Днями світ відзначив День захисту прав споживачів, проголошений Генеральною Асамблеєю ООН ще у 1985-му. Кожен із нас, чи продукуючи якісь товари або надаючи послуги, чи купуючи їх або споживаючи, виступає в цій ролі тисячі, десятки тисяч разів.

За часів СРСР критикували так званий споживацький підхід. Людина, казали, не повинна робити культ зі споживання, а бути споживачем рівно настільки, щоб мати змогу творити. Не погоджуючись з ідеологічною наповненістю твердження, визнаю інше: тоді для споживача справді робилося чимало. Його дієво захищав народний контроль, який добирався до всіх об’єктів народного господарства, торгових точок тощо. Контролерів боялися, як вогню, бо ті були наділені колосальними повноваженнями. Встановити вину порушника і виписати штраф — найменше, чого можна було очікувати від перевіряльників, а були ж і звільнення з роботи, слідство та ув’язнення.

Народного контролю давно немає, розформовано низку інших контролюючих органів, серед яких й інспекція з порушень правил у торгівлі. Ці інстанції на обласному рівні замінили спочатку управліннями із захисту прав споживачів. Проіснувавши півтора десятиліття, вони теж зникли. Замість них постали інспекції з питань захисту прав споживачів — інституції зі схожими функціями, але більш куцими кадровими і технічними можливостями.

Як дбають не на словах, а на ділі захисники наших прав, авторові цих рядків доводилося відчувати на собі не раз. Ось, наприклад, їдучи в далеку подорож, придбав симпатичну валізу на коліщатках. Дуже скоро, ще на київському вокзалі, ручка від неї… відвалилася. Викрутився, позичивши сумку у знайомих, які проживають у столиці. Після повернення до Ужгорода пішов захищати свої права до управління. Там — замість того, щоб змусити продавця повернути мені гроші за товар неналежної якості або принаймні відремонтувати валізу, — порадили знайти експерта для встановлення висновку, чому ручка зламалася. Отримати висновок експерта для мене означало не що інше, як оплатити проведення експертизи. Я пішов і на це, а в результаті отримав висновок: ручка зламалася через… механічну дію на неї. Як мовиться, де були, там і зупинилися!

Проте я все-таки подав позов до продавця, який зареєстрував ужгородський міський суд. Чекав допомоги від правосуддя, та де там! Через три тижні отримав звідти повідомлення про засідання, призначене на… дату, яка вже минула. Махнув рукою, бо зрозумів, що сподіватися на захисників, котрі перекладають свої обов’язки на тебе ж, а також сподіватися на горе-суддю — мати зайві клопоти та даремні витрати.

Або — випадок із шоу-бізнесу. Бажаючи зробити синові подарунок на 25-річчя, ми з дружиною придбали для нього та його дівчини квиток на рок-оперу, з якою на гастролі приїжджала французька трупа. Кожен квиток — далеко за тисячу гривень, а щоб краще продавалися, то на сайті крутився кліп, який демонстрував шикарні наряди, гучні голоси, яскраві декорації… Після повернення зі свята музики син заявив: «Було зовсім не так, як у рекламі». Гастролери вийшли у сценічних костюмах, співали, але — без жодних декорацій і без дії. Чому ролик в Інтернеті не відповідав реальному стану речей? — запитання до організаторів концерту. Ми ж відповіді не отримали. Як і не побачили концерту, за який явно переплатили.

Як споживач я не раз і не двічі пробував «підправляти» працівників торгівлі, коли ті відкрито обважували мене. Звертав увагу комунальників і міського архітектора на їхню байдужість, коли зачіпався за виступи сходинок, встрявав у жолоби для зливу води, що пролягали безпосередньо на тротуарах. Як журналіст запитував місцевого градоначальника, чому на звільнених будмайданчиках виростають усе нові й нові торгові центри, а не стоянки для автомобілів, які окупували всі пішохідні доріжки… Я робив це доти, доки не зрозумів: даремно! Нічого не зміниться, якщо у ставленні до споживача домінуватимуть посадові інструкції працівників профільної інспекції, а не зорієнтована на споживача атмосфера.

Разючу відмінність у ставленні владних мужів до люду, з яким живеш у одному місті, ходиш одними й тими ж дорогами та дихаєш одним і тим самим повітрям, відчуваю «за парканом» зі Словаччиною. Проїхавши 40 км від Ужгорода, потрапляєш до міста Михайлівці. Тут не лише центром, а й боковими вуличками ходиш, немов по паркету. Жодної тобі не те щоб ямки, а навіть поверхні з виступом, об яку можна перечепитися! Певен, що бюджетні та інвестиційні можливості цього окружного словацького містечка менші за ті, що їх має обласний центр Ужгород, але умови для комфортного проживання в них різняться так, немов знаходяться на різних планетах.

В одному з них — постійне «покращення» з неминучим погіршенням, а в іншому — облаштування життя зі зручностями, проте без гучних заяв і декларацій.

Усталеним нині є вислів: правда ховається в деталях. В сенсі європейських цінностей «деталлю» є задоволення щоденних потреб конкретної людини — того ж споживача. На відміну від «служіння інтересам народу», як ми часто чули з уст вітчизняних політиків. Навчимося разом із ними враховувати «деталі» — житимемо по-європейськи. Тоді й день захисту прав споживача відзначатимемо не з білою заздрістю до європейців, а гідно і повноправно.