Десь напередодні здобуття Україною незалежності я написав до письменницької газети невелику статтю про те, що в Австралії живе український письменник Дмитро Нитченко, він же Дмитро Чуб, і вже настав час видати в нас його твори, серед яких особливо корисна для дітей книжка «Живий Шевченко».

По якомусь часі одержав від нього вдячного листа за увагу й прихильне слово. Вже пізніше довідався, що Нитченко усім відповідав на листи, для всіх знаходив і пораду, й просто добре слово. На цьому мені наголошував кожен, хто його знав.

На освітянській ниві були дві новації, майже не помічені і зовсім не оцінені ні владою, ні широким загалом. А шкода, оскільки йдеться про локальні ініціативи як пошук відповіді на глобальний процес.
Перші з них років 10-15 тому запропонували викладачі педагогічних університетів. У малокомплектних школах не вистачало навантаження педагогам. Аби зробити професію вчителя привабливішою, такою, що дає змогу заробляти і жити в селі, ініціатори пропонували інтегрувати професію вчителя і фахівця аграрного профілю. Приміром, викладач природничих наук за бажанням міг одночасно освоювати фах зоотехніка або агронома. Отже, міг би працювати і в школі, і на виробництві. 

Доводиться визнавати рацію психологів і безлічі рекламних агенцій, що головний рушій багатьох процесів, не кажучи вже про торгівлю, — реклама. Гендлярство вона справді рухає, і в таких масштабах й у такому, з дозволу сказати, асортименті, що незабаром в арсеналі людства зовсім не залишиться речей, які не продаються. Як і місць, звідкіля вона «капає на мізки» затурканим багатьма реаліями «споживачам»…  

Міністерство доходів і зборів України розробило проект поправок до Митного кодексу, яким пропонує знизити планку вартості ввезених з-за кордону без сплати мита товарів з 500 до 300 євро у всіх пунктах пропуску, крім аеропортів, де ця планка залишається на рівні 1000 євро. А доки цю законодавчу ініціативу обговорює громадськість, митники радять громадянам, які збираються у відпустку або у гості до родичів за кордон, уважно ставитися до тих правил, які існують. У тому, що можна провезти через «зелений коридор», не наживши неприємностей, розбиралася журналістка «УК». 

Цьогорічне свято представників однієї з найдавніших професій, які творять свої глиняні дива на гончарних кругах, було, як завжди, грандіозне і щедре на приємні несподіванки. Однією з них стало присвоєння онукові Василя Кричевського громадянинові Венесуели і США Василеві Івановичу Лінде-Кричевському звання «Почесний громадянин селища Опішне». За вагомий внесок у розбудову музею імені свого діда.
Цю почесну місію із врученням відповідного диплома виконала в. о. Опішненського селищного голови Світлана Педченко. Новоспеченого опішненця це так розчулило, що він забув усі українські слова, які знав, і тому попросив подякувати землякам свого сина студента Полтавського національного техуніверситету Василя Лінде-Дункана. Але й він розгубився, тож довелося вдатися до послуг перекладача. 

Ювілей вітчизняної війни 1812 року у нашій країні відзначали не надто масштабно. На щастя, ця важка воєнна кампанія практично не зачепила територію України, де лише частина Волині опинилася під нетривалою окупацією французів. Утім, нагадування про ту війну, без перебільшення, всесвітнього масштабу, можна знайти на наших теренах й доволі далеко від місць, де тоді вели бойові дії. 

Ще наприкінці 90-х років минулого століття в селі Могриця Сумського району стартував масштабний проект прихильників ленд-арт напряму, який у перекладі означає «мистецтво землі» і в якому матеріалом художникам слугують звичайні природні матеріали — глина, гілки, трава, очерет тощо.

Так творці нового виду мистецтва досягають основної мети — виховують бережливе ставлення до навколишньої природи, формують у підростаючого покоління вишуканий естетичний смак на кращих екологічних зразках і водночас посилюють роль туристської складової у життєдіяльності тієї чи тієї території. 

Нещодавно у мене виникла звичайна побутова проблема — забився стік у кухні. Ну хіба це проблема? — скажете. Я спочатку теж так подумала. Звісно, її розв’язання потребує півгодини часу та певної суми грошей, але все досить передбачуване. Виявилося, користуючись попереднім життєвим досвідом, я дуже наївно сподівалася легко, як і раніше, впоратися з цією проблемою. На мене чекали новації від комунальників, про які я ні сном ні духом не відала. Могли б попередити про це хоча б об’явою на під’їзді. Але про все по порядку. 

У  народній українській традиції день Івана Купала — це свято літнього сонцестояння, поетичне язичницьке свято торжества сонячного світла й тепла. Це був в уяві наших предків святковий і чудодійний день. Вони вірили, що цього дня сонце у воді купається, а вода і вогонь має очищувальну силу. Тому молодь і стрибала цього дня через багаття і купалася у водоймах.

На Поділлі й Волині дівчата виготовляють Купала з гілки верби й прикрашають квітами та вінками. На Полтавщині — із соломи, а прикрашають стрічками й намистом. На Київщині та Одещині — з гілок будь-якого дерева. На Слобожанщині — з гілок чорноклена і трави. Дівчата і хлопці перестрибують через купальський вогонь парами. Перед тим, як стрибати, хлопець здіймає з голови дівчини вінок і кладе собі на голову, а на дівчину одягає свій головний убір. На Полтавщині вважають, якщо перестрибуючи, пара не розійдеться, то це знак, що вона вступить у шлюб. 

Кожна людина має свої проблеми. Але батьки часто вважають, що так звані дитячі страхи й переживання насправді несуттєві й навіть смішні. Та це не завжди так. І добре, якщо поруч з дитиною в такий час є вчителі чи друзі, яким можна все розповісти й отримати корисну пораду. Але що робити, коли від дорослих тільки й чуєш «Давай поговоримо іншим разом, у мене немає часу!», а друзі через сварку чи непорозуміння відвернулися? А кому пожалітися дитині, якщо її кривдять у власній родині?
Про все це можна повідомити, а також отримати дієву допомогу чи корисну пораду від фахівців Національної дитячої «гарячої лінії», яка вже півроку (з 1 січня 2013-го) працює при громадській організації «Міжнародний правозахисний центр «Ла Страда-Україна». Її номер — 0 800 500 225, звернення приймаються щодня, крім вихідних.