Того дня о 23:00 від чергового Любомльського райвідділу УМВС у Волинській області до рятувальників надійшла інформація про зникнення під час збирання грибів чотирьох дітей віком 11—14 років. 
— На їхні пошуки відразу ж відбули десятеро працівників  державної пожежно-рятувальної частини №10 м. Любомля, півсотні працівників Любомльського райвідділу міліції та двадцять працівників Державної прикордонної служби міжнародного автомобільного пункту пропуску Ягодин. До розшуку цих дітлахів також залучали службових собак, місцевих жителів та працівників лісового господарства. Різке падіння температури та темрява, що опустилася на землю, стали реальною загрозою життю юних грибників. І пошуковці, які поблизу села Машів розділилися на три групи, добре розуміли це.

Коли 25 жовтня 1971 року генеральний конструктор дніпропетровського КБ «Південне» Михайло Янгель раптово помер, на його місце став Володимир Федорович Уткін. Ні в кого не виникло і тіні сумніву, що саме він має підхопити прапор у людини, яка несла відповідальність не тільки за безпеку країни, а й за мир у всьому світі. 
У тому світі, де відбувалася гонка озброєнь і будь-якої миті могла розпочатися третя світова — ядерна — війна. Задля миру вкрай важливо було тримати військовий паритет. Але на цей час Радянський Союз уже був змушений наздоганяти Америку. Потрібна була принципово нова ракетна техніка. І вона з’явилася. Дніпропетровські ракетники виконали це важливе урядове завдання. Але до цього треба було пройти ще довгий і важкий шлях.

—Еврика! — гукнув замість привітання мій давній знайомий. Нічого дивного, бо саме так він повідомляє про знахідку вже не один рік. Річ у тому, що чоловік тривалий час наполегливо шукає «свою Трою» — намагається натрапити на сліди войовничих амазонок, які колись, буцімто, гасали на конях у тутешніх степах і наводили жах на традиційні народи, у яких за зброю бралися переважно чоловіки. Аби переконати, що амазонки таки були на території України, і безпосередньо на Донеччині, він розмахував доказами не гірше, ніж оті жінки мечами чи списами.  

Не той пропав, хто у біду потрапив, а той, хто віру в себе втратив. Ці слова — тільки не про сумчанку Дарину Безкосту. Вісімнадцятирічна дівчина народилася з тяжкою формою церебрального паралічу і все своє життя протистоїть цій невиліковній недузі, що зробила її тіло неслухняним та не давала можливості розмовляти. Її зв’язок із зовнішнім світом — це вікно у квартирі й телевізор. Але нездоланна обставинами долі світла, духовно багата душа Дарини все-таки знайшла вихід з полону хвороби, відкривши світові свої почуття та думки про навколишню красу через живопис.  

Сучасний Крим поки що не може похвалитися великими здобутками у відродженні шкіряного виробництва. Однак останні кілька років поступово зростає інтерес до місцевих народних традицій і ремесел, зокрема художньої обробки шкіри. Три роки тому за підтримки USAID ЛІНК у Сімферополі відбувся перший семінар шкіряників Криму, де було ухвалено рішення створити гільдію цих майстрів. 
До об’єднання увійшло 15 ремісників практично з усіх регіонів півострова, що працюють у різних стилях та техніках, використовуючи тиснення, перфорацію (висічку), плетіння, пірографію (випалювання), гравірування, аплікацію, інтарсію (складання мозаїки) та інші. Очолила нову структуру Катерина Вікторова — художник по шкірі, що мало кого здивувало, адже саме ця людина стоїть біля витоків відродження давнього ремесла. 

Човен, як і авто — не предмет розкоші, а засіб пересування. Тож, користуючись ним, потрібно дотримуватись встановлених правил і норм. Особливо — якщо ви власник човна у прикордонній зоні. А тому   військовослужбовці Донецького прикордонного загону ведуть постійну роз’яснювальну та профілактичну роботу з місцевими жителями Азовського узбережжя — власниками і користувачами маломірних плавзасобів — стосовно дотримання існуючих правил прикордонного режиму, порядку обліку, зберігання та використання човнів. Переважна більшість населення із розумінням ставиться до цих реалій. Проте не перевелися й такі, хто вдається до правопорушень у відповідних районах Приазов’я. Втім, як правило, горе-мореплавці потім дуже жалкують, бо їм доводиться відповідати за скоєне.  

На Миколаївщині всерйоз зайнялися питанням заміни застарілих систем опалення з використанням твердого палива на новітні технології. Так, сьогодні готові 46 інвестиційних проектів, що передбачають перехід закладів соціальної сфери з вугілля на інші енергозберігаючі та ощадні технології. У  Вознесенському районі обрали опалення з пелет, Очаківському та Первомайському районі для шкіл, дитсадків та лікарень  — електроопалення. Причому від заяв до реалізації — шлях недовгий.  

Останнім часом чимало банків, рекламуючи свою діяльність  з метою привернення клієнтів, обіцяють багато цікавих пропозицій. Особливо це стосується надання безпроцентної позики на певну суму. Звичайно, є люди, які не вірять цим казкам про турботу про пересічного громадянина, тому і обходяться без їхніх послуг. На жаль, є ті, хто за певних життєвих обставин вимушений звернутися по допомогу на отримання позики.
Саме така ситуація склалася в одного мого знайомого з Ірпеня. Зайшовши до магазину у центрі міста, він на другому поверсі мав необережність оформити документи у представника банку (умовно назвемо його) «Нестандартний стандарт». Уважна, чемна молода дівчина твердо запевнила, що саме їхній банк на вигідних умовах укладе угоду і, можете бути впевненими, сьогодні ж ви отримаєте кредит готівкою на потрібну суму 7 тисяч гривень.

Внесок Мукачівського району в той «кошик», що його наповнюють своїми здобутками райони і міста Закарпаття, завжди був одним із найбільших, залишається таким і тепер. У нинішніх непростих умовах команді управлінців з райдержадміністрації на чолі з головою Едуардом ДУДОЮ вдається утримувати міжгалузевий баланс, добиватися виконання поставлених урядом завдань. Керівник визнає за основу успіхів єдине: працю. 

Релакс цьогорічної відпустки закінчився раптово й несподівано, коли мого п’ятирічного сина вкусила за ногу якась муха. За кілька днів нога набрякла так, що стала вдвічі більшою за другу, піднялася температура, почався абсцес. Злякалися ми з чоловіком, враховуючи, що були за межами України, — годі й згадувати. Але нерви нервами, а треба було щось вирішувати. Зателефонували за номером, вказаним на медичній страховці. Нас скерували до великої лікарні за кільканадцять кілометрів від готелю, сказавши, що там уже в курсі проблеми. «Тільки доведеться все-таки заплатити за допомогу, а вже в Києві страхова компанія поверне гроші», — повідомили. Про такий варіант попереджали ще в Києві, тому, взявши гроші, паспорти й страховку, ми помчали до лікарні.