Молодята з Рівненського обласного соціального гуртожитку нещодавно стали на рушничок щастя. Наречені Майя Гарлайчук та Іван Хомич нічим не відрізнялися від інших пар. Правду ж кажуть: усі молоді щасливі однаково. Хіба тим, що у подружнє життя вони вирушили не зі своїх домівок, а з обласного соціального гуртожитку, який на певний час став їхньою надійною гаванню.
Не просте весілля, а взірцеве
У кожного з наречених — своя історія.
— Це діти-сироти або ж ті, чиї батьки позбавлені батьківських прав, — розповідає директор закладу Ігор Новосад. — Скажімо, Іван родом із поліської глибинки, з села Рудня Дубровицького району. А виховувався в прийомній сім’ї Зарічнюків у Рівному. Після закінчення технічного коледжу вирішив спробувати самостійного життя: півтора роки тому поселився у нас, одразу ж пішов працювати в приватну фірму електрогазозварником, отримує достойну зарплату.
Майя теж родом із поліської глибинки, за плечима в неї — інтернати. Але нині вона п’ятикурсниця психолого-педагогічного факультету Рівненського державного гуманітарного університету, попросилася до нас півроку тому, коли вже була знайома з Іваном. Дівчина отримує від держави стипендію та компенсації за харчування, одяг та взуття — загалом щомісяця виходить 2700 гривень. Отож, кошти на весілля наші молодята заощадили самі.
— І не лише на весілля, — долучається до розмови наречений. — Ще кілька місяців поживемо тут, а далі найматимемо квартиру.
Провести Івана в нове життя прийшли Андрій та Оксана Зарічнюки разом із чотирма його рідними сестричками, що теж виховуються в цій прийомній сім’ї. А ось у Майї за весільного батька — директор гуртожитку.
— Ця сімейна пара — приклад того, як людина може «сама себе зробити», «селф мейд мен», як кажуть англійці. Звісно, що ми їх ставимо за взірець іншим вихованцям. До речі, це вже друге весілля за два роки існування нашого обласного комунального закладу — саме такий статус маємо. Сезон весіль у березні розпочала сестра Майї, Дарина, а наші нинішні молодята були свідками на її весіллі. Пригадую, ми жартували: ну що, піймали квітку з короваю? Тепер ваша черга! Так воно й сталося.
На весілля, як і годиться, завітали гості: Рівненський міський голова Володимир Хомко (це раніше наші наречені були сільськими дітьми — тепер вони повноправні міські жителі), начальник управління у справах молоді та спорту облдержадміністрації Іван Власик, керівник обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Ананій Бучак. Подарували молодятам і пральну машину, й телевізор, і пилосос. Бажали Божого благословення та ангела-охоронця. Майя й Іван зізнаються, що залишати своє затишне гніздечко з офіційною назвою Обласний соціальний гуртожиток їм зовсім не хочеться.
Як ламаються стереотипи
Справді, від наших стереотипних уявлень про гуртожиток тут залишилася хіба що сама назва. Бо це нагадує радше кондомініум чи ефективне ОСББ: на 30 місць, із автономним опаленням, сучасними пральними машинами, холодильниками, телевізорами і затишними 2-3-місними кімнатами. Щоправда, за проживання в них, як і за комунальні вигоди, постояльці не платять — це турбота обласного бюджету. Невеличка прилегла територія потопає в квітах: тут до холодів милують око чорнобривці…
Два роки тому цей соціальний заклад був першим у Західній Україні.
— А й справді, куди йти дитині-сироті, якій виповнилося 18 років, якщо даху над головою в неї немає? Я теж поставив перед собою це питання і вирішив знайти на нього ось таку відповідь: ми доволі оперативно переобладнали приміщення колишнього ЖЕКу, яке міська громада передала в обласну комунальну власність, — розповідає голова облдержадміністрації Василь Берташ. — За направленнями соціальних служб діти відповідних категорій можуть жити тут три роки: це той період, який дасть змогу адаптуватися до самостійного життя, знайшовши себе в ньому. Завдання закладу — максимально допомогти їм у цьому.
Слово «діти» в цьому контексті цілком виправдане: адже такий статус, за умови продовження навчання, поширюється на них до 23 років. Втім, це не просто стіни — нехай і сучасні, теплі та затишні. Бо тут, говорячи офіційною мовою, молоді люди отримують ще й цілий комплекс послуг — соціальних, юридичних, психологічних, інформаційних, побутових. А якщо висловитися мовою серця, то і директор, і соціальний педагог (з персоналу тут ще бухгалтер та завідуюча господарством) вкладають у них свої небайдужі душі. Комусь потрібно стати на квартирний облік, когось у прямому значенні слова витягнути з життєвої трясовини, в якій загруз, зв’язавшись із непорядною компанією, комусь — як кажуть, «вибити» гарантовану державою допомогу, а когось і в суді відстояти.
