Ректор Національного університету
біоресурсів і природокористування
Дмитро МЕЛЬНИЧУК

ДЕРЖАВНИЙ ІНТЕРЕС

Про можливості чільних американських університетів в Україні, та й на пострадянському просторі, мріє кожен виш. Ось тільки наскільки бажання збігаються з можливостями? Порівняти це зважився Національний університет біоресурсів і природокористування України, ректор якого академік Дмитро Мельничук ініціював його акредитацію за освітніми і дослідницькими стандартами США. І ось — приємна новина: рішенням експертної комісії одного з центрів акредитації вищих навчальних закладів Сполучених Штатів офіційна процедура акредитації НУБіП України — поки що єдиного з українських вишів — продовжуватиметься в повному обсязі, і є всі шанси на її успішне завершення.

Прем’єр-міністр Микола Азаров в Українській лабораторії якості і безпеки продукції АПК НУБіП України. Фото автора

Хто сьогодні завмер у розвитку — той рухається назад

— Дмитре Олексійовичу, як відомо, університет успішно завершує національну акредитацію Міністерством освіти і науки України. Навіщо ж потрібна його повторна акредитація — вже за освітніми і дослідницькими стандартами США?

— Офіційний сертифікат акредитації українського університету за стандартами США — фактичне визнання міжнародного статусу вишу. Це на пострадянському просторі робиться вперше і стане гарантією офіційного визнання диплому НУБіП України та його стабільності в усьому світі. Півроку ми ознайомлювали американських експертів із документацією нашого університету, щоб довести, що маємо шанси, аби пройти її успішно. У процесі цієї роботи експерти висловили багато зауважень і побажань стосовно покращення об’єктивних показників статусу і ефективності діяльності університету — і в рамках національної, і світової освітянської мережі. Надали багато інших рекомендацій, які ми вже успішно реалізували. І тепер університет проходитиме акредитацію в цілому — з усіма регіональними структурними підрозділами, а не лише базового університету, як це планували.

— Чи думали ви про такий фінал на початку 90-х, коли тільки-но підписували угоди про співпрацю з провідними університетами США і країн Європи?

 — Відверто кажучи, я відчував, що такий час настане, і знав, що відбудеться це нескоро і не саме по собі. З самого початку ми обрали тактику прямих контактів із провідними університетами світу: вивчали їх сильні сторони, традиції, досягнення тощо. Вона виявилася найефективнішою серед інших можливих. Після реалізації шестирічного українсько-американського проекту у 1996 і 1998 роках університети штатів Айова і Луїзіана підписали з нашим університетом меморандуми про взаємне визнання системи освіти наших вишів. То був наш тріумф, який «відкрив ворота» університетів багатьох інших штатів: Огайо, Арканзасу, Південної і Північної Дакоти, Пенсільванії, Каліфорнії, Іллінойсу, Коннектикуту, Міссурі, Вермонту, Оклахоми, Міннесоти. Ці меморандуми відіграли величезну роль і в налагодженні контактів з такими університетами Європи і Азії, як колиска Нобелівських лауреатів — Гумбольдтський (Берлін), Природничих ресурсів і наук про життя (Австрія), Вагенінген (Голландія), Гентський (Бельгія), Токійський аграрний (Японія), Сеульський національний (Південна Корея) тощо. Більшість наших студентів, які навчалися і стажувалися тут, стали успішними бізнесменами, науковцями, урядовцями. Наприклад, тільки торік у рамках подібних програм за кордоном побували 700 студентів.

