На радіо артист естради пишномовно говорив багато і правильно про покликання митця. Водночас нарікав на слухачів, що обділяють увагою його братів по цеху, яких він підносив до зіркових вершин. Як і годиться, монолог перервали піснею у його виконанні. Оскільки передача йшла в прямому ефірі, слухачів запрошували до діалогу.

- Чому ви не так привабливо співаєте, як говорите? - запитала перша слухачка. - Пісня у вашому виконанні це пародія на здоровий глузд. Хочеться заткнути вуха і втікати від того вереску світ заочі. Жах, а не мистецтво.

- Що ви відповісте? - після тривалої паузи запитала ведуча.

- Заказуха, - перейшов на звичний для нього жаргон співак. Так слухач міркувати не може.

Ще й як може! Адже скільки лунає з ефіру низькопробних пісеньок-одноденок, які не радують людей, не підносять духу, а викликають роздратування і бажання запустити в радіоприймач, який нічим не завинив, чимось важким. Пісні у виконанні гостя радіо теж з тієї серії. На жаль, він самочинно визнав себе зіркою, якою всі мають захоплюватись. Ота самозалюбленість, небажання чути інших, зашореність у сприйнятті світу не дає змоги йому чути інших. І таких зірок, які "не гріють", на жаль, на нашій естраді чимало. Вони щось кричать, б'ють у барабани, кривляються, але нічого, крім приниження мистецтва, суспільству не несуть. Кажуть, що тепер йдеться не про творчу роботу, а про вміння виживати в індустрії естради. На догоду невідомо чиїм інтересам вони опускаються до тваринних інстинктів, які видають за найсучасніший крик моди. При цьому прагнуть, щоб і слухач опустився до рівня недоучених, позбавлених смаку виконавців.

Цього, на щастя, не буде. І добре, дуже добре, що в діалозі слухачі не лукавлять, а доброзичливо говорять правду про враження від почутого. При цьому, коли співак бажає, щоб його чули слухачі, останні сподіваються, що їх теж чутимуть.