«Люди добрі! Самі ми нємєстниє. Отсталі от БТР…» Саме ця інтерпретація «старої пісні» усіх жебраків, які звикли обдурювати довірливих громадян, першою спала на думку при перегляді відео, на якому донедавна браві елітники регулярної російської армії намагалися переконати нас, що ні сном ні духом не відали, проти кого збираються воювати. Мовляв, і не знали, що йдуть на війну, бо мали відрядження на військові навчання. Утім, незнання не звільняє від відповідальності. А Станіславський усередині криком кричить: «Не вірю!». 

Як перемогти у війні? Нині відповідь на це запитання шукає і влада, і громада. Глава держави Петро Порошенко провів чергову нараду з керівниками силових відомств, на якій обговорювали тактику подальших дій в Антитерористичній операції. Верховний головнокомандувач вважає, що у зв’язку зі зміною обставин слід змінювати й ведення військової операції. 

Ентузіазм, альтруїзм, патріотизм — це найхарактерніші риси типового українця. Зрозуміло, що за спиною кожного із солдатів, які воюють нині із сепаратистами в Донецькій і Луганській областях, є тил. Це матері, сестри, дружини і, звісно, діти. Власне, заради них чоловіки пішли на боротьбу із загарбником. Крок

у відповідь намагається зробити і влада. Бо не годиться бути в боргу в героїв. Як саме соціально захищені наші воїни — досліджували журналісти «Урядового кур’єра» 

«Ми брали Савур-могилу (курган на Донеччині, висота над степовою місцевістю. — «УК»), і розпочався обстріл «Градом». Потім не пам’ятаю, що зі мною сталося». Вже зі слів друзів військовий фельдшер Сергій Лупар дізнався, що ударною хвилею його скинуло з БТРа. Товариші евакуювали його з поля бою. Далі — мобільний шпиталь, потім вертольотом — до Запоріжжя, далі — Дніпропетровськ і, зрештою, літаком до Одеси.  

Чергове виїзне засідання обласної міжвідомчої робочої комісії відбулося на базі Полтавської виправної колонії управління ДПтС України в Полтавській області №64, а розглядали на ньому питання, пов’язані із залученням промислового потенціалу установ виконання покарань в економіку регіону. Учасників заходу — керівників департаментів та управлінь облдержадміністрації, директорів і голів правлінь підприємств різних форм власності та начальників установ пенітенціарної служби області — принагідно ознайомили з лінійкою продукції, яку виготовляють у колонії №64. 

У Полтаві на базі 215-ї авіаційної комендатури Повітряних сил Збройних сил України відбувся десятиденний військово-спортивний збір підрозділів «Клубу юних десантників». Участь у зборі взяли близько сотні юних десантників із Полтавщини та інших регіонів України. 

Упродовж одного дня Миколаїв облетіла довгоочікувана звістка. Десантники, які чотири тижні перебували в облозі з обох боків, нарешті повертаються в розташування своєї частини. Новиною почали ділитися в соціальних мережах, через знайомих та родичів дізнавалися детальну інформацію. Тож, навіть без офіційного оголошення, миколаївці організувалися, щоб достойно зустріти героїв. 

Нещодавно на центральній площі Полтави проводжали в зону АТО добровольців новоствореного батальйону «Мирний». Провести їх у небезпечну дорогу прийшли сотні містян, здебільшого жінок. Хтось палко за них молився, якась бабуся роздавала захисникам маленькі ікони, але тих, хто плакав, було небагато. Бо всі вже розуміють: сльозами горю не поможеш, треба рішуче діяти. Як сказав доброволець Василь Дубинець, війну треба закінчити в тому регіоні, в якому вона почалася, щоб не поширилася далі. «Нам треба піти і захищати, а не сидіти вдома. Тому ми зібралися — знайомі, друзі — і прийшли сюди», — додає його побратим Володимир Олешкевич.

У  соціальних мережах люди масово обурюються небажанням тимчасових переселенців зі сходу захищати рідну домівку від російських окупантів. «А у Бердянську веселощі, а у Бердянську пече, — пише один з користувачів Фейсбуку. — Усе місто в машинах з донецькими і луганськими номерами. Молоді й міцні хлопці «запалюють» на пляжах і чекають, коли наші солдати звільнять для них їхні рідні міста». І це ще не найагресивніше висловлювання. 

20 березня 2014 року для уродженця Сум Олексія Харченка стало переломним і знаковим. Саме того вечора група курсантів, і він у тому числі, Севастопольської академії військово-морських сил імені  П. Нахімова відмовилася ставати під прапор ВМС Росії, яка анексувала територію АРК. Натомість юнаки — майбутні морські офіцери, незважаючи на оглушливу мелодію російського оркестру, на плацу навчального закладу натхненно виконали Державний гімн України.