Усе це враховувала нинішня експертна комісія. З огляду на це не можна не подякувати тодішньому і теперішньому керівництву нашої держави — Президенту України Леоніду Кучмі, прем’єр-міністрам Валерію Пустовойтенку, Віктору Януковичу, Миколі Азарову, головам Верховної Ради Івану Плющу, Олександру Ткаченку, Олександру Морозу, народним депутатам, міністрам аграрної політики і МОН, послам України в США та багатьом іншим, хто постійно сприяв цій роботі. Набутий досвід значною мірою було використано при розробленні сучасної української системи освіти, яка закріплена Законом України «Про вищу освіту». Вона ж лежить і в основі Болонської угоди. І треба пам’ятати, що в ті часи умови для праці і реформ були набагато важчими, ніж зараз…

— У 1998 році за вашою ініціативою на святкуванні 100-річчя університету було створено Всесвітній консорціум установ вищої аграрної освіти і досліджень, який ви очолювали чотири роки, та й зараз лишаєтесь біля керма. Чи відіграло це якусь роль в акредитації, про яку йдеться?

— Історія з цим консорціумом — унікальна і, на мій погляд, надзвичайно позитивна. Основною метою його створення було прискорення реформ у системі аграрної освіти і науки перш за все в країнах з перехідною економікою і державах, що розвиваються, а приводом — співпраця на той час Національного аграрного університету з рядом університетів США та країн Євросоюзу. Ми стартували створенням консорціуму, учасниками якого висловили бажання стати майже 500 університетів з більш ніж 130 країн світу. Першим президентом його став визнаний науковець і організатор вищої освіти світового масштабу — президент університету штату Айова Мартін Жишке, а я — президентом-електом, інакше кажучи, наступним президентом. На зміну нам з часом прийшли Ченг Янпінг (Китай), Хосе Заглул (Коста-Ріка), Нік Гатеру Ванджохі (Кенія) і зараз — Філіп Шоке (Франція).

Основними результатами роботи консорціуму стала модернізація та уніфікація змін у навчальних планах і програмах ступеневої системи освіти, трансформація типових аграрних спеціальностей до ринкових умов. Звичайно, для когось здається незвичним, що сьогодні сучасна агропромислова і продовольча сфери — концентрат найсучасніших наукоємних технологій і техніки, а університету, який не має відповідних сучасних лабораторій, центрів, кафедр та факультетів, буде дуже складно розвиватися. До сказаного додалися проблеми якості біоресурсів і об’єктів довкілля, сталого природокористування та безпечності життя. З усіма цими питаннями консорціум упорався, і зараз до нашої системи освіти серйозних зовнішніх нарікань немає. Це і є основний підсумок діяльності консорціуму. Сьогодні він трансформувався у Глобальну конфедерацію світових асоціацій університетів аграрних і природничих наук та наук про життя — одну з найбільших громадських навчально-наукових організацій світу. Відповідно формуються і її новий статут, завдання тощо, є велика надія на її значну фінансову підтримку Світовим банком і ФАО ООН. Я маю честь залишатися і надалі її довічним почесним президентом.

Під час проходження акредитації в США: ректор НУБіП України Дмитро Мельничук (у центрі), його помічник з міжнародних питань Мар’яна Ващик та американські експерти Клодет Вільямс, Донна Барретт та Енн Чард. Фото автора

Головне — стратегічне бачення загальних проблем

— Які ще особливості притаманні такому величезному університету, в якому об’єдналися більше 20 колишніх юридичних осіб — навчальних, дослідницьких і виробничих структур?

— Те, що за останню чверть віку в нас створено нові навчальні і дослідницькі лабораторії, кафедри, факультети, понад десять дослідницьких інститутів тощо — не новина. Головним при цьому є ясне стратегічне бачення загальних проблем стосовно місії і цілей такого мегауніверситету, де зараз загалом працюють, навчаються, підвищують кваліфікацію понад 60 тисяч осіб. Важливе створення умов для самостійної діяльності кожної його структури, зберігаючи при цьому персональну відповідальність перед центром за наслідки наданої автономії. Ще одна важлива складова — система горизонтальних і вертикальних зв’язків базового університету та його підрозділів у світовій і національній освітній, дослідницькій та інноваційній мережах тощо.

