«Я пишу ці рядки і думаю, хто схоче читати той жах. А чи не злякається? А чи повірить? — звертається він до читача у перших же рядках книжки. — Адже йдеться про геноцид цілого народу в найбагатших чорноземних краях козацької України. Це ж бо мова не про посуху чи неврожай, а про навмисну, сплановану партійними діячами, детально обмірковану політику грабежу і знищення селян шляхом кількаразового роздування планів хлібозаготівель».  

У 2011 році помер мій батько, який постійно проживав у Херсонській області. За його заповітом, земельна ділянка, якою він володів за життя, тепер належить мені. Та через поважні причини (постійно проживаю далеко від Херсонщини, маю неповнолітню дитину, в родині скрутне матеріальне становище через те, що на доглядання за хворими батьками та на їхнє поховання витратила багато грошей) я не встигла вчасно прийняти спадщину. Проте інших спадкоємців у батька немає.
Отже, я звернулася до районного суду Херсонської області за місцем відкриття спадщини з позовною заявою про призначення додаткового строку для прийняття спадщини. Та суд виніс ухвалу, що мій позов вважається неподаним через те, що не відповідає вимогам статті 119 ЦПК України, а саме: в ньому не зазначені ім’я і адреса відповідача. 

Свого часу я працював на Крайній Півночі. У 2007 досяг пенсійного віку і подав документи до ПФ. Звісно, додав туди й довідку про зарплату, яку отримував у Тюменській області. Але мені нарахували звичайну пенсію, мотивуючи тим, що в мене немає документа про трудову угоду. За 6 років до ПФ в Івано-Франківську звертався тричі, але весь час мені відмовляють, бо працював вахтовим методом. То що ж це виходить?! Невже всім людям, які тоді там зі мною працювали, також відмовили? Вважаю, що це несправедливо. Отже, хотілося б отримати вичерпну консультацію про те, чи насправді відмова законна. Бо, можливо, хтось у нашому місцевому ПФ просто підтасовує документи?

В. ЧЕРНЯК,
м. Івано-Франківськ 

Історію цієї пані давно слід взяти на озброєння авторам детективних серіалів. Адже серед злодіїв на заході України кишенькова злодійка на прізвисько Матінка Етуш — справжня легенда. Вона має славу і повагу кримінальних кіл, про неї є що розповісти й правоохоронцям. Нещодавно вона знову опинилася в полі зору міліції. 

Серед проблемних питань, що непокоять сумських поштовиків, виразна диспропорція з виплатами соціальної допомоги через відділення зв’язку та банківські структури. Адже складається ситуація, коли громадян свідомо позбавляють вибору, пропонуючи лише один безальтернативний варіант.

Про це кореспондентові «УК» розповідає директор Сумської дирекції УДППЗ «Укрпошта» Володимир КРИШТОП. 

Відразу скажу: до віруючих ставлюся з великою повагою, але з певних причин до церкви навідуюсь нечасто. Саме про ці причини відразу ж згадав, зайшовши недавно до місцевого храму, де «на свою голову» здалеку побачив давнього знайомого — войовничого атеїста кімнатного розливу.

Якось у роки так званої перебудови довелося разом провести Свят-вечір у його міській квартирі. Найбільше тоді вразила поведінка господаря, який, було помітно, чогось дуже нервував. Підстави? Виявляється, цей чоловічок свято вірив у «всевидяче око» тодішньої керівної партії і як вогню боявся… дітей, що, як буває цього особливого вечора, могли ось-ось принести «вечерю». Я б і досі не вірив у щось подібне, якби не став очевидцем такої сцени. Щойно у двері подзвонили, господар приглушено просичав: «Мене немає вдома!» і кинувся до тісного туалету. 

Прикарпатське місто Калуш відоме ще з часів СРСР унікальним родовищем калійних солей. У 1967 році для його розробки та комплексної переробки покладів було введено в експлуатацію завод калійних добрив, до складу якого увійшов і Домбровський кар’єр як сировинна база. У 2000 році через економічні проблеми  видобуток на ньому припинили. Нині в Україні зовсім не виробляють калійних добрив, їх закуповують у Білорусі та Росії. 2010 року уряд заявив про плани реорганізувати завод у державне підприємство, провести тендер на залучення інвестицій, щоб відновити виробництво протягом двох років. Минуло три роки. Кар’єр природним шляхом затоплює вода, яка розчиняє розкриті в ньому соляні поклади. На розв’язання пов’язаних з цим екологічних проблем з бюджету виділяють гроші, що потопають у соляних розчинах.
 

Після того як виробники алкогольної і тютюнової продукції виступили проти кардинального підвищення ставок акцизу в цьому році, що загрожувало закриттям заводів, народні депутати підготували зміни до правил роботи з такими товарами. Нині на сайті Верховної Ради розміщено три законопроекти, що стосуються поступового зростання акцизів з наступного року. Ці документи планується об’єднати в один і подати на розгляд парламентаріїв у вересні.   

У документах ідеться про поступове (як і наполягали виробники) підвищення ставок акцизу на пиво, горілку, вино, слабоалкогольні напої, цигарки. Водночас передбачаються заходи, спрямовані на зменшення зловживань у сфері виробництва та обігу такої продукції. Має посилитися відповідальність за виготовлення, зберігання та продаж фальсифікату. Частину коштів, отриманих від підвищення акцизів, планується направляти на виконання соціальних програм, у тому числі на добудову лікарні «Охматдит» та інших дитячих закладів охорони здоров’я і спортивного розвитку.    

Упродовж останніх років Сумське обласне управління лісового та мисливського господарства демонструє динамічну та ефективну роботу, що дає змогу слобожанським лісівникам утримувати лідируючі позиції серед  споріднених підприємств. Зазвичай, з переважної кількості показників сумчани посідають місця в першій трійці чи п’ятірці, тим самим стверджуючи репутацію дбайливих господарів.
 Однак, як завважує начальник управління Віктор Чигринець, час ставить нові завдання, на які треба шукати ∂рунтовні і виважені відповіді. Аби і надалі підвищувати рівень рентабельності галузі, торік за ініціативи Державного агентства лісових ресурсів  започатковано новий напрямок розвитку — спорудження вольєрних господарств, у яких би лісівники розводили звірів і організовували б тут же полювання на них. Це  важливий економічний важіль, за допомогою якого можна і потрібно нарощувати загальну рентабельність лісового та мисливського господарства. 

Той, хто вперше приїжджає на Путивльщину, щоб ознайомитися з цим давнім краєм, овіяним «Словом о полку Ігоревім», не оминає нагоди побувати в селах, де живуть горюни. Для більшості гостей сама назва місцевого етносу викликає запитання, точної відповіді на яке не можна знайти в жодній довідковій літературі. Та хіба тільки це слово? Немає одностайності про походження цієї самобутньої етнічної групи, її пракоріння, звичаї, обряди, мову. Є лише припущення і здогади, які настільки розходяться, що годі сподіватися на крапку в історичній дискусії.

А тим часом селяни Линового, Нової Слободи, Калищів, Климовського, Берюха, Мар’янівки, що здавен входили до складу Путивльського повіту Курської губернії, а нині становлять частину Путивльського району Сумської області, живуть усталеним і розміреним життям, до якого звикли ще з давніх давен. І хоч їхня чисельність невпинно зменшується (приміром, якщо на початку минулого століття налічувалося від 15 до 22 тисяч осіб, то нині — кілька тисяч), все одно нинішнє покоління не дає урватися історичній ниточці, що підтримує зв’язок з далекими предками.