — не мистецька. Тут виставлятимуть квіти. Їх можна оглянути, помилуватися, а також придбати певний посадковий матеріал кращих сортів. Вона стане місцем зустрічей квітникарів, селекціонерів, флористів, усіх, кого зачаровує-полонить барвистий світ квіткової краси.

Усвідомлюємо, що кожна квітка — шедевр природи та праці селекціонера. Поряд з нею є намір у галереї виставляти й полотна художників. До створення такого квіткового закладу доклався відомий селекціонер ірисів Ігор Хорош. У рідному місті він заклав не лише ірисарій, а й активно займається також вирощуванням гладіолусів, жоржин, трав’янистих і деревовидних півоній, бузків, магнолій, фіалок, кактусів… Щомісяця ці та інші квіти ставатимуть експонатами чудового, захоплюючого й духмяного вернісажу, додаватимуть його відвідувачам справжньої естетичної насолоди. 

У 1995-му нам було ледь за тридцять. Ми бігали на курси комп’ютерного лікнепу, без вагань сплачували долар за хвилину розмови нечувано прогресивним стільниковим зв’язком (мобільні телефони не відрізнялися розмірами від стаціонарних) і щиро сміялися зі слів львівського академіка від медицини Дмитра Деонізовича Зербіна, який запевняв, що людина вважається молодою до 45 років.

Якщо так, то можна сказати, що на Буковині в часи становлення незалежності керівні посади у системі влади, інформаційному просторі, школах і лікарнях обіймали просто-таки юнаки і дівчата. Хоч у багатьох за плечима був Афган, досвід керування колгоспами, великими виробничими колективами, зокрема промислових підприємств. 

Що буде, як завтра загориться щось подібне до нафтобази під Васильковом? Або вибухне, впаде, зійде з рейок? Знову безтолкова метушня, відсутність чіткого розподілу обов’язків і — жертви? А з телевізора в цей час лунатиме беззмістовне «Ситуація контрольована». Хто контролює? Що контролює? Як контролює? Відповідей насправді немає. За цією чиновницькою мантрою ховається персональна безвідповідальність, неспроможність запобігати катастрофам, брак моніторингу тощо. 

Теоретично одне державне підприємство не може і не мусить своїми діями створювати проблем іншому, яке теж належить державі. Однак практика свідчить про інше. Підтвердження цьому — дії керівництва Одеського припортового заводу (ОПЗ) щодо свого партнера, ДП «Укрхімтрансаміак». На думку експертів, зловживання ОПЗ своїм монопольним становищем може завдати державі значних збитків. Про це йдеться у відкритому листі Громадського комітету Національної безпеки України від 1 грудня цього року на адресу голови Антимонопольного комітету, Прем’єр-міністра, міністра економічного розвитку і торгівлі, голови Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації. 

У червні в Дніпропетровську відкрився перший в Україні Центр допомоги учасникам АТО та їхнім сім’ям. За цей час у нього звернулися понад дві тисячі воїнів та їхніх родичів. Подібні центри допомоги також запрацювали в кожному районі області. Коли активісти з усієї України місяць тому зустрічалися в Адміністрації Президента України, було прийнято рішення за досвідом Дніпропетровщини створити центри допомоги учасникам АТО і в інших регіонах. «Ми раді, що країна з таким ентузіазмом зустріла нашу ініціативу. 

Ділки тіньового ринку не лише не втомлюються вигадувати нові схеми, щоб уникнути сплати податків й отримати мільйонні прибутки, а й демонструють інші таланти. Наприклад зі знання хімії, коли на підпільних підприємствах компонують суміші, якими водії потім змушені заправляти свої автівки. Про те, як нелегальне пальне потрапляє на ринок, розповідає перший заступник голови ДФС Сергій БІЛАН. 

Нині дедалі частіше постає питання сталого розвитку суспільства. І незалежно від наявності приватного чи державного капіталу цю тему в Україні активно обговорюють на всіх рівнях управління великих системоутворюючих компаній. Ідеться насамперед про організації, які ставлять за мету бути соціально відповідальними. 

Днями син, студент Рівненського державного гуманітарного університету, намагався придбати в залізничній касі пільговий (як і належить за законом) квиток на поїзд із Рівного до Києва. Має ж бо почесну місію: представляти університет і, зрештою, державу в Європейському студентському парламенті, засідання якого вперше відбуватиметься в Україні під егідою посольства Франції. 

Днями парламент ухвалив закони, які мають полегшити життя звичайних українців. Зокрема «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» і «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Цими нормативними актами забезпечується передача функцій з реєстрації бізнесу та нерухомості від Міністерства юстиції до нотаріусів, органів місцевого самоврядування й місцевих державних адміністрацій. Водночас гроші, отримані за надання цих послуг органами місцевого самоврядування, повністю залишатимуться в місцевих бюджетах — їх витрачатимуть на вирішення нагальних питань громади. Після того, як закони підпише Президент і вони набудуть чинності, під час реєстрації будинку, квартири чи бізнесу не доведеться вистоювати величезні черги й платити хабарі державним реєстраторам. 

У ситуації невизначеного майбутнього розірваної надвоє Донецької області питання мови медіа на підконтрольній Україні території лише на перший погляд може здатися другорядним. Доречно нагадати, що соціологічні опитування, які проводили на Донеччині ще за мирних часів, незмінно виводили в лідери за рівнем довіри саме місцеві газети. А вони на 95% виходили російською мовою і посилювали русифікацію. За останній рік з’явилася лінія інформаційного фронту, яка остаточно розділила медіа, і виявилося, що українські ЗМІ потребують державної підтримки та уваги не менше, ніж військо.

Почну з того, що на нині окупованій території газета «Донеччина» не виходить — наш офіс у Донецьку розгромили і пограбували терористи. А інших масових газет українською для жителів області як не було раніше, так немає й тепер. Натомість виникли просякнуті ненавистю до України видання. Крім Донецька, в Макіївці, Харцизьку, Сніжному, Горлівці та інших містах окупаційна влада відновила під своїм прапором випуск газет, які здавна служили всім режимам на «общєпонятном язикє».