Детальніше? Місією нашого університету є продукування, зберігання, узагальнення і розповсюдження знань. Він зосереджує, насамперед, свою активність на науках про життя, стан і розвиток біоресурсів, стале природокористування (в першу чергу в процесі забезпечення сільгоспсировиною і продовольством), охорону навколишнього середовища з усім його біорізноманіттям і, нарешті, це наукове забезпечення якісного і безпечного життя людей. Стратегія виконання цього передбачає поліпрофільність спеціальностей університету (їх зараз маємо 45) та їх тісну інтеграцію. З цією метою в комплексі НУБіП України функціонують підрозділи, які представляють усі чотири рівні нашої освітньої акредитації і повинні працювати в системах їх індивідуальної та інтегрованої діяльності. Візьмемо за приклад підготовку агронома. Вона має здійснюватися залежно від його місць навчання і майбутнього працевлаштування. Хтось хоче стати агрономом для наукоємних організацій (вірусологом, біотехнологом, паразитологом тощо), хтось шукає себе у сфері галузевих технологій (агрономом зернових, овочевих чи інших видів культур тощо), ще хтось мріє стати агрономом-лікарем фітомедицини, грунтознавцем чи просто агрономом широкого профілю — фермером. У такому університеті, як наш, всього цього можна досягти.

Але врахуйте, що підготовка фахівців наукоємних спеціальностей — це, скажімо так, «штучний товар», професійний супровід і матеріально-технічне забезпечення якого часом досить складні і вартісні. А тепер подумайте про різноманітність і складність відповідних навчальних планів, програм, навчально-методичного забезпечення. Якщо підготовку агрономів-фермерів можна проводити великими групами і зі значно меншими затратами (можна планувати і по 18 студентів на викладача), то для підготовки агронома-біотехнолога норматив навчального навантаження має бути не більшим 6:1. Тому недаремно держава виділяє для таких університетів фінанси за індивідуальними нормативами. Я вважаю, що спроби ототожнити такі виші з усіма іншими — чи то щодо фінансів, чи за навчальним навантаженням і планами — смертельно небезпечна для крупних університетів і для погіршення стану науково-технічного прогресу в державі. Отже, слід ще раз обговорити питання про індивідуальні дипломи вишів.

Недаремно ж у США, наприклад, вся тисяча університетів країни розділена на чотири категорії. Перша — це дослідницькі університети, яких всього 7-8% від загальної кількості. Це університети найвищого рівня, як правило, федерального значення, мають, в основному, федеральні проекти і багатомільйонні бюджети. У них наявні практично всі спеціальності, а кількість студентів коливається від 30 до 100 тисяч, зосереджено понад 60% усіх фундаментальних досліджень країни і одночасно проводиться великий комплекс практичних досліджень та науково-інноваційних розробок. При них успішно функціонують наукові і технологічні парки, бізнес-інкубатори тощо. У США навіть створена Асоціація дослідницьких університетів, яка виробила критерії, що регламентують доступ до неї з числа так званих навчально-дослідницьких університетів, яких приблизно 20%. У своїх правах вони схожі на дослідницькі, але менш різнопрофільні за спеціальностями, студентів — не більше 30 тисяч, а наукова діяльність зосереджується, в основному, на прикладних дослідженнях. Як правило, це університети рівня штату, що фінансують переважно завдяки його проектам. Вони також можуть мати статус дослідницьких, отримувати федеральні проекти і мають пряму відповідальність перед губернатором за науковий супровід відповідних виробничих технологій, які практикують у штаті, їх кадрове та інформаційне забезпечення. Як правило, навколо них формуються університетські об’єднання (комплекси, системи), куди входять всі навчальні і наукові установи штату на чолі з президентом головного університету. Третя категорія — це навчальні університети, яких переважна більшість. Працюють вони лише на освіту, кошти на фундаментальні та прикладні дослідження їм не виділяють, а творча активність зосереджена лише на впровадженні сучасних досягнень науково-технічного прогресу у виробничу сферу, за стан якої вони і відповідають. Четверта ж категорія — університети-лідери з числа професійних коледжів, які намагаються перейти в категорію навчальних університетів. Тут готують здебільшого бакалаврів.

