ПРАВОПОРЯДОК

З перших годин аварії на ЧАЕС міліція несе свою особливу чорнобильську вахту

...Той особливий чорнобильський відлік часу, що розпочався для всіх нас чверть віку тому, для міліції все-таки настав на якісь години раніше. Світ ще не знав, що чекає на нього зранку наступного дня, коли особовий склад Прип'ятського міськвідділу МВС і пожежники воєнізованої частини N 2 та СВПЧ-6 уже вступили в нерівну боротьбу з розбурханим атомом. А на світанку 26 квітня у Прип'ять прибула перша оперативна група УМВС Київського облвиконкому, яка взяла на себе відповідальність за громадський порядок і безпеку не лише городян, а й мешканців навколишніх сіл.

На той час ані міліція, ні місцева влада, ні персонал ЧАЕС, ні навіть специ з цивільного захисту населення не знали всієї серйозності ситуації. Лише по обіді стало відомо: справи кепські, і вже надвечір надійшла команда готуватися до евакуації міста. Зайве говорити, що основний тягар цієї безпрецедентної операції ліг на міліцію і транспортників. Наступного дня з Прип'яті в Поліський, Іванівський, Бородянський і Макарівський райони було одночасно вивезено 47 тис. людей. Ще три тисячі - 28 квітня. І лише 29-го після 14 години прип'ятська міліція покинула спустіле місто. Але без догляду воно не лишилося - того ж дня сюди на вахту прибув зведений загін Богуславського РВВС...

З 4 травня у безпечні місця Київщини почали вивозити й жителів населених пунктів майбутньої зони відчуження, включаючи й сам райцентр Чорнобиль. Правда, спочатку відправили колгоспну худобу, а вже потім людей - усього 40 тис. чоловік. Перед міліцією постали нові завдання: пропускний режим, охорона спустілих сіл, а невдовзі й усієї зони відчуження. Потім почали прибувати співробітники МВС з інших областей, з яких формувалися групи для несення служби в зоні. Такий порядок за невеликим винятком зберігається всі ці роки. Загалом же через горнило Чорнобиля пройшли понад 33 тисячі працівників органів внутрішніх справ. Багатьох уже немає серед нас, близько половини на пенсії, майже третина визнана інвалідами...

Ворота в зону відчуження

Усі ці 25 років головними воротами в зону відчуження були і є Дитятки. Точніше, контрольно-пропускний пункт з однойменною назвою, облаштований на околиці невеликого поліського села. Як і колись, через КПП йде основний потік різнокаліберного вантажного і пасажирського автотранспорту. За добу в середньому пропускаємо до 300 автомобілів, розповідає заступник командира 1 роти батальйону МВС з охорони зони радіоактивного забруднення капітан міліції Олександр Хілобок. Основне завдання - запобігти проникненню в зону сторонніх і не допустити вивезення за її межі радіоактивних матеріалів та інших матеріальних цінностей без дозволу.

Під опікою роти ще одне, правда, не таке багатолюдне, КПП в районі Зеленого Мису. Загалом же закріплена за підрозділом територія простягається від села Андріївка до берега Київського водосховища поблизу Страхолісся. Роботи вистачає - периметр зони патрулюється цілодобово як пішими нарядами, так і на автомобілях. На дальніх ділянках, де не так просто пересуватися, використовуються кінні патрулі. Служба організована вахтовим методом - на КПП і маршрутах чергують 15 діб, потім стільки ж відпочивають. Як звичайно, вдома, оскільки більшість міліціонерів з Київської, Чернігівської і Житомирської областей.

- Особливих питань щодо комплектації батальйону не виникає, - зауважує заступник командира підрозділу з кадрової роботи підполковник міліції Василь Янута. - Є такі, хто служить у цих місцях понад 15 років, ще з тих пір, коли тут базувався полк МВС і наші працівники приїжджали сюди у відрядження. Рік служби зараховується за півтора, окрім основного окладу, кожен отримує грошову надбавку від МНС. Триразове харчування безкоштовне, щороку всі проходять обов'язковий поглиблений огляд у спеціалізованій медчастині. Слава Богу, медики не знаходять якихось серйозних відхилень у самопочутті наших працівників, минулого року лише в одного були виявлені деякі проблеми зі щитовидкою. Зрештою, здоров'ю тут надають особливу увагу - за найменшої підозри на якесь нездужання людей відправляють "у тил".

Вабить екстремалів і... охочих поживитися

На перший погляд, за колючим дротом периметра зони відчуження все спокійно і абсолютно безлюдно. Але це не так - з настанням тепла спроб незаконного проникнення за "колючку" побільшало. Ледь не щотижня правоохоронцям доводиться затримувати якщо не шукачів пригод, то бажаючих чим-небудь поживитися. З давно залишених сіл й до сьогодні тягнуть різне начиння, особливо кольорові метали. Дарма, що подекуди радіація, так би мовити, зашкалює, - нажива затьмарює інстинкт самозахисту.

Дехто з екстремалів ще шукає у покинутих оселях старі ікони, а от браконьєри, забачивши міліцію, намагаються сховати зброю чи рибальські снасті в кущах, розповідає командир батальйону підполковник міліції Сергій Русанівський. Буває, що порушники-мисливці постійно ховають дві, а то й більше рушниць безпосередньо в зоні. До речі, охочих уполювати звіра виявити неважко, адже постріли тут чути здалеку. До того ж про будь-кого з чужих негайно повідомляють рацією самосели. За останні 2 місяці з подачі міліції порушено 5 кримінальних справ: 3 - за ігнорування режиму радіаційної безпеки і 2 - за незаконне поводження зі зброєю або вибуховими речовинами. Складено десятки адміністративних протоколів. Приміром, у середині березня вже за огорожею було затримано трьох відчайдухів-журналістів - двох наших і одного з сусідньої держави, яких в обхід патрулів провів місцевий сусанін. Суд наклав на кожного з них штраф.

