Масштабна експансія сирійських біженців на територію ЄС, початок активної військової взаємодії Москви із Дамаском, серія гучних терактів на території ЄС — усе це впродовж останніх місяців остаточно надало громадянській війні у Сирії статусу проблеми загальносвітового значення. 

Сьогодні, в останню суботу листопада, в Україні відзначають День пам’яті жертв голодоморів. Штучно організований і зумисне підтримуваний тоталітарним комуністичним режимом голод в Україні (а також в окремих регіонах Росії і Казахстану) з метою придушення антирадянських настроїв та виступів проти колективізації на селі призвів до величезних втрат та відчутних наслідків для наступних поколінь. Внаслідок того голоду 1932—1933 років близько 3,9 мільйона людей померли (90% із них були етнічними українцями), а 0,6 мільйона через це просто не народилися.

Визнання Голодомору 1932—1933 років геноцидом українського народу закріплено Законом України, ухваленим Верховною Радою у 2006 році. А постановою Апеляційного суду Києва 13 січня 2010 року Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Косіора, Чубаря і Хатаєвича визнано винуватими в організації Голодомору.

Коли йдеться про підтримку військових, ми зазвичай вкладаємо в це поняття матеріальні потреби чи технічне забезпечення. На жаль, у цій ситуації духовні потреби захисників відходять на другий план. Хоч саме там, де смерть щодня зазирає хлопцям в очі, потрібне не лише потужне озброєння, а й щира розмова з тим, кому можеш довіритися. В такій ситуації на допомогу приходять військові священики, яким почасти потрібно бути ще й психологами. Про те, як сприймають капеланів наші військові та мирне населення Донбасу, цікавлюся у протоієрея Павла Найденова, який понад 20 разів був у зоні проведення АТО. 

На буремному сході нашої країни протоієрей Павло Найденов чимало бачив. Проте в його пам’яті закарбувалась звичайна на перший погляд, але дуже красномовна картина. Після Великодня отець Павло поїхав служити молебні й роздавати нашим захисникам гостинці в село Луганське, що на передовій поблизу Дебальцевого. В центрі населеного пункту він побачив ошатний, недавно збудований дитячий садок, в одній із стін якого зяяла величезна діра. Він зайшов через неї в приміщення і побачив, що інтер’єр дитячого закладу не зазнав змін: на поличках лежали іграшки, на стінах висіли дитячі малюнки…  

Із середини червня тривало розслідування причин пожежі на нафтобазі ТОВ «Побутрембудматеріали» у смт Глеваха Васильківського району Київщини, що призвела до важких руйнувань і групових нещасних випадків зі смертельними наслідками. І ось нарешті голова Державної служби з питань праці Роман Чернега на брифінгу в Будинку уряду поділився з громадськістю результатами роботи комісії.

Слідство встановило основні причини тієї страшної пожежі. Так, змішування нафтопродуктів відбувалося з порушенням технологічних вимог, причому за участі осіб без відповідної професійної підготовки. Вплинув і конструктивний недолік — недостатня надійність пересувного насосного електроагрегату, що використовувався для змішування й перекачування нафтопродуктів. 

Зима цього року припізнюється. Замість снігу листопад щедро полив спраглу землю теплими дощами. Це дуже сприятливі умови й запорука доброго врожаю озимих. На тлі економічних збитків, пов’язаних з російською агресією, наша держава впевнено виходить на світовий ринок зерна. Успішне завершення осінньо-польових робіт додає впевненості, що і в наступному році хліборобська нива віддячить високим урожаєм.

Отже, листопад пригальмував наступ зими. Але вона вже стукає у вікно. «Грудень у дорозі — зима на порозі», — каже народна мудрість. За попередніми прикметами (на Покрову сніг випав у західних регіонах,  на Михайла погода була похмура, а на Закарпатті з проливними дощами, що спричинили повінь), зима буде теплою, з частими відлигами. Але в народні прикмети листопада грудень може внести свої поправки. Щоб передбачити прогнози на наступні зиму, весну і літо, старі люди здавна беруть до уваги стан погоди у такі дні грудневих релігійних свят: Платона і Романа (1), Третя Пречиста (4), Катерини (7), Андрія Первозванного (13), Варвари (17), Миколая Чудотворця (19). 

«Щойно відкритий пам’ятник Голодомору у Вашингтоні вже живе — люди приносять сюди свічки, колоски, фото і навіть листи до загиблих», — написав у Фейсбуці голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. Що ж, хай із запізненням, але світ має дізнатися якомога більше про страждання, які випали на долю нашого народу понад 80 років тому. Адже тоді світ мовчав, а Україна вкривалася мільйонами жертв.

Але ж мовчали й у нас. Тваринний страх проник в усі пори суспільства, і волати про біду мало хто був спроможний. Більшість радянських письменників добре розуміли, що голод не тітка, і воліли не згадувати про нього, хоча бачили на власні очі, що насправді творилося. У спогадах «Його таємниця» Аркадій Любченко розповів, як навесні 1933-го з Миколою Хвильовим відвідали голодну Полтавщину. Побачене у селі, де вимерло три чверті населення, їх шокувало: «Коли ми пізнього вечора вийшли у двір, вразила нас цілковита темрява і надзвичайна тиша.  

«Як можу сидіти вдома і їсти пельмені, коли там, в окопах, воюють зовсім зелені солдати», — із цими словами 45-річний Володимир Титарчук пішов у зону АТО добровольцем. Танкіст, онук і син танкіста зголосився іти на війну не заради бажання вбивати, а задля того, щоб навчити молодих не підставлятися під ворожі кулі. Досвідчений воїн, що побував у гарячих точках, давав не раз моральних потиличників за необережність у бою. Невиправдане геройство нікому не потрібне, — казав, оскільки закінчується останньою дорогою туди, звідки не повертаються. За ці постійні повчання бойові побратими називали його тещею. Але частіше — просто Івановичем. 

Лісова галузь України забезпечує роботою понад 50 тисяч працівників. А вкриті лісами 10 мільйонів гектарів — це лише наполовину менше площі наших сільськогосподарських земель. Є й інші цифри та факти, які доводять: доля лісу — питання для України надважливе. 

Коли влітку цього року археологи прийшли на острів Березань, давню Борисфеніду, де вони сантиметр за сантиметром розкопують давньогрецьке поселення, то побачили замість давно знайомих місць… пейзаж, як на Місяці. Вся територія острова в ямах, вибоїнах, підкопах. Наче після бомбардування. Виявляється, тут відбувалася своя війна. Острів фактично захопили  чорні археологи. Вони  завжди тут злодійкували. Але таких глобальних руйнувань не залишали. 

Кілька днів тому на території військової частини з’явився величний обеліск — як данина пам’яті однополчан, загиблих на сході України. Імена героїв викарбувані золотими літерами і назавжди залишаться в історії не лише місцевого військового підрозділу, а й усієї України, за яку вони віддали свої молоді життя.