Мальовниче село Тинівка, що в Уманському районі на Черкащині, завжди славилося невтомними працьовитими людьми, які, незважаючи на всі суспільні та соціальні складнощі та незгоди, революції й воєнні лихоліття, поколіннями терпляче й цілеспрямовано будували краще життя. Ще в далеку давнину на поселення часто нападали татари, які грабували і вбивали місцевих жителів. Тому село обгородили високим тином та обнесли глибоким ровом. Можливо, від того й походить його назва. А за іншою версією вона взяла початок від прізвища графа Тинівського, який колись володів цими землями. Це село одне з найбільших в окрузі і завжди, скільки пам’ятають його люди, було гарним і заможним. Проте останні десятиліття поступово загострюються соціальні проблеми. Кількість населення зменшується, воно старіє, народжуваність падає. Є чимало невирішених інфраструктурних питань, зокрема в сфері благоустрою.

Вітри адміністративних перемін та реформування місцевого самоврядування дещо змінили ситуацію: село ввійшло до Баштечківської об’єднаної територіальної громади Уманського району. Як вважають селяни, на рівні життя такі переміни поки що особливо не позначилися. Хоч перспектива нібито й з’явилася.

До початку зібрання селяни сходилися й обговорювали наболіле — відсутність дороги до райцентру, безробіття і розруху в селі. Фото надав автор

Сходка породила чимало запитань

А наприкінці серпня селом пробігла іскра, що ще дужче розбурхала пристрасті. Іскра ця в прямому розумінні запалила вогонь, який перетворив на попіл два стіжки пресованої соломи одного з місцевих приватних господарств. Пожежа, кажуть у селі, остаточно поділила місцеву громаду на два табори — прихильників та противників найпотужніших місцевих сільськогосподарських підприємств «Добробут» та ТОВ «Кищенці». І ось недавно, зібравшись на сільську сходку, аби послухати звіт старости села, вирішити, як жити далі, які орієнтири обрати, люди заповнили затишну залу місцевого клубу. Будній день зі своїми нагальними клопотами не зупинив селян. На кріслах і лавках здебільшого пенсіонери. У президії — голова громади Сергій Мельник і староста Тинівки Андрій Кривенко.

Ще за пів години до початку зібрання селяни сходилися й обговорювали наболіле — хтось бідкався про зруйновану дорогу до колишнього райцентру — Жашкова та трохи кращу, але теж розбиту до нового центру тергромади — села Баштечки. Когось дуже турбує безробіття в селі — де стаж набрати, аби за кілька років пенсію оформити? Адже число робочих місць тут украй обмежене. Інші, зачувши, що приїхали журналісти, пропонували проїхати вулицями села й поглянути, яка нині в Тинівці розруха.

Прибуття керівників господарств, які орендують у місцевих селян землю, Василя Присяжнюка та Корнеліса Хузінхи (підприємця з Нідерландів, який багато років розвиває фермерство та овочівництво на родючих чорноземах Черкащини), змусило селян зайти в залу й уважно слухати. Адже про напруженість у стосунках між очільниками двох господарств відомо далеко за межами села й навіть району. Та слово взяв Сергій Мельник. Навів цифри й факти. Зокрема розповів, на що витрачають бюджетні гроші й про фінансові надходження від господарств, які орендують землі в Тинівці. Запевняв, що громада розвивається (в цей час у залі скептично зашаруділо). Згадав, що за однією зі статей можливих доходів від ТОВ «Кищенці», яке діє під орудою нідерландця, до скарбниці громади не надійшло жодної гривні. Та навів дані, скільки коштів сплатили підприємці — фізичні особи в селі.

Одна жінка-підприємець із зали, засумнівавшись, попросила голову повторити цифри, й після цього висловила сумнів у їхній правдивості, адже, за її словами, лише її підприємство сплатило до місцевого бюджету значно більше. Висловилися й представники «Кищенців», які розповіли, що надають допомогу громаді й селу, відповідно до чинної соціальної угоди. Віднедавна все фіксують документально, бо кілька років тому отримали від податківців понад мільйон гривень штрафу за те, що не зазначали в документах надану допомогу. Ішлося про 162 гривні допомоги селу з боку іноземного інвестора за кожен гектар орендованої землі. Зокрема власник «Добробуту», як він сам зазначив на зборах, сплатив майже по 500 гривень за гектар.

— Є приклад села Берестівець Уманського району, — втрутився в дискусію голова громади Сергій Мельник. — Це важливий красномовний показник, коли людина живе тут і вкладає ледь не мільйони коштів у розвиток свого села.