За словами комбата, з недавнього часу всі, умовно кажучи, чорнобильські підрозділи МВС працюють у посиленому режимі, оскільки ближче до роковин трагедії територію зони відвідують набагато більше, ніж зазвичай, офіційних делегацій. Та й у поминальні дні сюди прибувають тисячі людей. Помітно більшає в цей період і організованих туристичних груп, не кажучи вже про мандрівників-нелегалів.

У тісній взаємодії з батальйоном з охорони території відчуження працює відділ МВС України в зоні ЧАЕС, штаб-квартира якого міститься в самому Чорнобилі. По суті, це звичайний райвідділ міліції за всіма зовнішніми і внутрішніми ознаками: черговою частиною, оперативним складом, слідчими, службою дізнання, дільничними інспекторами, Державтоінспекцією і навіть майданчиком для затриманого транспорту. Хіба що немає інспекції у справах неповнолітніх - за відсутності в зоні відповідного контингенту.

Нещодавно відділ очолив підполковник міліції з Чернігова Борис Семенюк. Саме сюди надходять усі повідомлення про пригоди, що сталися як у зоні, так і по її периметру, на які реагує наша слідчо-оперативна група, розповідає він. Трапляється всякого - з початку року на підвідомчій території скоєно 16 злочинів, 11 з яких розслідувано і направлено до суду. Зафіксовано також 187 адміністративних правопорушень, серед яких переважають нехтування правилами радіаційної безпеки і спроби незаконного проникнення в зону. Вистачає роботи й ДАІ - за цей період виявлено 64 порушення правил дорожнього руху, сімох водіїв затримали, коли ті перебували за кермом "під мухою". Хоча, загалом, зловживають алкоголем тут дуже рідко.

- Найбільше вражає людська легковажність, коли бажання поживитися на радіоактивному металобрухті чи зараженій деревині штовхає певних осіб на злочин, - каже

Б. Семенюк. - Утім, не переводяться охочі вивезти звідси і гриби, ягоди, рибу, м'ясо диких тварин. Переважно для продажу тим, хто навіть не підозрює про походження таких делікатесів.

Особлива турбота співробітників міліції - так звані самосели. У зоні їх небагато - трохи більше 200 осіб, з яких 118 мешкають у Чорнобилі. У деяких селах живуть кілька чоловік, в інших - по одному. "Аборигенами", що називається, впритул опікуються не лише дільничні, а й інші служби відділу, які відповідають за безпеку цих людей. Буває, міліція залишається єдиним ланцюгом, який єднає їх з цивілізацією. Що поробиш, самосели самі обрали собі таку долю...

"Очистимося вірою і покаянням"

Цю фразу кілька разів повторив у розмові з нами протоієрей Іоанн, який ось уже кілька років займається відродженням древнього Свято-Нікольського монастиря, розташованого на межі зони відчуження з Поліським районом. Заснований ще у XVІІІ столітті старовірами з російської Твері, монастир, в якому в різні часи перебувало до 150 ченців, проіснував до 1923 року, коли більшовики розгромили обитель. Ченців розігнали, а всі його три храми - центральний Святителя Миколая, Різдва Христового і Дмитра Салунського - зруйнували.

За переказами, кілька ченців тоді попросилися в нечестивців залишитися ще на одну ніч. Поробили собі труни і до ранку відійшли до Бога. Їх так і поховали на території монастиря. Мощі ще одного ченця, який також не захотів залишати обителі, знайшли вже в повоєнні часи на дзвіниці. Розповідають, що останки дивовижним чином збереглися...

- Немає нічого дивного, - переконаний отець Іоанн, - це місце має особливу енергетику, бо позначене Божою благодаттю. Можливо, через те й оминула навколишні землі чорна радіаційна хмара - у всякому разі спеціалісти не фіксують якихось небезпечних рівнів радіації. За показами приладів, тут навіть чистіше, ніж на Хрещатику, підтверджують дозиметристи.

Нині пустинню опікуються сестри з відомого київського Свято-Покровського монастиря. Працюють вахтовим методом і спільними зусиллями вже відновили храм Різдва Христового, від якого упродовж багатьох років залишалися лише стіни. Тепер тут проходять усі служби Божі. В буквальному значенні слова, відкопали фундамент ще одного храму, Свято-Нікольського, облаштували кілька помешкань для ченців і прочан. Поблизу найняті будівельники зводять ще кілька ошатних споруд - не так давно монастирю з допомогою голови Київської облдержадміністрації Анатолія Присяжнюка і його заступниці Тетяни Подашевської офіційно повернули відібрані колись землі, і тепер тут усе спрямовано на відродження колишньої величі Божої обителі. Не залишають поза увагою монастир і правоохоронці. Вони тут часті гості і завжди, чим можуть, допомагають.

... У ці дні, напередодні світлого Воскресіння Христового, тут панує особливе піднесення. Молимося за всіх, хто жив тут до аварії на ЧАЕС, хто живе зараз, хто боровся і продовжує боротися з наслідками страшної ядерної катастрофи, каже отець Іоанн. Бо віримо, що ця сплюндрована атомом земля, як і вся Україна не залишаться без Божого благословення і Божої помочі.