ПРАВИЛА БЕЗПЕКИ 

«Урядовий кур’єр» намагався дізнатися, куди можна здати відпрацьований освітлювальний прилад, що містить ртуть

У мене перегоріла енергоощадна лампочка. Хоч і побутує думка, що ці освітлювальні елементи в кілька разів довговічніші від «лампочок Ілліча», однак на власному досвіді переконалася, що це не так. Втім, річ не в цьому. А в тому, що з такими лампочками далі робити. Адже вони містять токсичну речовину — ртуть. Фахівці рекомендують їх здавати на спеціальні пункти для такої ж спеціальної утилізації. Однак більшість людей цим не заморочуються, а просто їх викидають на смітник. Бо одні не знають, куди ж їх віднести, а інші й знати не хочуть… 

Мій знайомий, Микола, знайшов вихід, щоправда, не менш варварський. Каже: давай свій «ртутний непотріб», у мене ще кілька таких лежить, я відвезу і закопаю в посадці…

Однак я вирішила бути сумлінною громадянкою і знайти, куди б цю лампочку в Києві цивілізовано здати на утилізацію. Почала з пошуку в Інтернеті організацій, які приймають  відпрацьовані лампочки. Результат нульовий. І це — в столиці!

І що з нею робити?. Фото Володимира ЗАЇКИ 

Далі згадала розповіді знайомих, які живуть за кордоном, що вони відносять такі прилади у будь-який магазин, котрий торгує енергоощадними лампочками, і там кладуть у спеціальний контейнер. Дзвоню в магазини побутової техніки. В одній із торгових мереж заявили відразу, що такого «хламу» не приймають. В іншій — дівчина на тому кінці дроту спочатку довго допитувалась, яка марка лампочки, та де її купили. Потім пішла у когось з’ясувати, а повернувшись, сказала те саме: не приймаємо, а куди вам ще звернутися, не знаємо…

Куди ж іще подзвонити? Є ідея: у «Службу мера» 1551. Там  нарешті  отримую першу позитивну відповідь: використані енергоощадні лампочки можна здати у ТОВ «Демікон», його адреса — вул. Академіка Кримського, 27. Дали й телефон. Але… Дзвінок у «Демікон» погасив увесь оптимізм.

Спочатку там висловили готовність прийняти лампочки. Запитали: «А ви яке підприємство представляєте?» Дізнавшись, що я — приватна особа, відповіли категоричною відмовою. Мовляв, від приватних осіб не приймають, бо за кожну здану лампочку треба сплатити 5 грн 04 коп, а підприємство працює тільки з «безготівкою», а для прийому лампочок від приватників у них немає касового апарата. І взагалі якщо до них нестимуть лампочки всі, то це що ж почнеться! — пояснили небажання морочитися з цією справою на іншому кінці дроту. Порадили лише звернутися до ЖЕКу.

Що ж, телефоную в ЖЕК, диспетчерові. На моє запитання жіночий голос здивовано-розгублено відповідає:

— Не знаю, в нас нібито не приймають. Не чула я такого. Передзвоніть заступникові начальника ЖЕКу…

Накручую диск телефона знову. Жінка на іншому кінці дроту теж дивується і невпевнено каже:

— У нас є щось таке — на утилізацію. Принесіть ці лампочки нам, віддайте диспетчеру, і все. Це безплатно. А там розберемось. Бо я й сама не знаю, куди їх дівати.…

Тепер настала черга дивуватися мені. Якщо в ЖЕКу не знають, що з цими лампочками робити, то де гарантія, що вони відразу ж не опиняться там, куди я викинути не зважилась, — у смітнику? Насторожило й оте «безплатно». Нині в ЖЕКах і так скаржаться на брак грошей, то чи платитимуть вони тому «Демікону» по 5 гривень за здану лампочку?..

…А й справді: може, ну її, ту «безпеку поводження з ртутьвмісними приладами»? Якщо всім на всіх рівнях «до лампочки», то мені що — найбільше треба? Та від такого кроку стримує лише одне. Те, що стає страшно: в якому ж довкіллі ми житимемо завтра? Посудіть самі. У кожній лампочці — від 3 до 150 міліграмів ртуті.  Навіть мізерні її дози можуть викликати гострі фізичні, а то й психічні розлади. Фахівці кажуть, що лише один грам ртуті, який потрапив у довкілля, може спричинити значні забруднення. В Україну, за статистикою, щороку завозиться приблизно 20 млн енергоощадних лампочок. Вочевидь, приблизно скільки ж і згоряє. А це вже не міліграми, а грами, які складаються в  кілограми. Якщо все це викидати на смітник або закопувати в посадках, то через кілька років ситуація буде така, що хоч кричи пробі. Тож хай ця лампочка полежить до «кращих часів» — багато ж місця не займає… А більше я таких не купуватиму.