Я займаю окрему невелику кімнату в гуртожитку. Щомісяця нам нараховують плату за електроенергію, лічильник один на гуртожиток. Однак недавно я дізналася, що цю плату ділять не на кількість осіб, які тут живуть, а на кількість кімнат. У деяких з них мешкає по 3–4 особи. Кажуть: у вас в кімнаті один телевізор чи холодильник, і в них один. Але ж вони більше електрики використовують, до того ж у деяких є техніка, якої в мене немає, наприклад мікрохвильовки. Але документа, який регламентує, як має нараховуватись оплата за електроенергію, не показують. Чи можу я дізнатися на сторінці «Запитайте у юриста», як має бути правильно?

Галина КРИКЛИВА,  Дніпропетровська область

Дивлячись, як син щоранку тягне важелезний портфель, ми з чоловіком вирішили полегшити йому життя. Тим більше, що сучасний технічний прогрес дає шанс, яким гріх не скористатися. Тож надумали підготувати сюрприз: купити електронну книжку, в яку можна закачати всі шкільні підручники, а також літературу для класного і позакласного читання, енциклопедії, словники, довідники, ще й улюблену фантастику та детективи. І все це — подумати тільки! — заважить якихось півкілограма або й менше. 

У вас немає грошей, а треба? Та не проблема — бери хоч цієї  секунди! Реклама, де вам пропонують різні споживчі кредити, — на кожному кроці! Навіть з доставкою додому. Безумовно, в критичних ситуаціях такі кредити справді виручають. Однак люди не завжди беруть їх від безвиході. Інколи спонукає бажання, подекуди спонтанне, притьмом отримати якусь «модну іграшку». І ось, буквально не відходячи від прилавка, вже оформляєте кредит… Та добре, коли все добре. Але трапляються й різні несподівані і неприємні ситуації. Тож ми вирішили проаналізувати кілька з них і порадитись із юристами — як не втрапити в кредитну халепу?  

У селищі Комсомольське Харківської області безглузда смерть забрала життя лейтенанта міліції, а ще двох людей покалічило. Такий сумний наслідок надзвичайної події, яка сталася на території одного з приватних підприємств, де вибухнула протитанкова касетна авіабомба повоєнних років. Як вона сюди потрапила? Імовірно, разом з металобрухтом із військового полігона «Шебелинка», розташованого неподалік. На елементах пристрою, що вибухнув, є військове маркування.
За інформацією першого заступника прокурора області Володимира Суходубова, трагедія розігралася о 12:30 на відкритому майданчику з металобрухтом. Найбільше від вибуху постраждав 26-річний дільничний інспектор районного відділу міліції. Його з роздробленням правої руки і травматичною ампутацією обох ніг на рівні верхньої третини гомілки доставили у Зміївську центральну районну лікарню. Уже там медики встановили, що у потерпілого були пошкоджені ще й внутрішні органи. На жаль, врятувати міліціонера не вдалося. О десятій годині вечора він помер. 

Останнім часом на офіційно не судноплавному Сіверському Дінці  можна побачити дедалі більше різних суден: від рибальських човнів, прогулянкових катерів до тримаранів та фешенебельних яхт.
«Будь-який плавзасіб, що виходить на воду, згідно із законом має бути приписаний до бази-стоянки. У нас в області вже понад 1700 човнів маломірного флоту, що перебувають на реєстрації, є й без реєстрації, — каже голова кооперативу рибалок «Танаїс» і водночас голова обласної громадської організації «Громада рибалок» Ми кола Ардальянов. — Баз-стоянок в області немає. Ми будуватимемо першу».

Живу в Шанхаї. Так називають жителі провулок Глінки, що в Ірпені на Київщині. Назва ця причепилася, очевидно, з українського словника сленгу, що означає «самовільно забудована окраїна міста» і мало стосується іншого значення цього слова — «місто в Китаї». І хоч майже всі жителі мого провулку — законослухняні громадяни і самовільно територію не окупували, місцева влада ставиться до нас чомусь як до людей другого сорту. 
У рейтингу місцевих таксистів провулок Глінки займає за жахливим станом доріг в Ірпені друге місце після вулиці Єсеніна. Тому, викликавши таксі, можна іноді довго очікувати на нього, бо таксистське братство довго вирішує, кому ж їхати у нашу тьмутаракань. І дорогою дивуються: «І як ви тут ходите»? 

Чи прикро їм за державу, не знаю, але те, що ці митники хабарів не беруть, відомо напевне. А ось обдурити їх майже неможливо. Контрабанду собачий ніс здатний виявити швидше за будь-який рентген, хоч би до яких хитрощів вдавалися ті, хто намагається приховати заборонені предмети, переміщаючи їх через кордон. Проте журналістка «УК» спробувала провести експеримент і облаштувати схованки так, щоб собакам навіть не спало на думку туди зазирнути.

Як Галичина, що не була тоді під владою більшовиків, сприйняла цю страшну трагедію своїх єдинокровних східних братів-українців, стала на їхній захист? Це запитання й визначило тему розмови  з науковцем.  
—  Чи з’являлася тоді у галицькій пресі правдива інформація про жахливий голод в Україні?
— Галичани, як, зрештою, й волиняни та буковинці, які не перебували тоді під радянським володарюванням, надзвичайно болісно сприйняли цю страшну трагедію українського народу. Найпопулярніша в Галичині газета «Діло» постійно вела на своїх шпальтах рубрики «Голод в Україні», «Рятуйте Україну!», «Статистика голодної смерті», «Чужинець про становище в Україні», у яких друкувала матеріали щодо Голодомору 1932-1933 років. Велику увагу цій проблемі приділяли також такі галицькі газети, як «Новий час», «Народня справа», «Нова зоря», «Свобода», «Українська громада», «Мета» тощо. Мовчала лише прокомуністична преса. 

Нині Бучанський міський парк з озерами та ставками є окрасою міста, в якому люблять гуляти його жителі та  гості. А ще три роки тому цих 42 га деякі представники територіальної громади пропонували розділити  на клаптики по 10 сотих під індивідуальну житлову забудову. Ініціаторами ж «паркової» ідеї були мер Бучі Анатолій Федорук та голова Київської облдержадміністрації Анатолій Присяжнюк. Нині вони пишаються своїм дітищем, хоча обслуговування парку та підсадка дерев обходяться місцевому бюджету в рік у понад 1,2 мільйона гривень. Тому керівництво міста вийшло з пропозицією до Київської облради щодо надання парку статусу національного з певним держфінансуванням. Бучанці сподіваються бути почутими. Про будні міста та проблеми, якими опікуються органи місцевого самоврядування, кореспондент «УК» розмовляє з міським головою Бучі Анатолієм ФЕДОРУКОМ. 

Загалом в Україні налічується понад сім тисяч об’єктів природно-заповідного фонду. Це заказники, заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки тощо. Є й майже два десятки природних заповідників. Саме в них найсуворіший режим. Жодної господарської діяльності, можна лише проводити наукові спостереження. Це для того, щоб бачити, як живе природа без втручання людини. Така інформація має надзвичайну наукову цінність, дає змогу передбачати перебіг природних процесів, розуміти причини і наслідки змін в олюднених ландшафтах.