ПРАЗНИК

Свята Покрова, велика покровителька молоді, сприяє щасливому одруженню 
 

14 жовтня — найбільше  осіннє свято — Покрова. В християнському календарі це Богородичне свято, назване так на основі переказу про видіння св. Андрія у храмі в Константинополі як Свята Богородиця простягнула свій омофор над народом. Християнське святкування Покрови поширилося в Україні ще в ХІ сторіччі. Святу Покрову пізніше козацтво визнало своєю захисницею, і на Запорозькій Січі збудували церкву її імені. Церкви Святої Покрови будували на всій території України. Культ Покрови поширений в українській іконографії, зокрема в працях українських живописців ХVІІ—ХVІІІ ст.

Ну, брате, вдаримо на честь нашої Заступниці. Фото Укрінформу

Богиня дохристиянського походження

Однак глибоке вивчення етнографічного матеріалу дає всі підстави вважати Святу Покрову Богинею дохристиянського походження. Можливо, це і є найголовніша Богиня землі. Адже від Покрови земля-мати мала спочивати до Благовіщення. Сакральне значення багатьох обрядодій свідчить про неабияку значимість Святої Покрови в народному календарі. Свята Покрова оновлює здоров’я, зберігає і дає життя людям і природі. Вона опікується шлюбом, сім’єю, має також стосунок до тепла, вітру, снігу, здоров’я людей. Від цього свята відбувається перехід від осені до зими. «Покрова вже вкриє землю хоч листом, а хоч снігом» — мовиться в прислів’ї. Сніг був добрим покровом для озимини, і люди просили: «Покрово-Покровонько, постели скатерку біленьку, не дай довго вороні крякати і ногам по болоті ляпати».

Вважалося, що земля від цього свята повинна відпочивати, отже копати, сіяти вже було великим гріхом. Якби хто сіяв після Покрови, то накликав би біду на всі поля і нічого б не вродило. Тому застерігали: «Не сій після Покрови, бо на полі буде голо», або ще й так: «Хто сіє по Покрові, той не матиме й корові». Всі польові й городні роботи до свята мають бути закінчені, бо «хто до Покрови не вбере, того й курка загребе».

Жінка заганяла тепло в хату

Донедавна побутувало чимало прикмет та вірувань, що стосувалися збереження тепла в хатах протягом зими. Проблема актуальна і  в наш час. Раніше до свята жінки неодмінно мали побілити хату всередині і зовні, а чоловіки утеплити її соломою та сухим листям, бо після Покрови утепляти оселю марна справа. В основі цього вірування бачимо насамперед раціональний зміст, бо зрозуміло, що вимазана за тепла хата краще висохне, а обставлена соломою чи листям краще зберігатиме тепло.

На саме свято жінки вставали вдосвіта, щоб до схід сонця напалити піч і закрити каглу (отвір у димоході), що означало «загнати тепло в хату».

Свята Покрова покривала своїм покривалом усе навколо, адже від неї залежало й збереження життя та здоров’я до нового квітування природи. На Харківщині до початку ХХ ст. зберігався давній звичай ставати під покривало богині і просити земних благ на час зими. У Богодухівському районі це відбувалося таким чином. Уранці, до схід сонця, старша в сім`ї жінка чіпляла над надвірними дверима святкового рушника, що висів до цього над іконою Богородиці. Як тільки починали дзвонити церковні дзвони, все сімейство виходило з хати і ставало під рушником. Старша жінка ставала на порозі й співала:

Прохаємо, Покровонько,
Од лиха укрити,
Здоров’ячко наше
Знов нам обновити.
Нашій праці за літечко
Дай до весни дожити,
Щоб у зимі веселенько
Усім було жити.

Домочадці потім ішли до церкви, а вдома залишалася та жінка, що чіпляла рушник, і молилася до ікони Богородиці.

Вважалося доброю ознакою робити вхідчини в нову хату на Покрову. Тоді б свята Богиня покрила все, що було лихого, і принесла б добро та щастя. А ще кропили нову хату свяченою водою, щоб вигнати нечистого.

Народний досвід постійно збагачувався метеорологічними знаннями, які грунтувалися на багатовіковому спостереженні за явищами природи. Люди примічали, що коли на Покрову вітер дме з півдня, то це віщує теплу, малосніжну зиму. Коли б вітер цього дня дув зі сходу або заходу — зима буде в міру сніжна і не дуже холодна. А коли з півночі — то слід чекати дуже суворої з великими морозами, завірюхами, вітрами.

У церкві стояла та хороших людей  парувала

У свято нічого не робили по господарству. Заздалегідь готували корм для худоби, пекли калачі та пироги, варили капусняк, смажили свіжу рибу. Свята Покрова, велика покровителька молоді, сприяла щасливому одруженню. Цього дня засилали до дівчат старостів. Побутувала й приказка: «Свята Покрова у церкві стояла та хороших людей стільки пар парувала».

Раненько, до схід сонця, дівчата молилися Покрові: «Пресвятая Покровонько! Покрий мені голівоньку хоч хусткою, хоч ганчіркою, аби не бути дівкою». На Ніжинщині щиросердно молилися: «Святая Покровонько, покрий мені голівоньку хоч онучею, бо дуже дівкою надокучило, прикрий паляницею, щоб я була молодицею». Ті, хто хотів ще дівувати, просили розваг: «Покрово-коханко, ходи до нас у хатку, будеш ти співати та нас звеселяти». На Лівобережній Україні святу Богиню уявляли жінкою, яка вперше народила дитя і сама сприяє народженню дітей. Ці уявлення відображені в молитві, що широко побутувала:

Покровонько, Покровонько!
Покрий мені головоньку,
Щоб я жінкою була,
Щоб мені весело жилось
З чоловіком молоденьким,
З дитятком веселеньким.

На Сумщині моляться так: «Свята Покровонько, покрий землю листочком, мою голівоньку платочком».

Дівчат, які довго не виходили заміж, звали перестарками. Їх неохоче приймали до молодіжного гурту, молодші сестри дорікали, бо, за звичаєм, доки є старша незаміжня донька в сім’ї, не приймали старостів до молодших. Їхня молитва до Святої Покрови мала особливий ліричний зміст. До схід сонця дівчина просила: «Святая  Покровонько, покрий мені хустиною головоньку, мою головоньку безпричинну, та й дай мені, Боже, дружину, сякого-такого мужчину, аби роздобув хлібця та дровець і лучину, щоб сякий-такий був, аби все потрібне для життя роздобув, а то моя руса коса щодень марніє, ще й до того хутко сивіє».

Відновлювалися домашні ремесла

Від Покрови до Дмитра (8 листопада) була пора одружень, яка припинялася з осіннім постом-пилипівкою, тому й казали: «До Дмитра дівка хитра…»

На Покрову земля благословилася до відпочинку, а натомість відновлювалися, закинуті на літню пору, домашні ремесла. Починають активно працювати ткачі, шевці, кушніри. Побутувало й прислів’я: «До Покрови старі чоботи порвалися, а нові треба шити».

На Покрову несли калачі до церкви і поминали померлих та брали до хати старців обідати. Цього дня у багатьох селах України святкували храмові свята, знані в народі під назвами храм, мед, празник.  Осінні храмові свята пов’язані з культом пращурів, звичаєм поминання померлих у перехідний від осені до зими час, що мало сприяти регулярним змінам пір року.

Збереглося й вірування про те, що Свята Покрова була покровителькою війська козацького в боротьбі з турками.

В сучасності свято набуває нового відродження.

 Валентина БОРИСЕНКО,
доктор історичних наук