ПРОБЛЕМА

Черкаські села залишилися без фахівців
 

Василь Кравченко, головний лікар Городищенського районного територіального медичного об’єднання, не приховує тривоги: сьогодні кадрова проблема гостра, особливо на селі. Район у цьому плані не найгірший в області, однак укомплектованість медичних закладів лікарями ледве дотягує 69%. Бракує, зокрема, терапевтів, педіатрів, стоматологів. Чимало вакансій у дільничних лікарнях та амбулаторіях узагалі не заповнені — одні виїхали, інші пішли на заслужений відпочинок. Приміром, у селі Валява дільнична лікарня залишилася взагалі без медиків — доводиться возити туди педіатра та терапевта, добре, що від райцентру сюди лише вісім кілометрів. 

Цікаво, що і розв’язання житлової проблеми (квартири медикам у районі хоч зі складнощами, але виділяють) особливо на забезпеченість лікарями не впливає. Хоча тут завжди турбувалися про працівників охорони здоров’я. Ось і торік помешканнями забезпечили трьох лікарів — одне виділили в селі Орловець та два — в Городищі. Проте з випускників медичних вишів залишається працювати, як підрахував Василь Михайлович, близько третини. Інші з різних причин намагаються покинути село. Причина, на його переконання, — досить банальна: низька зарплата та звужене коло спілкування. Отож у багатьох селах приїжджі не приживаються. Інша справа — вихідці з села. Повернувшись у звичне середовище, вони швидше знаходять себе в нелегких умовах сільського життя. Хоча надії на поповнення є — торік шість випускників з району влилися у студентські лави. Проте повністю це проблеми не знімає. Потрібні кардинальні урядові рішення на загальнодержавному рівні, впевнений Василь Кравченко.

Медики не їдуть у глибинку навіть попри перспективу отримати житло. Фото Володимира ЗАЇКИ

Ось уже майже рік на Черкащині діє програма «Медичні кадри» на 2011—2015 роки, затверджена сесією облради. Проте дефіцит лікарських кадрів не тільки не зменшився, а й зріс проти попереднього року на сорок осіб і становить 1544. Таку цифру називають у галузевому управлінні облдержадміністрації. Цілком очевидно, що подібні програми передбачають відповідне фінансування, однак дефіцит коштів зводить нанівець усі плани. Можливо, тому в Черкасах, Смілі, Умані та у восьми районах подібними програмами взагалі не переймаються.

Особливо критична ситуація на селі. На початок року дев’ять лікарських амбулаторій функціонували взагалі без лікарів, а в п’ятнадцятьох був лише лікар-стоматолог. Хоч на фельдшерсько-акушерські пункти щорічно направляють на роботу випускників медичних коледжів області, з початку року у восьми ФАПах жодна штатна посада середнього медперсоналу не була укомплектована основним працівником.

Тим часом начальник галузевого управління облдержадміністрації Володимир Брожик на всю область озвучив заплановані заходи реформування галузі, серед яких — скорочення фінансово незабезпечених ліжок, реорганізація дільничних лікарень у лікарські амбулаторії загальної практики  — сімейної медицини з ліжками денного перебування та пунктами швидкої медичної допомоги, відкриття лікарських амбулаторій загальної практики — сімейної медицини на базі чотирьох ФАПів тощо.

Управлінці як приклад наводять той факт, що в області ще функціонують 27 дільничних лікарень. А утримання однієї, мовляв, у середньому втричі перевищує утримання однієї лікарської амбулаторії з ліжками денного перебування. «До того ж, — наголошує Володимир Леонідович, — такі витрати  невиправдані, адже, наприклад, у дільничній лікарні села Валява взагалі немає лікаря. Про яке  раціональне використання бюджетних коштів можна говорити?! Всім зрозуміло, що ці установи виконують чисто соціальні функції».

— Чому прикладом вибрали село Валява? — дивується Василь Кравченко. — Там ніхто й не збирається ліквідовувати дільничну лікарню — цього не дозволить сільська громада. А послугами лікарів ми забезпечуємо селян, хай і «привозними»…

Тож розібратися на місці в потрібності тих чи інших організаційних структур, можливості їхнього вдосконалення — святий обов’язок чиновників. На думку Василя Кравченка, який має великий практичний досвід в організації медичних послуг, не варто поспішати й зі створенням госпітальних округів, принаймні слід добре зважити подібні кроки, випробувати їх у конкретній місцевості.