Зала, включно з головуючим, здається, забула про порядок денний, про запланований звіт старости й переключилася на з’ясування стосунків між двома господарниками — Василем Присяжнюком, власником підприємства «Добробут», та Корнелісом Хузінхою. Починали з того, хто більше допомагає Тинівці й як саме, на думку селян, має це робити. Але оминути тему неприязні не змогли — спалена кілька тижнів тому солома додавала розмові іскор. Згадалося й про навмисно пошкоджену техніку та інші прикрощі саме в цьому селі (в інших, де господарює іноземний інвестор, такого, за його словами, не траплялося). То як далі допомагати селу за соціальною угодою, запитав хтось із керівництва «Кищенців?» Підприємство готове, приміром, надати 176 тисяч гривень на ремонт доріг, але щоб співпрацювати й далі, треба унеможливити подібні випадки з недоброзичливим ставленням, а то й завдаванням шкоди.

Василь Присяжнюк подібні звинувачення відкинув, а за наклепи пообіцяв зустрітися в суді. Корнеліс Хузінха, в свою чергу, попросив дочекатися результатів розслідування правоохоронців. Якщо воно покаже, що вини конкурента в підпалі соломи немає, він привселюдно вибачиться перед ним.

Під час сходки емоції вирували як у доповідачів, так і в слухачів

Пайовики хочуть аргументів

Поки власники господарств дискутували, зал поділився на дві частини відповідно до того, якому підприємству селяни здали паї. Однак уже за кілька хвилин людей об’єднало одне запитання із зали до господарників: чи не змовилися вони, аби платити людям приблизно однакову ціну за земельні паї?

Після цього розмова перейшла в спокійніше русло, українець та нідерландець почали пояснювати, що селяни Тинівки отримують за землю не менше, ніж землевласники в країнах Східної Європи — без податків виходить близько 200 євро за гектар. Господарники, за їхніми ж словами, спілкуються й обговорюють, скільки подужають платити селянам. Але при цьому користуються нормативно-грошовою оцінкою земель, а ще мають закладати в собівартість чимало ризиків.

Був у дискусіях і конструктив. Домовилися, щоб податки із зарплат 20 тинівчан, які працюють на іноземного інвестора, надходили саме в бюджет цієї громади.

Примітно, що селяни емоційно й щиро адресували запитання про наболілі побутові проблеми не лише старості та голові громади, а й власникам господарств. Адже сьогодні справжня влада саме в тих, хто розпоряджається грошовим і майновим ресурсом. Скаржилися на інтенсивний рух вулицями потужних машин підприємств, на те, що неочищені відходи з ферми потрапляють у місцевий ставок, відсутність пасовища для корів та ще на деякі дошкульні проблеми. Просили посприяти, аби селянам було легше достукатися до керівництва обох підприємств. А до представників влади звернулися з проханням налагодити автобусне сполучення з іншими населеними пунктами, яке зараз відсутнє через зруйновану дорогу.

Після сходки журналісти запитали пана Корнеліса, чи пов’язує він проблеми в стосунках із конкурентом з відкриттям ринку землі? Він відповів, що новий закон про ринок землі — не основний фактор, хоча його вплив відчувається й тут.

— Я працюю в Україні вже двадцять років. З усіма проблемами іноземний інвестор бореться зі зв’язаними за спиною руками. Конкурувати дуже непросто. Часом проявляється навіть дискримінація. Проблеми не через владу чи настрої селян, а внаслідок засилля популістів. Ринок землі — це дуже емоційна й чутлива тема як для селян, так і для фермерів. А щоб бізнес розвивався і селяни були в достатку, найважливіший фактор — стабільність. Сьогодні на ринок впливають олігархи, які мають гроші за кордоном, вони пропонують селянам величезні відсотки за їхні паї. Але потрібні чесні правила гри, щоб власник землі отримував стабільний справедливий дохід і фермер працював не на збиток. Тоді цей механізм діятиме всім на користь. А з боку держави потрібен нагляд і регулювання. Проте, на жаль, в Україні регулювання часто закінчується корупцією. Як збалансувати всі інтереси, відповіді в мене немає.

— Чи ви дійшли згоди, порозумілися на сходці з українським опонентом?

— Така надія була б, якби мене запитали про це два-три роки тому. Тепер я хочу побачити справи, а не чути слова, отоді й повірю в порозуміння. Доказів я не маю, але всі події, які трапилися за останні п’ять чи сім років, не залишають мені варіантів. Не раз пропонував власнику сісти за стіл і вирішити всі проблемні питання, адже я на чуже не претендую, але інша сторона цього уникає, до конструктиву ця розмова не доходить.

— Це боротьба за пайовика?

— Я думаю, так. Вихід у тому, щоб порозумітися.