СИТУАЦІЯ

Понад вісім років майже 800 медиків в Oдесі перебувають між небом і землею: щорічно влада намагається перетворити їх у безробітних

Що-що, а спадкоємність влади, точніше окремих її представників у морській столиці України, напевне, все-таки існує. Вона прослідковується безперечно і в тому, що морське узбережжя Одеси нагадує шагреневу шкіру, яка для мешканців та гостей міста зменшується щорічно прямо на очах. При будь-якій владі. Однак цього разу мова піде про різновид "спадкоємності", яка вкотре поставила на межу виживання великий колектив людей у білих халатах. Протягом тривалого часу вони змушені не лише хворих лікувати, оперувати, а ще й відстоювати своє право на працю.

Нове коло старою колією

Цю проблему наша газета порушувала ще наприкінці серпня 2009 року у публікації "Уявна хвороба гірша, ніж справжня". Якраз незадовго до сесії обласної ради, яка мала розглядати питання щодо приєднання Одеського обласного медичного центру до обласної лікарні. Саме останнє і викликало бурю протестів і пікетування облради представниками громадськості та медиками, які вважали, що таке рішення призведе до знищення медичного центру, а на вулиці опиняться сотні висококваліфікованих медпрацівників. Очевидно, зважаючи на протести одеситів та громадську думку, питання фактичного знищення одного з найстаріших та найавторитетніших у місті медичного закладу так і не винесли на сесію. А з приходом нової влади, як розповідає голова профспілкового комітету цього центру Лариса Сердюченко, з'явилася надія, що її представники, ознайомившись із роботою і напрацюваннями лікарів, нарешті приберуть дамоклів меч, який тривалий час висить над головою колективу. З цією надією жили і працювали медики майже до кінця минулого року. І раптом перед новорічними святами у ЗМІ промайнула інформація про грядуще скорочення в регіоні лікарень. Цитувався і вислів начальника управління охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації Михайла Бортка про те, що обласний медичний центр дублює функції обласної лікарні. З чого було зроблено висновок про його непотрібність. Такого новорічного "подарунку" колектив медичного центру, де працює майже 800 осіб, за словами голови профкому цього закладу, не побажав би й ворогу. А представники обласної влади аргументували майбутнє скорочення лікарняних ліжок необхідністю реорганізації та оптимізації діяльності медичних закладів. Найцікавіше, що автору цього матеріалу довелось почути це ж саме два роки тому від попереднього керівництва обласного управління охорони здоров'я. Як там співається: "Наша пісня гарна-нова, починаєм її знову?"

Втрачати є що і є кого

Невеликий екскурс у минуле. Одеський обласний медичний центр, який у місті за звичкою називають лікарнею водників, свій родовід веде ще з 1922 року. Протягом багатьох десятиліть вона була структурним підрозділом Чорноморського морського пароплавства. До неї було прикріплено понад сто тисяч працівників пароплавства разом із сім'ями. Після рейдерської атаки на ЧМП одне з найбільших у світі пароплавств фактично було знищено. А лікарню водників після втрати "годувальника" та різних перетурбацій наприкінці 2002 року передали з державної у власність територіальної громади Одеської області. Саме з того часу і почалися проблеми колись одного з кращих у Союзі лікувального закладу.

Останніх 8 років колектив протистоїть сваволі чиновників та відбиває їх атаки. Хоча несе при цьому певні втрати. Проте "війна - війною", а пацієнти передусім. На базі хірургічного відділення створено центр хірургії печінки і підшлункової залози. Сюди їдуть по допомогу з усієї України, оскільки операції, що підвладні хірургам центру, можуть робити лише в Києві і Харкові. Керівник центру, лауреат Державної премії України, доктор медичних наук, професор Борис Запорожченко впевнений, що в найближчому майбутньому фахівці центру зможуть робити операції з трансплантації печінки. У лікарні функціонує також унікальне опікове відділення, в якому рятують щороку життя десяткам постраждалих. З великими труднощами у 2010 році все-таки відкрили відділення трансфузіології. Донори пішли сюди здавати кров і цим рятувати життя іншим людям. На кошти спонсорів - підприємств морегосподарського комплексу та промисловості, а також за власні відремонтували відділення лікарні. У хірургічному відділенні лікарі навіть оформляли кредити на себе, щоб закінчити ремонт у палатах. На сьогодні центр є багатопрофільним спеціалізованим медзакладом із 17 відділеннями та стаціонаром на 300 ліжок, на його базі функціонують кафедри медичного університету, тут проводяться науково-практичні конференції, заняття тощо. Щорічно тут проходять курс лікування до 9 тисяч одеситів та жителів регіону. Пацієнтами центру є також потерпілі від аварії на Чорнобильській АЕС, ветерани Великої Вітчизняної, воїни-"афганці", інваліди. І ще одна не другорядна подробиця -від залізничного вокзалу і до 16-ї станції Великого Фонтану аналогічної лікарні немає і найближчим часом не буде. Вона стала своєю, оскільки іншої немає, і для жителів 300-тисячного Київського району Одеси. Отже, втрачати є що не лише лікарям центру, а й передусім десяткам тисяч одеситів, які вірять і знають, що саме тут завдяки фахівцям, імена яких знані далеко за межами міста, вони зможуть одержати висококваліфіковану медичну допомогу.

