У Луганській області знову запахло горілим: у лісі неподалік села Пурдівка Сєвєродонецького району 30 серпня було виявлено пожежу. Спільними зусиллями працівників Новоайдарського лісництва, ДСНС та військових її вдалося приборкати. Коли прочитав в інтернеті це повідомлення, згадалась осінь 2020 року: тоді великий вогонь нищив усе на шляху в Новоайдарському районі. Пожежа охопила майже 20 тисяч гектарів і зачепила понад 30 населених пунктів.

Люди думали, що мине

Наслідки цього лиха не ліквідували ще й досі. Принаймні в селищі Сиротине, яке належить до Сєвєродонецької об’єднаної територіальної громади, за словами адміністратора Оксани Черепанової, зі 181 повністю зруйнованого будинку лише у двох справа дійшла вже до обклеювання шпалер. Ще кілька хат — стіни і дах. Тож до новосіль погорільцям дуже далеко.

«Усерйоз постраждало і Воронове, яке належало до нашої колишньої Сиротинської селищної ради, — каже пані Оксана. — Там із 230 будинків повністю згоріло 160. А в Метьолкіному, третьому селі Сиротинського осередку, — 26. Погорільці живуть хто де: в Сєвєродонецьку — в кого вистачило грошей на купівлю нової квартири, в селищі — ті, хто встиг придбати будинок, який раніше пустував (я, наприклад, так зробила), а дехто й досі намагається власними силами відновити обійстя. До речі, коли в селище прилетіла, інакше не назву, пожежа, я встигла вискочити з хати, яку миттєво охопив вогонь, взяла із собою лише дитину, документи і кота».

А хтось і цього не прихопив, а вискочив надвір, у чому стояв. Мені розповідали, що погорільці найбільше плакали навіть не за хатою, а за тваринами. Особливо собаками, яких господарі не встигли відв’язати і вони або згоріли, або задихнулися в будках.

А ще жителів Сиротиного обурило те (про це писала навіть обласна преса після трагедії), що їх своєчасно не попередили про смертельну небезпеку, яка загрожувала селищу. Один чоловік, відчувши в повітрі запах горілого, пішов до селищної ради. Але там його заспокоїли, мовляв, то горить Муратове, сусіднє село за 30 кілометрів від Сиротиного. Думали, що вогонь омине, та не оминув.

«Живемо у вагончику»

Вулиці Сиротиного схожі на ті, які я бачив у фронтових селах: скелети вцілілих після пожежі стін, обгорілі стовбури дерев, порослі бур’янами городи. Хоч на деяких садибах господарюють селяни, як-от подружжя Кононенків. Геннадієві Васильовичу 73 роки. Він від народження живе у Сиротиному.

«Точніше, жив, — поправляє чоловік, — у дерев’яній батьківській хаті. Вона була восьмою на вулиці. Згоріла однією з перших — ущент. Поряд була племінникова — теж за димом пішла. Неушкодженим залишився тільки погріб, хоч вогонь добрався і до нього. Але масивні двері стали на перешкоді — обгоріли, та вогонь зупинили».

Геннадій Кононенко разом із дружиною Аліною живе тепер у сина в місті. 300 тисяч гривень, які їм видали як погорільцям, що залишилися без даху над головою, використали на ремонт синової квартири.

«Та хіба ж за 300 тисяч гривень побудуєш нову хату? — запитує Геннадій з гіркотою в голосі. — Будівельні матеріали подорожчали в рази, коли в нас сталося це горе. Тому поставили на подвір’ї вагончик і влітку живемо в ньому».

«Землю доглядаємо, — приєднується до розмови Аліна Кононенко, — бо пустувати вона не може. Посадили городину, а тепер урожай збираємо. Скуштуйте ось помідорину».

Я спершу розгубився від такої пропозиції, а потім відмовився: навіть у таку скрутну хвилину немолода жінка готова була поділитися останнім з незнайомою людиною, яка зайшла до неї в обгорілий двір.

Чого не скажеш, наприклад, про продавців будівельних матеріалів міста Сєвєродонецька. Про всіх, звісно, не говоритиму, а тих, хто продає ОСБ плити, які широко використовують у будівництві, хочеться присоромити. Разом із знайомою вже нам Оксаною Черепановою. Вона сказала, що нині одна ОСБ плита коштує 750 гривень, а в жовтні 2020-го її купували погорільці по 300 гривень за штуку.

Ми, українці, — якийсь дивний народ. Одразу ж після пожежі до Сиротиного приїхали волонтери з однієї протестантської громади з Івано-Франківщини. Пані Оксана розповіла, як вони до нового року побудували новий будинок для погорільців. Прикарпаття прийняло 500 дітей селища на відпочинок та оздоровлення. Гуманітарна допомога їхала на Луганщину майже з усіх куточків України. А деякі з місцевих ділків вирішили заробити на горі погорільців. Не вкладається в голові!

Військові допомагають

До речі, допомагали й допомагають нині жителям селища ліквідовувати наслідки торішньої пожежі військові. На вулицях Сиротиного залишилося чимало будівельного непотребу, який вивезти було нікому. Погорільці звернулися до командування оперативно-тактичного угруповання «Північ» із проханням надати допомогу в прибиранні захаращених вулиць.

«Командир нашого окремого полку оперативного забезпечення визначив бійців інженерного батальйону для виконання завдання командування оперативно-тактичного угруповання «Північ», — долучається до розмови заступник командира цього підрозділу з морально-психологічного забезпечення майор Юрій Федченко. — Армія взяла під козирок і старанно й добросовісно виконує роботу, якою ніхто не хотів займатися. Сьогодні в селищі, наприклад, працюють бійці лейтенанта Вадима Коваленка».

Справді, на одній з вулиць працювали трактор, екскаватор і два автомобілі КамАЗ.

«Будівельне сміття вивозимо за 15 кілометрів від населеного пункту, — розповідає старший групи. — Працюємо третій день. Але роботи на два тижні, не менше. Наш інженерний підрозділ має змогу допомогти селянам, і ми без вагань надали необхідну техніку і вояків».

Постеживши трохи за роботою військових, зрозумів, чому саме вони погодилися брати участь у цій операції з вивезення будівельного сміття: вулички Сиротиного для цивільних екскаваторів та кранів були завузькими. А маневрова інженерна техніка тут могла працювати акуратно. Це оцінили жителі селища і на знак подяки пригостили військовослужбовців домашнім компотом, яким вони охоче смакували у спекотну погоду».

Ось такою вийшла моя поїздка до Сиротиного. Уже ввечері в Сєвєродонеьку переглянув світлини, зроблені в селищі, й подумав, що торішню пожежу не можна забути. Вона має стати застереженням від безпечності та безвідповідальності, які ще виявляємо в екстремальних ситуаціях. Щоб не плакали люди на згарищах.