— Одного нашого хлопця, користуючись його довірливістю, підставили так, що він став фігурантом кримінальної справи. Розлетілася та справа лише в залі суду, — розповідає соціальний педагог Жанна Захарець, підполковник у відставці, яка, до речі, має дві освіти — юриста й психолога. — А ще в прямому значенні слова вчимо їх, на перший погляд, елементарним речам. Ви не повірите, але ж ці діти вермішель часто варять у холодній воді, а борщ можуть поставити в холодильник гарячим — вони ж в інтернатах не бачили, як це робити, їм тричі на день подавали готові страви. А тепер щодня треба готувати самим, та ще й прати (тут у нас — машини-автомати), прасувати. Просимо керівників фірм взяти наших підопічних на роботу, хоч дехто з них туди не поспішає. Знаєте, як той казковий Буратіно, що раптом задивився на циркову виставу...
Одне слово, опинившись у ролі господаря своєї долі, ці діти інколи просто не можуть розпорядитися власною свободою. Отримуючи від держави чималі стипендії, компенсації чи допомоги за втрату годувальника, інколи ладні витратити їх у кафе за кілька днів або ж купити дорогий планшет. А далі… здати його в ломбард, аби дотягнути до кінця місяця.
— Держава по-материнськи опікується цими молодими людьми. Навіть якщо ти вчишся на трійки, все одно отримуєш стипендію, причому на 50% вищу, ніж усі інші в тому чи іншому навчальному закладі, плюс компенсації за харчування, одяг та взуття. Виходить, що в закладах І-ІІ рівнів акредитації це приблизно 2300 гривень, ІІІ-ІV — 2700, у профтехучилищах — 2 тисячі гривень, — розповідає директор. — Отож, економлячи на комунальних послугах, склавши оптимальний місячний бюджет, можна і треба щось заощаджувати: цьому ми й намагаємося їх навчити.
— І вчаться?
— На жаль, не всі. За два роки ми мали 40 вихованців, із двома з них узагалі довелося попрощатися за порушення правил співжиття та за постійні правопорушення. Хоч як старалися, не змогли достукатися до їхнього сумління. Не захотіли хлопці чесною працею заробляти на життя, постійно мали справу з міліцією, почали красти у співмешканців. Але переважно це хороші діти, які з нашою допомогою стають на крило і впевнено вирушають у самостійний життєвий політ.
Нехай же буде він високим і чистим!
ДОВІДКА «УК»
Права згаданої категорії дітей та рівень їх державної соціальної підтримки регламентує Закон «Про забезпечення організаційно-правових умов для соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». Отож, держава гарантує:
♦ вступ до навчальних закладів на пільгових умовах;
♦ стипендію в розмірі, який на 50% перевищує розмір стипендії у відповідному навчальному закладі;
♦ безкоштовне проживання та харчування (або ж компенсацію за нього) в гуртожитках навчальних закладів;
♦ щорічну допомогу на придбання навчальної літератури в розмірі трьох місячних стипендій (виплачується протягом 30 днів від початку навчального року);
♦ 100% заробітної плати, яка нарахована в період виробничого навчання та виробничої практики;
♦ випускники навчальних закладів за рахунок закладу або установи органів праці та соціального захисту населення забезпечуються одягом та взуттям або ж грошовою компенсацією за нього (норми та розміри визначає Кабмін), а також отримують грошову допомогу в розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатної особи.
ЗМАГАННЯ
«Ти не один!»
У Києві відбулися змагання з футболу серед команд дитячих будинків та шкіл-інтернатів для дітей, позбавлених батьківського піклування, «Ти не один!». Участь у змаганнях взяли майже півсотні вихованців із загальноосвітньої школи-інтернату №14 для дітей з малозабезпечених та інших пільгових категорій сімей, спеціалізованого загальноосвітнього дитячого будинку «Малятко», спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату для розумово відсталих дітей №12 та Володарської санаторної школи-інтернату.
У напруженій спортивній боротьбі виборола першість команда дитбудинку «Малятко», повідомила прес-служба КМДА. Однак обділеним не був ніхто: за участь у змаганнях усі діти отримали пам’ятні призи та солодкі подарунки.
«Окрім спортивної підготовки, фізкультурно-спортивне товариство «Динамо» протягом багатьох десятиріч займається соціально-реабілітаційною роботою з дітьми. Спільними зусиллями влади та громадськості, турбуючись про майбутнє дітей-сиріт, малюків, які з різних причин опинилися у складних життєвих обставинах, ми залучаємо їх до розвиваючих програм різного спрямування. Передусім йдеться про спортивні змагання, які викликають чи не найбільшу зацікавленість з боку малечі. Переконаний, що подальша скоординована діяльність структурних підрозділів міської влади, правоохоронних органів, спортивних товариств та соціальних служб допомагатиме нашим дітям», — зазначив заступник голови КМДА Віктор Корж.
Відділ соціально-правових питань
«Урядового кур’єра»
Ми в Google+