Днями син, студент Рівненського державного гуманітарного університету, намагався придбати в залізничній касі пільговий (як і належить за законом) квиток на поїзд із Рівного до Києва. Має ж бо почесну місію: представляти університет і, зрештою, державу в Європейському студентському парламенті, засідання якого вперше відбуватиметься в Україні під егідою посольства Франції.

«Можу запропонувати довідку з університету про те, що я справді студент». – «Жодних довідок, ви для нас ніхто. Хочете — оплачуйте повну вартість або давайте пластиковий студентський», — почулося у віконці категоричне. Можна сперечатися про сам тон відповіді касирки. Але вона цілком має рацію: хочеш скористатися пільгами — пред’яви встановленої форми документ. У нашому разі — студентський квиток із відповідним номером і, до того ж, зареєстрований у Єдиній електронній базі МОН. Ось тільки цей іменний шматок пластику — дефіцит із дефіцитів. Його не має ще ніхто з тих, хто розпочав навчання 1 вересня. Між студентами ходять чутки, що чекати треба… півроку.

Спробувала з’ясувати ситуацію в МОН, яке вже кілька років як централізувало виготовлення студентських документів. У прес-службі спрямували до директора департаменту вищої освіти, там переадресували до начальника відділу, якого врешті не виявилося на місці. На міністерській «гарячій лінії» — довгі гудки без відповіді…

На «годині запитань до уряду» 9 жовтня Сергій Квіт заявив, що міністерство тримає курс на демонополізацію виготовлення студентських квитків, дипломів та атестатів (пригадуєте торішню епопею із пластиковими дипломами, яких випускники вишів чекали по три місяці?).

Чудово! Тільки чому цей «стратегічний курс» нині мають оплачувати зі своїх кишень батьки студентів? Адже на це було ціле літо! Чому міністерство не виконує законів рідної держави? Навіть у День студента першокурсники не отримали підтвердження свого офіційного статусу.

Попереду у більшості вишів — два місяці вимушених канікул (економія енергоносіїв). Ось тут і скористатися б студентським квитком, та ні — подорожуйте за повну вартість!

Виходить, держава просто самоусунулася від виконання своїх функцій — і за це ніхто не відповідає! Та ще й відкритості «демонополізації» немає: натомість маємо розбірки між чиновниками та взаємні звинувачення у перевитратах бюджетних коштів на виготовлення документів.

Отже, українські студенти «ніхто» не лише для касирки на вокзалі… А тепер здогадайтеся: чому щороку дедалі більше абітурієнтів обирають навчання за кордоном? Там, до речі, пластиковий студентський видають, щойно ти ступаєш на поріг університету.