SOS!

Пам’ятка індустріальної архітектури, унікальна водонапірна вежа в Миколаєві на грані руйнації 

За проектами Володимира Шухова, якого сучасники називали першим інженером Росії, протягом тридцяти років було збудовано 200 сталевих гіперболоїдних веж. До його творчого надбання відносять проекти авіаційних ангарів, повітряно-канатних доріг та газосховищ, нафтових насосів і танкерів. Особливе місце в інженерній творчості талановитого вченого посідають складні металеві конструкції. Так, залізничні мости через Волгу та Єнісей і досі функціонують. А знаменита Шаболовка, створена за проектом Шухова, стала візитівкою Москви. 

В Україні залишилося шість шуховських об’єктів. Водонапірна вежа в Миколаєві — найстаріший з них. Її унікальність не тільки в поважному віці,  й у тому, що  будівництвом  керував особисто автор. Створена за принципом гіперболоїда, вона стала першою в світі, яка використовувалася в системі міського водозабезпечення. Також, на відміну від світових аналогів, на її території  повністю збережена початкова інфраструктура, включаючи підземні комунікації. Все це робить 32-метрову «шухівку» в центрі міста цікавою пам’яткою індустріальної архітектури.  Втім, нині вежа  може просто впасти — її доїдає корозія.  

Такий вигляд має «шухівка» сьогодні. Фото надані автором

Легша за воду

Ажурна та витончена, миколаївська вежа нагадує фігуру ідеальної дівчини. З покатими плечима, тонким станом і безкінечно довгими ногами. Невідомо, на яку таку мадонну дивився Шухов, щоб створити свій витвір мистецтва. Можливо, його запалила знаменита Ольга Кніппер, в яку інженер був закоханий до нестями. А може, навпаки, надихнув їхній розрив.

Питання водопостачання в Миколаєві завжди було гострим.  Та були й мудрі інженери та очільники міста, які зважувалися на ризиковані кроки.

Скажімо,  коли в липні 1904 року пуск системи міського централізованого водопостачання затримувала лише нестача вирівнюючої вежі, миколаївці  віддали перевагу проектуванню не кам’яної, як усюди в світі, а залізної водонапірної вежі. Так переміг проект інженера Шухова.

Миколаївців підкорило те, що  вежа у вигляді оберненого гіперболоїда коштувала ушестеро менше за своїх попередників, та на відміну від інших була в 12 разів легшою, а її вага менша за ту воду, що вона  вміщувала. Варто додати, що тривалі роки  миколаївська водонапірна вежа була гордістю московського заводу В. Барі, який втілював задум інженера: про неї написано в усіх редакціях Енциклопедії Ефрона та Брокгауза, а її зображення використовувалося на рекламних буклетах і листівках виробника.

Про це розповів кандидат філологічних наук Тарас Кремінь. До речі, Тарас Дмитрович є одним з перших дослідників історії миколаївської «шуховки» та захисником її автентичності. Він також ініціює пошук шляхів урятування вежі,  залучає до розв’язання цієї проблеми учених міжнародного рівня.

Сміливці відвідують підземні галереї вежі

На заздрість Ейфелю

Нещодавно в Німеччині відбулася міжнародна конференція, присвячена надбанню Шухова. Її назва красномовна — «Інженерне мистецтво раннього модерну. Стратегії Володимира Шухова у проектуванні легких металевих конструкцій». Адже геніальний інженер будував гігантські споруди з мінімальним використанням металу. Подейкують, що йому заздрив навіть Ейфель, вежа якого вдесятеро важча за вітчизняний аналог Володимира Шухова.

Тут учені з усього світу шукали шляхи збереження спадщини  видатного інженера. Нагадаємо, найбільше їх збереглося в Росії й Україні, проте  програм щодо їх подальшої долі так і немає.

Найбільш очікуваним на цій конференції був виступ Володимира Федоровича Шухова, правнука  вченого, який очолює Міжнародний фонд «Шухівська вежа». Як розповідає Тарас Кремінь, який представляв на конференції Миколаїв, саме за підтримки нащадка питання збереження та консервування металоконструкцій його прадіда набуло іншої якості. Зокрема, до 140-річного ювілею інженера, що відбудеться цього року, планується вирішити питання із фінансуванням  ремонтних робіт Шаболовської вежі. А за проектом її  відновлення, розробленим професором Московського архітектурного інституту Юрієм Волчком, заплановано провести консервацію Шаболовки, в межах чого укласти вежу в поліфункціональний скляно-металевий короб. Така увага до процесу консервації, збереження та реставрації Шаболовської вежі покаже шанобливе ставлення до шедевра світової історико-культурної спадщини. А, за змогою, і заробляти на тому.

