КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ

Після відомого указу Президента постало питання руба: хто відповідає і забезпечує раціональне використання лісів?

Не було ще на Буковині голови облдержадміністрації, який не присягався б навести у лісі порядок. Присягалися всі. Задля цього на піку щирого емоційного вболівання за долю лісів керманичі області завзято бралися вирішити три рятівні, на їхню думку, «лісові» справи: «построїти» лісівників, «посадити» на штрафмайданчики завантажені кругляком лісовози, що вдень і вночі, бач, снують дорогами краю (чого, питається, і звідки у них ліс?!), і народити нарешті істину лісокористування.

Змішались у купу меблі, дрова

Остання полягала у реалізації двох взаємовиключних завдань: перше — зберегти для прийдешніх поколінь ліси від вирубування, друге — забезпечити ринок продукції оброблення деревини товарами місцевих виробників, максимально наростити виробничі потужності й експортний потенціал деревопереробної галузі регіону, причому на місцевій лісосировині.

Обидва завдання, хоч як дивно, мали втілювати в життя лісогосподарські підприємства області. Владним особам краю (це, між іншим, стосується не лише Буковини) досі невтямки, що чинна в Карпатах у радянські часи система лісогосподарювання, коли лісокомбінати тримали у своїх руках увесь комплекс робіт — від насіння й лісозаготівлі до випуску сірників і меблів, реформована ще у 1995 році (за пропозицією Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької обласних рад, до речі), не прийнятна для ринкової економіки. Тож лісокомбінати, отримавши укомплектовані виробничі цехи, повинні були зайнятися деревопереробкою (вони ж зайнялися розпродажем активів і врешті зникли, але це окрема історія). А новостворені держлісгоспи мали зосередитись на лісівництві — окремій галузі народного господарства, тобто підвищувати продуктивність лісів, забезпечити їхню охорону і відтворення. Проте і тепер мало не на кожній нараді, присвяченій лісовим проблемам, на буковинських лісівників градом падають усі шишки від виконавчої і представницької влади області і районів за те, що вони не розвивають деревопереробну галузь краю.

Щоправда, лісгоспи поступово прибрали до своїх рук усі бензопили і таки придбали обробні верстати. Тепер ніхто не розбере, де в їхніх виробничих показниках частка деревопереробки, лісозаготівлі, а де, власне, — фінансові досягнення лісового господарства. На природне запитання очільників області «а що там у наших лісах коїться?» з лісового управління щоразу звучать цифри, в яких ще ніхто з керівників і економістів облдержадміністрації та облради досі не зміг розібратися: «З початку року (останні дані) лісосічний фонд освоєно в обсязі 149,5 тисячі кубометрів, проведено відновлення лісів на загальній площі 1,9 тисячі гектара, обсяг реалізованої продукції становить 97,9 мільйона гривень, з них на експорт — 58,6 мільйона гривень, ціна знеособленого кубометра заготовленої деревини — 356,9 гривні».

За деревами нічого не видно

В облдержадміністрації слухали і дивувалися: озвучені показники — це добре чи не дуже? Сплачених держлісгоспами за перший квартал цього року 7,7 мільйона гривень до зведеного бюджету податків і платежів — це багато чи мало? Оскільки відповідей нема, грізний батіг місцевих органів виконавчої влади шмагав лісівників за те, що впадало їм і громадськості у вічі, — за «катастрофічне вирубування не там і не так, як треба» (без жодних фактів на підтвердження) і надмірний експорт деревини. Лісівники поставали мало не злодіями і ворогами лісу. Це попри те, що збільшувати показники лісозаготівлі й нарощувати експорт продукції вимагає від лісгоспів кожна щорічна програма соціально-економічного розвитку області.

Хоч мало який багатий на ліси регіон може похвалитися таким відмінним лісовим господарством. За фінансово-господарськими показниками буковинські держлісгоспи посідають найвищі щаблі в рейтингу кращих галузевих підприємств країни. Вітчизняні спеціалісти лісівничої справи, практики і науковці з пошаною відгукуються про буковинських лісівників і лісове господарство області, називаючи його взірцевим за всіма напрямами. За питомими показниками виробництва товарних лісових матеріалів Буковина стабільно посідає лідерські позиції, значно випереджаючи області Полісся і Карпат з такими самими експлуатаційними лісами (Рис. 1). Утім, можливо, що показники у буковинців кращі лише за рахунок чесного висвітлення обсягів лісозаготівлі. Але як не крути — все одно позитив.

Та «війни за ліс» всередині системи виконавчої влади регіону, конкретно між її місцевими органами і територіальним представництвом Держлісагентства, щоразу спалахують з новою силою. Хтось вважає їхньою причиною підкилимний перерозподіл «тіньових» фінансових потоків з лісу. Інші пояснюють це бажанням окремих чиновників, залякуючи, «погриміти обладунками», щоб нагадати, хто в домі господар. Проте видається, в облдержадміністрації весь цей час безуспішно намагаються знайти відповідь на одне з найважливіших питань місцевої виконавчої влади загалом: чи відбувається користування загальним природним ресурсом, яким є ліс, на засадах справедливості, добросовісності й розумності, чи сповна працюють ліси на благо територіальних громад краю?

Питання важливе ще й з огляду на те, що ліс для Буковини, особливо для її гірських районів, — чи не єдине джерело добробуту, вирішення  важливих соціально-економічних питань. При цьому в стінах будинку з левами (так в Чернівцях називають дивовижної краси адміністративну будівлю місцевої ОДА і облради, вхід до якої охороняють скульптури двох великих левів) жодного разу не зродилися аналітичні матеріали щодо стану і перспектив лісогосподарської галузі краю як важливої складової її економіки.

