Територія колишньої фабрики «Юність» стала для молодих художників, графіків і скульпторів творчим майданчиком для реалізації їхніх мрій. Адже молодим митцям складно потрапити в галереї. Тут студенти столичних вишів — Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, Інституту декоративно-прикладного мистецтва імені Михайла Бойчука, а також учні Державної середньої художньої школи ім. Т. Шевченка представили виставку «Самі».

Один з координаторів цього некомерційного проекту Юлія Філоненко так пояснює її назву: «Студенти самі звернулися з цією ідеєю, створили команду, експозицію, порахували бюджет, зробили калькуляцію. Ми в свою чергу надали їм технічну допомогу, профінансували і забезпечили доставку матеріалів».

Загалом «Самі» була не тільки майданчиком, де розмістили скульптури і картини, — виставка працювала, тут перед очима відвідувачів ідея митця поступово ставала реальністю.

Про свої роботи «УК» розповіли юні художники і скульптори.

Павла знайомить з роботою друга Михайла Ковальчука «Коник».

Павла НІКІТІНА,
вихованка Державної середньої
художньої школи імені Т. Шевченка:

— Я представила дві скульптури з пластиліну. «Вітрина» — це фігурна композиція, в якій зображено три емоції, три різні персонажі, які зазирають у вітрину — в глядача. До створення «Падіння Фаетона» мене надихнув давньогрецький міф. Знаю, що до нього зверталися багато митців, — цей сюжет є на монетах, саркофагах, вазописах, в ескізах і картинах живописців. Однак зобразити його скульптурними засобами — нова ідея. Обрала пластилін, бо в ньому виражається авторська техніка, експресія, динаміка. Наші роботи тут, на виставці, представлені в тому матеріалі, який ми відчуваємо.

Кирило Журавель вдихнув у метал життя — робота «Турботливе залізо».

 

Марина НІКОЛЬЧЕВА,
студентка Національної академії
образотворчого мистецтва і архітектури:

— Мій розпис акрилом на стіні має назву «Люди: пам’ять». Важко сказати, що це за напрям. Для себе я пояснюю її як суміш графіті, монументального живопису й абстракції. У ній звертаюся до вічної теми — людської пам’яті. Людина, зображена на стіні, спостерігає за іншими перехожими, яких вона запам’ятовує — ліпше або гірше, але в пам’яті лишаються згадки. Я своєю роботою запитую в людей: що саме лишається у вашій пам’яті? До речі, часто спостерігаю за людьми, як вони дивляться на картини.

Скульптура Клима Разіна «Голкар» виготовлена з гіпсу.

Дмитро ДОВГАНЬ,
студент Національної академії
образотворчого мистецтва і архітектури:

— У мене на виставці дві картини — «Сім’я» і «Швачка». В першій роботі можна знайти паралель із шевченківською «Катериною» або побачити конфлікт між батьками й дитиною, яка зробила неправильний вибір. Тобто глядач має сам домислити, побачити по-своєму. Загалом ця картина змальована з життя, це мої спостереження за людьми і їхніми стосунками. Свої роботи виконую в напрямі стилізованого реалізму. У «Швачці» начебто немає глибокого сенсу, динаміки, це жанрова сцена — момент з життя робітниці. Але будь-яка картина повинна давати глядачу емоції, тут це спокій. Я тяжію до академічної подачі матеріалу з елементами сучасності. Адже загалом у сучасному мистецтві найбільше не вміння, а епатажу. Тож сподіваюся знайти золоту середину — поєднання сучасного і класичного.

Своєю скульптурою Христина Захарчук подарувала радість усім.

 

Христина ЗАХАРЧУК,
студентка Національної академії
образотворчого мистецтва і архітектури:

— Мої роботи — це скульптури людини «Каяття» і «Радість», за напрямом — реалізм. Спочатку я їх виконала з пластиліну, а потім перевела в гіпс. Перша скульптура «Каяття» має філософський зміст. Адже це спосіб очищення і водночас збагачення, спроба поговорити зі своїм «Я». Відомо, що каяття в релігійному контексті означає примирення з Богом, а відтак і з собою. Тільки через власне усвідомлення недосконалості, небажання жити з тягарем дає змогу людині переосмислити її вчинки і спокутувати їх. Вважаю, що в такий спосіб людина здатна сама знайти в собі сили, переродитися. Друга скульптура «Радість» — це дівчина, яка радіє новому дню, вона сповнена сили й енергії, для неї ранок щойно почався і вона відкрита для добра. Моє кредо в скульптурі — показати за допомогою тіла емоції людини, передати внутрішній стан через фізичний. Середовище, в якому я зростала, було творчим, адже батько і мати мають свої майстерні і я з дитинства слідкувала за їхньою працею, тому мрію стати справжнім професіоналом.

Скульптура Артема Стрембіцького «Образа» з піску символізує скороминучість почуття.

 

Артем СТРЕМБІЦЬКИЙ,
студент Національної академії
образотворчого мистецтва і архітектури:

 — Я вже не вперше показую свої роботи: одна зі скульптур є в Будинку художника, мій ескізний проект пам’ятного знака на честь 1025-річчя хрещення Київської Русі посів друге місце на всеукраїнському конкурсі. На виставці «Самі» я представив 5 робіт. «Образа» — це маленький хлопчик, зроблений з гіпсу і піску. Пісок символізує тимчасовість образи, яка з часом розсипається. Інші чотири витримані в одному стилі, наче пісочні годинники, проте різні за змістовим наповненням. Моєю метою було показати людину з різних боків: знайомство, потайність, відкритість, байдужість.

Сторінку підготували Олеся БОЛДИСЬ для «Урядового кур’єра»
та Світлана СКРЯБІНА (фото), «Урядовий кур’єр»