Тривалий час займаюсь пошуково-меморіальною роботою, та все-таки кожна нова зустріч з ветеранами Великої Вітчизняної війни збагачує новою інформацією про бойові будні фронтовиків, сприяє проведенню цієї роботи та її вдосконаленню. Так сталося і коли я випадково зустрівся з полковником у відставці  Іваном Федоровичем Нечаєвим, людиною цікавою і неординарною. 

Напередодні найбільшого державного свята «Урядовий кур’єр» подає свій погляд на минулі з часу проголошення Незалежності роки. Виокремлюючи ту чи ту подію, ми не претендуємо на істину в останній інстанції,  але переконані, що згадані віхи не лише вплинули  на самосвідомість нашого народу, а й  дали світові потужні сигнали: Україна існує, і навіть у сучасному глобалізованому світі з нею потрібно рахуватися.  

Напередодні Дня Незалежності України про головні пріоритети та напрями роботи органів прокуратури своїми думками ділиться прокурор Дніпропетровської області Наталія МАРЧУК. 

Я мав щастя впродовж двох десятиліть пліч-о-пліч працювати з Віктором Михайловичем, бачити його в хвилини тріумфу і невдач, в години наполегливої праці та відпочинку, у спілкуванні з прихильниками та недругами, за столом дружньої вечірки та в колі улюбленої родини. Тож можу засвідчити, що Віктор Глушков — видатна особистість, яка за своє подвижництво та звитяжну працю заслуговує глибокої пошани всіх поколінь українців. 

Здавна українське село допомагає іншим і вперто бореться за своє виживання. Усі проблеми, які за десятиліття накопичилися в ньому, напевне, можна звести до одного: виростити дітей і відправити їх у місто шукати кращої долі. Але ж так розмивається основа: немає жителів — не стає села. Щороку з мапи України зникає їх  кілька  — гарних, самобутніх, де кожна хата була наповнена життям і традиціями нашого народу. Негативна тенденція проявилася і у Липчанах, що в Могилів-Подільському районі на Вінниччині. Та місцева громада не стала чекати, що хтось за них розв’яже проблему, а згуртувалася — і кинула виклик часові. А саме: навесні цього року через центральні ЗМІ запросила до себе на постійне проживання молоді родини з дітьми. Життєво мудра ідея виявилася вдалою.  

Колекція культурно-археологічного центру «Пересопниця», що кілька років тому постав на малій батьківщині української Першокниги, поповнилася унікальними експонатами. Раритетне Євангеліє, видрукуване в 1764 році, сюди передав голова Рівненської облдержадміністрації Василь Берташ. Рідкісну книгу він придбав у київських антикварів. Вона має унікальну обкладинку, що існує в єдиному примірнику: виконана у стилі бароко, з п’ятьма медальйонами з авторським розписом. Однак у книзі немає титульного аркуша: вочевидь, його вирвали, щоб зберегти видання старого зразка, адже в радянський період їх нищили.  

«Моя поразка зветься Берестечком…» — прорік пошматований у прямому й переносному значеннях слова і вкрай пригнічений Богдан Хмельницький в історичному віршованому романі Ліни Костенко «Берестечко». Таким його, здається, ще ніхто й ніколи не бачив. 

Цьогорічний осінній призов на строкову службу має стати останнім і для військовослужбовців Державної спеціальної транспортної служби Міністерства інфраструктури України: створені, нагадаємо, в листопаді 2004 року на базі Залізничних військ Збройних сил України, нинішні транспортні військові структури також збираються остаточно перейти на контрактну форму комплектування своїх лав. Треба сказати, що професіоналізація для ДСТС — річ не нова, бо вже на сьогодні у відомстві є військові частини, на сто чи трохи менше відсотків укомплектовані контрактниками, а співвідношення, скажімо, сержантів за контрактом до сержантів строкової служби становить приблизно 70% до 30%.  

Ці підземні споруди розташовані неподалік від сіл Хомівка та Преображенне на Луганщині. Досить крутий схил крейдяної гори поріс невеликим листяним лісом, але дбайливі руки вже збудували тут сходи з перилами зі стовбурів та великих гілок, які ведуть до входу в печери. Кажуть, ще кілька років тому цей вхід до підземного монастиря являв собою просто лаз. Нині тут встановлено хрест, є іконостас і всередині печер, мережа ходів яких простяглася, за свідченням археологів та спелеологів, більш ніж на 200 метрів. Фахівці стверджують, що є тут і приміщення хрестоподібної форми, яке можна розцінювати як підземний храм. Але звідки така унікальна споруда у краї териконів, металургійної промисловості та степів?  

Відомий учений-економіст  професор Микола Вакуленко 55 років  незмінно працює в Київському національному економічному університеті ім. Вадима Гетьмана. У його доробку майже сотня наукових праць, держава відзначила  його заслуги орденом Ярослава Мудрого. Однак найвищанагорода в педагогіці — не матеріальна і не надається за поданням. Миколі Вакуленку  вдалося її здобути — колеги і студенти шанобливо називають його Вчитель. Через які терни проліг шлях педагога-вченого до зірок? Послухаємо його розповідь.