СИМВОЛ

У Тернополі три дні тривав традиційний Всеукраїнський фестиваль національної вишивки та костюма

Микола ШОТ
(фото автора), «Урядовий кур’єр»

Майже 80 майстрів з Буковини, Тернопілля, Хмельниччини, Донеччини, Івано-Франківської та інших областей привезли до міста над Серетом створені власними руками й творчими помислами вишиті вироби, які можна було не лише оглянути, а й придбати.

Народна майстриня Євгенія Вольна демонструє тернопільський орнамент, що з’явиться на «Рушнику фестивалю».

Під знаком дітей

Цьогорічного травня організатори фестивалю свій особливий погляд звернули на популяризацію вишивки серед дітей. Зокрема, запросили на велику концертну програму «Вишиваночка», учасниками якої були тільки хлопчики й дівчатка. Загалом понад 20 діток представили на сцені-подіумі власні українські строї. Зрозуміло, що вишивали цей одяг їхні матусі чи бабусі. Скажімо, трирічна тернополянка Надійка Березовська одягнула вишиванку від бабусі Тетяни, а спідничку — від бабусі Галі. А от віночок їй подарувала мама. Треба сказати, що у цьому вінку її матуся, Наталя Березовська, ставала на весільний рушник. Пані Наталя мовить, що зберігає чимало вишиваних робіт своїх рідних.

У родині Вікторії Кривоніс із села Кутківці також вишивають здавна. Її шестирічна донечка Даринка теж узяла участь у конкурсі. Повболівати за неї прийшли і мама, і тато. Розглядаючи їхні костюми, можна захоплюватися не лише орнаментом, барвами, гарною роботою, а й водночас дізнатися одразу про кілька технік вишивання. «Блузка в Даринки вишита низинкою, — зазначає пані Вікторія, — а мій наряд — набіруванням, верхоплутом, на чоловікові сорочка з мережками, прямою лиштвою».

Тим часом компетентне журі вирішило призових місць не визначати, адже, кажучи словами заступника міського голови Леоніда Бицюри, «кожна дитинка в цих строях була, мов перлинка». Тож усі конкурсанти отримали від меценатів і партнерів фестивалю призи.

«Я — козак хоч куди!».

Пам’ять на життя

На фестивалі зорганізували й виставку, експонати якої привіз фундатор музею «Смолоскип» у Донецьку Віктор Тупілко. Пан Віктор є також головою Всеукраїнської організації інвалідів «Чорнобиль-Допомога», цьогорічним лауреатом Всеукраїнської премії імені братів Богдана та Левка Лепких. Він зауважує, що Чорнобильську трагедію переважно розглядають через призму соціальних та економічних збитків. Однак разом з нею ми втратили й давній культурний прошарок слов’янського Полісся, багатьох сіл на цих теренах уже не існує. Та орнаменти й символи, якими користувалися тисячі років, тепер відновлені, живі. Це була велика пошукова робота, до якої долучилися не лише працівники музею «Смолоскип», а й фахівці з усієї країни. Працювали в архівах, виїжджали у відчужену зону, досліджували покинуті хати, де шукали вишиті рушники, сорочки. Знайшли й відтворили майже 120 орнаментів, більшість з яких — автентичні. Деякі з цих унікальних «чорнобильських» візерунків могли побачити й учасники фестивалю в Тернополі.

Наталя Березовська на конкурсі на кращий дитячий костюм одягнула трирічну донечку Надійку у свій весільний вінок.

Рекордний рушник

На фестивалі взялися за створення рекордного рушника як своєрідного символу цього мистецького свята та національного єднання. Завдовжки він має бути 15 метрів, завширшки — 60 сантиметрів. В його центрі вже вишили емблему заходу. Праворуч мають з’явитися орнаменти, властиві кожній області, ліворуч — символіка понад 20 держав, де проживають українці. Крім орнаментів, на рушнику вишиють і відповідні топоніми. Безперечно, що це буде творча праця на кілька років. Першими візерунки на цьому рушнику почали виводити голкою вишивальниці Тернопілля на чолі із знаною в краї майстринею Євгенією Вольною, яка за все своє життя майже 1000 розмаїтих рушників, доріжок, скатертин, напірників, картин, ікон створила-вишила.