Тож у процесі нашої акредитації передбачено, що Київський центр НУБіП України буде боротися за статус дослідницького університету, його Південний філіал «Кримський агротехнологічний університет» — навчально-наукового університету, Ніжинський і Бережанський агротехнологічні інститути — навчальних університетів, а коледжі, яких у нас 11, — коледжів у статусі університетів (або просто коледжів).

Підстави для впевненості

— Чи не страшнувато претендувати на статус дослідницького університету за американською шкалою?

— Будь-який конкурс може бути непередбачуваним. Але ми надіємося на позитивний результат, і для цього є достатньо підстав: Державні премії України в галузі науки і техніки нашим науковцям присуджують майже щороку, в рік приблизно маємо 350 патентів та 250–300 монографій, підручників і посібників. У нашому колективі працюють майже 40 академіків і член-кореспондентів, 350 докторів наук, понад 1000 кандидатів наук. Маємо 14 науково-дослідних інститутів і три науково-дослідні станції, 21 вчену раду із захисту дисертацій. Хіба це не підстава для такої впевненості?

Кілька слів про вертикальну і горизонтальну інтеграцію університетів у США. Перша передбачає взаємозв’язок і співпрацю різних їх категорій у межах університетських комплексів, починаючи з дослідницького вишу і до професійних коледжів, друга ж, як правило, — зовнішні зв’язки між університетами відповідних категорій. Це стосується, насамперед, взаємного визнання систем освіти, простіше кажучи — дипломів. Воно можливе лише по горизонталі: держава в цей процес не втручається, і кожен університет видає власний диплом. Взаємовизнання дипломів оформлюється у вигляді відповідних меморандумів між університетами. Якщо один із них, наприклад, член Асоціації дослідницьких університетів, визнав систему навчання вашого вишу, то й інші її члени будуть ставитися до вас з повагою і не змушуватимуть ваших випускників складати додаткові іспити з певних предметів, навчатися додатково. Це ми відчули на власному прикладі: ще в кінці минулого століття університети штатів Айова і Луїзіана, які мають статус дослідницьких і великий авторитет в США, підписали з нами відповідні угоди про співпрацю, які пролонговуються ось уже майже 15 років.

Схожі вертикальні і горизонтальні зв’язки вже працюють і в НУБіП України, і це великий плюс у цілому.

— У світлі почутого напрошується висновок, що доведеться переробити практично всі підручники і посібники…

— Так і буде. І багато чого ми вже зробили. Те, що третину спеціальностей з 45 існуючих у нашому університеті зараз викладають англійською мовою, — це також один із кроків до його міжнародного визнання. В майбутньому за всіма спеціальностями функціонуватимуть англомовні групи, розпочинається формування німецько- і французькомовних груп за окремими спеціальностями.

Взагалі, треба розуміти: сьогодні техніка, ферми, склади, переробні підприємства, взагалі все, що стосується агропромислового комплексу, — це техніка нового покоління. Тож хочемо ми чи ні, але необхідно вивчати багато нових наук і технологій: геоінформаційні системи, найсучаснішу електроніку, гідравліку, комп’ютерні управляючі системи тощо. І ми змушені якнайшвидше створювати нову матеріально-технічну навчальну базу — стендову і активнодіючу, нові станції технічного сервісу, пов’язувати технології з екологічними, правовими і соціальними вимогами, вивчати світовий менеджмент і економіку, вміти працювати в умовах конкурентної ринкової економіки, криз і надзвичайних ситуацій тощо. Іншого виходу немає. Інакше залишиться тільки здавати землю в оренду.

— Наскільки мені відомо, зараз завершується створення наукового парку при НУБіП України…

— Так, і вже маємо першу новину в його роботі. Кілька днів тому, в присутності прем’єр-міністра Миколи Азарова і членів уряду, підписано угоду між НУБіП України і компанією «Амако» (США) про створення на базі навчально-дослідних господарств університету навчально-інноваційного українсько-американського центру сучасних техніки і технологій в АПК.

