Здається, навколо можливого будівництва Канівської ГАЕС уже поламано стільки списів, що ними можна було б загатити не одну греблю. Тільки ось заковика: поки що ніхто на те не зважає. Тим часом проблема так і залишається до кінця не розв’язаною. Ішлося про неї й на круглому столі, який відбувся з ініціативи Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики. Потім — у Черкасах, де голова Національного екологічного центру Руслан Гаврилюк та виконавчий директор НЕЦУ Дмитро Іванов роз’яснювали ситуацію навколо будівництва станції.

Укотре наголошували на ризиках проекту. Це зокрема нестабільність геологічної будови, руйнівний вплив на берегову лінію та Зміїні острови як складова Канівського природного заповідника, можливе радіоактивне та інше забруднення води в Дніпрі внаслідок розмивання осаду, що накопичився на дні Канівського водосховища. У біологічному аспекті будівництво ГАЕС, вважають екологи, негативно впливатиме не лише на місцевому рівні, а й на все Середнє Подніпров’я. Це далеко не всі контраргументи опонентів будівництва.

З іншого боку, дуже заманлива ідея: за допомогою ГАЕС істотно впливати на вирівнювання добового графіка навантаження енергосистеми. Уночі, коли в мережі багато зайвої електроенергії, агрегати станції перекачують воду з нижнього сховища у верхнє, а в моменти пікових витрат електроструму цю воду пускають на агрегати, щоб виробляти додаткову електроенергію. Будівництво станції потужністю 3600 МВт розпочалося ще 1986 року, але 1991-го було зупинено. Оновлений проект з адаптацією до сучасного стану об’єднаної енергетичної системи України тепер передбачає будівництво гідроакумулюючої електростанції зі зменшенням потужності до 1000 МВт. Вартість будівництва — близько 12 мільярдів гривень. Згідно з Програмою розвитку гідроенергетики Україні на наступні 10 років, Канівську ГАЕС мають звести до 2023-го.

Національний екологічний центр проаналізував Програму розвитку гідроенергетики в Україні в контексті євроінтеграційних зобов’язань. За його підсумками підготували звернення до Прем’єр-міністра, суть якого полягає в заклику переглянути політику уряду в галузі гідроенергетики і саму програму, що спричиняє значні екологічні ризики. Серед найрезонансніших пунктів —  будівництво Канівської ГАЕС. Не останню роль у тому, що інвестори, зокрема Європейський банк реконструкції та розвитку, відмовилися вкладати кошти у будівництво, відіграли наведені вище аргументи. Недавно й представники Світового банку заявили, що не мають намірів фінансувати спорудження Канівської ГАЕС.

Чому ж відмовляються? Тому що гідроенергетики в усьому світі послуговуються протоколом про оцінку відповідності гідроенергетичних проектів критеріям сталого розвитку. Вона враховує 23 показники, зокрема впливи на культурну спадщину та довкілля, роботу з громадами, розташування, дизайн тощо. Якщо проект за якимось показником не відповідає мінімальній оцінці за п’ятибальною шкалою, то його просто не фінансують.

У європейських документах зафіксовано, що всі питання, пов’язані з цим будівництвом, мають вирішувати не тільки на рівні урядовому, а й місцевому. Однак коли обласних керівників питають про ГАЕС, вони кивають нагору: мовляв, це питання до Укргідроенерго чи Міністерства енергетики. Тобто на місцевому рівні питання будівництва чи не будівництва фактично залишається без чіткої відповіді.

Тим часом керівництво Укргідроенерго обіцяє місцевому населенню мало не золоті гори. Мовляв, у проекті закладено більш як 300 мільйонів гривень на розвиток Канівського району. Експерти ж, які волають про величезні ризики і сподіваються на підтримку європейської спільноти, вказують на порушення процедури проведення стратегічної екологічної оцінки. А вона передбачає глибокий аналіз стратегічних документів і програм, реалізація яких може вплинути на довкілля та здоров’я людини.

Як же вчинити? Ідеться, зрозуміло, не про кошти, які за великого бажання знайти можна. Велика гідроенергетика істотно впливає на довкілля, а Україна — одна з країн, які вже зазнали найбільш відчутних втрат через її нераціональний розвиток. Згадаймо лише рукотворне Кременчуцьке водосховище. Нині село Бучак, де знято не одну відому кінострічку, дивиться на нас загадковими очима, ніби питає: не пошкодуєте? Як і Букрин, Григорівка, Луковиця, Трахтемирів...

У народі кажуть: сім раз відмір, а раз одріж. Прислухатися  таки варто.