Вежа стала символом. Онук інженера Володимир Шухов та дослідник історії башти Тарас Кремінь

Таємниці розкриває вежа

Шанси стати туристичним об’єктом є і в миколаївської вежі. На жаль, з дня будівництва без жодного ремонту водонапірна вежа Шухова діяла до березня 1944 року, допоки не злетіла у повітря від вибухівок фашистів. Через брак технологій завалену на бік споруду вдалося підняти тільки під Новий 1944 рік, а заміняли відірвані фрагменти не заклепками, а зваркою. Тобто робили як могли, а не як того вимагали розрахунки інженера.

Пізніше відома зварювальниця Валентина Старчеус згадувала, під яким жорстким контролем проводилися роботи з відновлення водонапірної вежі. Начальство наказувало: не встигнете — нарікайте на себе. Коли все більш-менш благополучно завершилося, Валентину нагородили — вручили відріз на плаття.

Але наслідки того невдалого ремонту позначаються донині. У 1958 році разом із запуском Інгулецького водогону вежу відключили від мережі і залишили сам на сам з корозійними процесами. Незважаючи на статус пам’ятки історії та культури місцевого значення.

За весь цей час вежу не ремонтували. Кілька разів фарбували серебрином, та він не зміг приховати корозію. До того ж порушення технологій при відновленні прискорило деформацію з’єднань, у деяких місцях відійшли зварювальні шви, і загалом спостерігається нестійкість усієї конструкції.

Про відвідування вежі вісім років тому розповів дослідник історії краю Андрій Шинкаренко. Тоді разом із Тарасом Кременем вони провели власне дослідження вежі. «Ми спустилися в підземні галереї вежі, — згадує Андрій. — Ця її частина — справжній музей. Нічого не змінилося там за всю столітню історію. І кладка, і труби, і маркування, і навіть спеціальні дерев’яні дощечки, що прикривають місця проходу трубопроводів крізь кам’яну кладку,   неушкоджені. На жаль, наземна частина вежі постраждала найбільше».

Позаторік на території водонапірної вежі в Миколаєві виконано деформаційні обміри, оформлено фотодокументацію основних вузлових елементів, а з використанням лазерної тахіметричної техніки з’ясовано об’єктивну картину пошкоджень. Торік обстеження миколаївської вежі продовжили європейські вчені, які  оцінили деградації споруди, встановили найуразливіші місця конструкції внаслідок дії корозивно-агресивного середовища, зафіксували дефектність металу, визначили його структуру і механічні властивості. Висновок: якнайшвидше реконструювати пам’ятку. Погодилися з таким вердиктом і представники міської влади. Так, перший заступник Миколаївського міського голови Юрій Андрієнко зазначив, що унікальну інженерну споруду треба зберегти і зробити її доступною для відвідувачів. Можливо, шляхом створення там музею, як це зробили в Санкт-Петербурзі. 

Допоки з ініціативи директора КП «Миколаївводоканал» Василя Тельпіса започатковано перші в історії Миколаєва комунальні екскурсії. Першу з них  провели до вежі Шухова.

Як дійти до ЮНЕСКО?

Як завжди, найбільшою проблемою для проведення реставрації є брак коштів. Утім, миколаївці серйозно вивчають європейський досвід збереження індустріальної спадщини. Вже є кілька реальних пропозицій щодо врятування вежі. Так, нині реалізується трирічний  проект «Інженерне мистецтво раннього модерну. Стратегії Шухова у проектуванні легких металевих конструкцій», розроблений вченим Мюнхенського університету Андрієм Кутним.  Миколаївська вежа перебуває в полі зору цього проекту.

Вчений висловлює оптимістичну думку про те, що після реконструкції є шанси подати миколаївську вежу на включення до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Втім, на цьому шляху є чимало перепон. Адже для цього  вежа має бути відтворена тим же способом, яким  будувалася раніше. А це вже  інші витрати. Тим більше, що за умовами міжнародної організації половина витрат повинна лягти на місцеву громаду. Тож громаді та владі слід визначитися:  чи потрібна ця найдавніша в Європі водонапірна вежа Володимира Шухова Миколаєву та загалом Україні?