Подвійний диплом з Єльським університетом — досяжна реальність

— Торік за вашою ініціативою уряд України підготував звернення до відповідної українсько-американської комісії з проханням підтримати пропозиції вашого і Єльського університету США про створення на базі НУБіП України спільного Центру з питань радіаційної і біологічної безпеки...

— Сьогодні це питання практично розділилося на два: перше — створення міжнародного регіонального Східноєвропейського центру моніторингу пожеж у лісах Чорнобильської зони, офіс якого вже відкрито у нас, друге — Українсько-американського навчально-дослідницького центру екологічної і біологічної безпеки (Єльського університету США спільно з НУБіП України. — Ред.). Очікується, що майбутні випускники цього центру (інституту) отримуватимуть два дипломи — Єльського університету і НУБіП України. Приваблива перспектива для українських студентів, чи не правда? Це також має велике значення для позитивного завершення акредитації НУБіП України за стандартами США.

— Нонсенс, але в університеті, який справді має великі досягнення на міжнародному рівні, навчається мало іноземців. В чому проблема?

— Треба, як то кажуть, зберігати обличчя. Навчати іноземців в бакалавратурі в середньому менш ніж за три тисячі доларів на рік, чотири тисячі — у магістратурі і шість тисяч в аспірантурі — це, по-перше, збитково, і, по-друге, часто це халтурне навчання на примітивній навчально-технічній базі. Рано чи пізно це виявиться, і університет матиме проблеми вже іншого рівня. Деякі з українських вишів, смішно сказати, навчають і за… 600 доларів на рік! Ось туди і перебігають наші іноземні студенти через рік навчання: дипломи ж поки що у всіх однакові. Але то справа їх і Мінфіну. Я ж просто зазначу, що, наприклад, вартість навчання на бакалавраті дослідницького університету США — в середньому 30 тисяч доларів на рік, в аналогічних університетах країн Євросоюзу — 8–12 тисяч євро на рік.

— Університет у системі свого підпорядкування вже зараз нагадує американську модель. Рішеннями всіх трьох гілок державної влади йому надані статуси національного, автономного, дослідницького університету (як для базового), та й імідж університетського комплексу НУБіП України також дуже високий. Вас влаштовує такий статус?

— Не важко здогадатися, що будь-яка зміна статусу організації під час її акредитації, — небажана. Для акредитаційного агентства буде незрозумілим перепідпорядкування чи зміна статусу. Адже зі сторони це виглядатиме як позбавлення статусу автономного вишу за якусь велику провину і призведе до регресивних наслідків у процесі визнання університету. Тож робити це, особливо зараз, не слід. Більше того, наш 17-річний досвід діяльності як самоврядного автономного вишу варто поширювати на інші гідні університети України, а не навпаки! На мою думку, на цей момент таких університетів, гідних автономії, в країні має бути мінімум 15. І гальмувати цей процес університетського руху до світових освітніх і дослідницьких стандартів — більш ніж небезпечно.

Бажано було б, щоб новий закон «Про вищу освіту» врахував згадані проблеми і забезпечив прогресивний рух українських вишів у тісній співпраці зі світовою спільнотою.

ДОСЬЄ «УК»

Дмитро МЕЛЬНИЧУК. Народився 5 листопада 1943 року в селі Марійка Жашківського району Черкаської області. Випускник ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії і наймолодший доктор біологічних наук в колишньому СРСР, сьогодні він — науковець зі світовим ім’ям в галузі біохімії, академік Національної академії наук України і Національної академії аграрних наук, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, премії ім. В. Вернадського, міжнародної премії «Дружба», заслужений діяч науки і техніки України, почесний президент одного з найбільших освітянських і наукових об’єднань планети — Глобальної конфедерації світових асоціацій університетів аграрних і природничих наук та наук про життя, почесний професор і доктор багатьох провідних університетів світу.

2003 року ректору Національного університету біоресурсів і природокористування України Дмитру Мельничуку присвоєно звання Героя України.

Валентин ОБРАМБАЛЬСЬКИЙспеціально для «Урядового кур’єра» (фото автора)