Вибіркова економіка

Уся лісова аналітика департаменту економічного розвитку і торгівлі Чернівецької ОДА традиційно зводиться до бездумного повторювання статистичних даних обласного управління лісового господарства. Жодний управлінський документ обласної влади не розглядає ліси як потужний економічний актив краю, покликаний передовсім наповнювати місцеві бюджети. Програма розвитку лісового господарства Чернівецької області на 2007—2015 роки спрямована, як зазначено у преамбулі, на розв’язання проблем еколого-стабілізаційної функції лісів, створення засад еколого- лісівничого напряму ведення лісового господарства. Економіко-лісівничий напрям не те що не розглядається — навіть не осмислюється. Хоч ідеться про дотаційну область, яка мала б докладно, принаймні для себе самої, з’ясувати, на яких багатствах сидить у буквальному сенсі слова.

У результаті виходить суцільний парадокс: Буковина має 251,4 тисячі гектарів продуктивних земель лісогосподарського призначення (35% території!) з прекрасними, за європейськими стандартами, лісовими масивами експлуатаційного характеру, де спеціалізовані підприємства інтенсивно ведуть лісове господарство і лісозаготівлю, вилучаючи щороку до мільйона кубометрів деревини. Але ніхто (жодна владна, громадська, підприємницька структура) не в змозі нічого сказати про економічну ефективність господарювання у лісі, про обсяги доходів від використання цього затребуваного на промисловому ринку природного ресурсу і про подальший розподіл цих коштів з урахуванням інтересів територіальних громад.

Єдиний фінансовий показник, який фігурує в численних довідках з ОДА і стосується безпосередньо діяльності лісівників (окремо від лісозаготівельників і деревопереробників), свідчить, що торік в області зібрали 4,6 мільйона гривень плати за спеціальне використання лісосировинних ресурсів (хоч передбачали 6,8). Водночас ведення лісового та мисливського господарства потягнуло 58,8 мільйона гривень, з них 4 мільйони надійшло з державного бюджету. То що ж, питається, ми маємо зі свого лісу, якщо витрати на нього мало не на порядок перевищують доходи?

«Трагедія спільного»: перекидання відповідальності

Попри безліч давно назрілих питань лісового господарювання (а вони, хоч би хто що казав, стосуються життєдіяльності всієї області, а не окремої галузі й не окремої держагенції), економісти облдержадміністрації продовжують усіляко відхрещуватися від лісу, мовляв, це заповідна територія лісівників і екологів. Брак аналітики (департамент економіки зобов’язаний її робити, попри те, хто кому там кум, сват і брат) постійно спричиняє безліч подекуди смішних, а подекуди дуже прикрих висловлювань і кроків керівництва ОДА, яке намагається перекласти всю відповідальність за лісоексплуатацію на профільне управління. Хоч головна дійова особа в усій цій «трагедії спільного» — облдержадміністрація. Адже, за законодавством, саме вона від імені конституційного власника розпоряджається природними ресурсами і саме на неї покладений обов’язок забезпечити їхнє раціональне (насамперед економічно раціональне з урахуванням екологічної доцільності) використання. Лісгоспи ж разом зі своїм територіальними і галузевими органами державного управління — за юридичним статусом лише користувачі. Саме з рук ОДА вони отримують право на користування землями лісогосподарського призначення і самими лісами. (Користування, до речі, в усіх областях відбувається із грубим порушенням земельного, лісового кодексів і податкового законодавства — без документального засвідчення державними актами, але облдержадміністрації та обласні управління Держкомзему не помічають цих порушень упродовж багатьох років). Тому, за великим рахунком і за чинним законодавством, у користуванні лісами Київ Чернівцям не указ, а порадник. І саме голова облдержадміністрації Михайло Папієв як розпорядник визначає державну політику в промисловому використанні спільного природного ресурсу області — лісу, а голова Держлісагентства Віктор Сівець як фаховий користувач (в ідеалі) розробляє і застосовує науково об∂рунтовані й вивірені лісівничою практикою шляхи і методи її реалізації. Принаймні за такої системи навряд стало б можливим, щоб підприємницькі структури (хай і профільні, але ж, за законом, усі рівні!) могли привласнювати, як тепер, не тільки спільний природний ресурс, а й доходи від його реалізації. Або, приміром, щоб якась «лівостворена» біржа бралася диктувати лісгоспам області, як, кому і за якою ціною вони повинні продавати свою продукцію. 

З іншого боку, розпоряджатися лісом — це не принижувати лісівників, не вчити їх, як і чим проводити лісозаготівлю, не бігати з перевіркою за лісовозами і не «брати під тотальний контроль вирубування лісу». Врешті, за лісосіками є кому стежити: там днює і ночує міліція, СБУ і прокуратура. Завдання ж органів місцевої виконавчої влади — встановити досконалу систему юридичних і економічних відносин у використанні лісів (для цього є всі законодавчі можливості з вимогами президентського указу № 307 включно) з прозорим формуванням ринкових цін на товарну продукцію і конкурентним доступом підприємницьких структур до потрібного їм лісового ресурсу, найперше деревини. Аби використання лісових угідь було продуктивним і прибутковим — і для кожного регіону, і для країни загалом. 

ПРЯМА МОВА

Орест ФУРДИЧКО,
академік НАН України,
директор Інституту агроекології:

— Користування природними ресурсами — категорія економічна. Економіка користування землями лісогосподарського призначення — це не галузева проблема, а органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Поняття «природокористування» в умовах формування ідентифікованої економічної відповідальності суб’єктів господарювання за результати виробничої діяльності потребує висвітлення стану природної продуктивності та ефективності її реального використання.