Не було б нещастя, так "щастя" посприяло

Сьогодні колектив Одеського обласного медичного центру переживає дежа вю подій дворічної давності. Кілька місяців тому в одному з телевізійних інтерв'ю голова облдержадміністрації Едуард Матвійчук зазначив, що його бачення ситуації стосовно медичного центру "залежить від того, що запропонують професіонали". Тобто спеціально створена комісія, яка має вивчити ефективність роботи лікарні. А тепер порівняймо: "Ми опитаємо фахівців сфери охорони здоров'я й інших структур, і приймемо рішення. Звичайних перехожих запитувати не будемо", - таку відповідь почули медики два роки тому від тодішнього голови Одеської облради Миколи Скорика. У медичному центрі добре пам'ятають, що "опитування фахівців" ледь не закінчилося знищенням їхнього закладу. І якби нинішній керівник облдержадміністрації обмежився лише однією фразою, можливо, медики не сприйняли б її як загрозу для себе. Проте він у ході інтерв'ю акцентував увагу ще й на тому, що "одеська міська влада прекрасно рахує гроші і ніколи не візьме на баланс міського бюджету лікарню водників". Для колективу медичного центру ці слова прозвучали як вирок. Адже медики тривалий час якраз і просяться під "крило" міста, бо їм набридло бути весь час у підвішеному стані. А щоб ці прохання стали реальністю, є всі підстави, оскільки Одеса - єдине місто-мільйонник, в якому немає лікарні швидкої допомоги. На переконання колективу, її можна створити якраз на базі медичного центру, якщо обласна влада вважає його для себе тягарем. Тим більше, що, як висловився під час прес-конференції нинішній голова обласної ради Микола Пундик, 75 відсотків пацієнтів медцентру - жителі Одеси. Стосовно ж того, що розміщувати лікарню швидкої допомоги тут не можна через існування лише одного заїзду, високопосадовця, напевне, дезінформували - їх тут три, а четвертий можна зробити, прибравши самовільно зведену огорожу.

Самі ж медики головну причину своїх нещасть, як і під час нашої зустрічі два роки тому, вбачають у "щасливому" розташуванні медичного закладу - на чотиригектарній площі, неподалік моря, де навіть у часи кризи ціна землі була захмарною. На їх думку, саме через це їх і намагаються під будь-яким приводом вижити звідси. Щоб звести тут висотки з елітним житлом, чи нові розважальні заклади. І для таких суджень у них є всі підстави. Адже за останні вісім років у центру "відкраяли" кілька корпусів, а двоповерхове поліклінічне відділення в найпрестижнішому місці - на Приморському бульварі - віддали в оренду "Імексбанку", потім рішенням облради його зняли з балансу лікарні і тепер працівників поліклініки хочуть виставити на вулицю. У цій справі існує також багато інших нюансів, які свідчать про "певну" спрямованість дій окремих представників влади, однак це тема окремого журналістського розслідування. Зрозуміло також, що бюджетні кошти, які потрібні для утримання центру чи лікарні швидкої допомоги, для влади річ важлива. Але, можливо, варто все таки згадати, що їх призначення розв'явати передусім проблеми людей. І не лише на словах, а насправді повернутися до них обличчям.

А ТИМ ЧАСОМ

Коли публікація вже була готова до друку, стало відомо, що в Києві теж триває подібний до одеського конфлікт. І стосується він поліклініки Київської центральної басейнової лікарні, яку кияни, як і одесити називають лікарнею водників. Колективу цього закладу, як і їхнім одеським колегам, теж світить невесела перспектива опинитися на вулиці.

Ще наприкінці липня минулого року представники АТ "Укррічфлот" намагалися силою виселити медиків з приміщення. Протистояння тривало кілька днів. Працівникам поліклініки за підтримки громадськості вдалося вийти з нього переможцями. Після цього укррічфлотівці пішли іншим шляхом - вони почали вимагати від медзакладу сплати 170 тисяч гривень на місяць за оренду приміщення. Оскільки поліклініка є неприбутковою організацією і платила раніше суто символічну плату - одну гривню на рік, то така вимога для неї є просто нереальною. Як зазначила днями на прес-конференції з цього приводу головний лікар поліклініки Світлана Праник, таких грошей у бюджеті закладу немає і не передбачається. Солідарні з нею і колеги по професії, які підтримують право колективу медиків на працю, екс-міністр охорони здоров'я Микола Поліщук, директор інституту гігієни і медичної екології Марзєєва Андрій Сердюк та інші.

Слід сказати, що, так же як і в Одесі, поліклініку з порушенням закону віддали у власність АТ. У лютому минулого року Київський господарський суд постановив передати приміщення Фонду держмайна. А в березні того ж року Апеляційний суд це рішення скасував. На черзі - розгляд справи у Вищому господарському суді.