СВЯТО

Чи під силу чарівникові й дорослим
виконання бажань дітей?

Від хати до хати
            біленьким сніжком
Ішов Миколай
               із повним мішком

У Луганському обласному соціально-психологічному центрі реабілітації дітей за цей рік побували 162 юні особи.

— І якщо кілька років тому, в основному, це були безпритульні, яких ми привозили з теплотрас, горищ і підвалів, то нині це — «домашні» хлопці й дівчата, — каже методист-вихователь Ганна Тарасенко.

Ганна Вікторівна виправляє мене, коли я за звичкою називаю цю дитячу установу притулком. Зміна назви трансформувала акценти в діяльності психологів. Тепер дитині, яка опинилася в складній життєвій ситуації, полегшено долю. Не треба, звикнувши до добрих тіточок із притулку, перебиратися на вузьке й жорстке ліжко школи-інтернату та ворочатися у величезній спальні без сну від страху, гадаючи, як там усе складеться в прийомній сім’ї. Стежка від сирітства до всиновлення покоротшала: якщо трапилася біда, можна в центрі, як на острові, перечекати час паперової тяганини й звідси піти до тих людей, які мріють назвати тебе «донечкою» або «сином».

— Але чому все-таки зростає кількість сиріт за живих батьків? — запитую в психолога.

— Вважаю, через те, що дорослі люди опиняються у кризових ситуаціях, впадають у відчай, бо не можуть знайти вихід і не знають, куди звернутися по допомогу, — відповідає Ганна Тарасенко.

Данилко не спав, бо чекав Миколая. Фото автора

Та не забавки дитячі,
Ані ласощі, ні лялі
Їм потрібні,
щоб втішити
Їхні смутки, їхні жалі

Потрапляють у центр діти найчастіше із заниженою самооцінкою. Діти, яких виховували в жорстких умовах холоду й  голоду.

— Пам’ятаю братика й сестричку шести й трьох років. Вони дуже голодували. Через це хлопчик не міг ковтати, а дівчинка, навпаки, так жадібно кидалася на їжу, що в неї потім роздувало живіт, — згадує психолог Марина Гегельська. — Ми довго й терпляче з ними працювали. Бачите, тут у мене в кабінеті є все для пісочної терапії. Діти «будують» свої страхи і вчаться їх «руйнувати». Брат з сестрою спочатку ліпив щось стихійне: тут у них і війна, і палац. Це було рухове розгальмування, нездатність зосередитися. А потім хлопчик побудував прямокутник. Нібито це — подвір’я, навчальний заклад. Ця фігура символізує раціоналізм і чіткість мислення. Від нас ці дітлахи пішли на всиновлення.

Найчастіше дорослі самі винні, що їхні діти опиняються тут. Діти щиро люблять батьків, навіть якщо ті алкоголіки. Своєю примітивною мовою розповідають, як намагалися «виховати» маму й тата. Казали: чому ти п’єш, чому не йдеш на роботу?

Усі вихованці центру мріють про власну домівку і родину

Усім добрим діткам
Принеси гостинці
І подаруй Божу ласку
Кожній сиротинці

Разом із директором центру Лідією Сазоновою влаштували невеличкий невинний розіграш: нібито журналіст напередодні візиту численних і високих гостей збирає список «заявок» на подарунки: адже скоро свята. У старшій групі серед цілком матеріальних побажань про комп’ютер, мобільний телефон і набір лаків для нігтів знайшли записку: «Я хочу поїхати додому! Ось моя мрія». Це дуже потішило Лідію Анатоліївну, адже авторка записки місяць тому втекла з дому й довго не хотіла навіть спілкуватися з мамою.

І в молодшій групі, ледь вимовляючи слова та шепелявлячи, чотирирічна Маринка сказала, адресуючи чарівникові: «Хочу, щоб у мене була мама».

Через нього Божа ласка
З неба сходить до людей

Головний автор святкових сценаріїв у центрі — музичний педагог Лариса Бакай. Рік роботи тут і ще 16 в школі навчили Ларису Володимирівну того, що музика здатна рятувати.

— Була у центрі дівчинка, яка колись займалася музикою. Вона сама прийшла й попросила дозволу зіграти на піаніно. Виконала етюд «До Елізи» Бетховена, — згадує педагог. — І потім під час свят вона грала і мої пісні зокрема.

Для дітей, які опинилися в центрі, тема мами, дому, сім’ї — табу. Про це — тільки наодинці із психологом або з директором Лідією Сазоновою. У неї є улюблена фраза: «Теплота моїх рук залежить від того, хто їх зігріває». І звичка — брати й зігрівати у своїх руках дитячу долоньку.

Я хотіла запитати директора, чи не пишуть тут казок для дітей. І зрозуміла, що тут створюють їм долі. Намагаються налагодити стосунки в сім’ях, якщо дорослі не розуміють, що, окрім сосиски на сніданок і борщу на обід, дитині потрібні увага й розуміння. Підшукують дбайливих батьків, якщо трапилася біда. Підштовхують дорослих до переосмислення, допомагаючи усвідомити, що немає нічого в житті важливішого за сім’ю, страшнішого, ніж втрата дітей.

Чудеса тут трапляються чи не кожен місяць: коли за сиротами приїжджають рідні або прийомні батьки. У цьому році вже сталося 23 таких свята. Тож у тексті луганської пісеньки до свята чудотворця Миколая зокрема є й такі слова:

Миколайчику,
будь ласка,
Завітай до всіх дітей.