Керівник компанії "Агро-Холдинг МС", 
Герой України Юрій КАРАСИК

Уперше за багато років на поля Липівки вийшли трактори. Подивитися на таке диво (а для Макарівського району Київської області оранка колишніх колгоспних земель - явище надзвичайне) поспішили селяни.

- А чи здолає сталевий кінь багатосантиметровий шар пирію? - переймалися.

Хвилювався й колишній двічі аграрний міністр Юрій Карасик. Бо ж не в кабінеті документи підписував. Свої наміри й можливості взявся доводити плугом. Звісно, як твердить народна мудрість, перти його - справа не проста. При цьому мав дивитись людям в очі.

Кроки назад, що ведуть вперед

- Юрію Михайловичу, що побачив колишній міністр ?і народний депутат в очах селян? 

- Недовіру, пригніченість, розчарування.

- З чим ви прийшли до них? 

- Вселити надію, що все можна змінити на краще.

- А вас не запитували, чому свого часу влада повела людей хибним шляхом? 

- Запитували. Так, я учасник реформ. Але я пропонував не те, що сталося. Тому указ Президента України щодо аграрної реформи не візував. Як бачите, мою позицію проігнорували. І тепер маємо те, що маємо. Для порятунку ситуації слід не винних шукати, а шляхи виходу з кризи.

- Ви наважилися працювати в Макарівському районі. Хто бував там, жахався. Поля здичавіли. Разом з ними (а можливо, раніше) й ті, хто опікувався в районі землею. Там безлад в розпаюванні, приховування інформації про реальний стан справ, захмарні ціни за оформлення документів. Одне слово, болото, в яке можна зайти і не вийти. Ви не злякались?

- Те, що ви говорите, - лише вершина айсберга. В районі був добре налагоджений тіньовий ринок землі. Паї в селян скуповували, залишаючи їх та їхніх дітей, а тепер і села без майбутнього. Скуповували не для господарювання, а для майбутньої спекуляції. Реальних власників знайти дуже складно. За нанесені збитки державі й селу ніхто жодної відповідальності не ніс. Тому реформа виявилася для району запустінням і перетворенням його в депресивну територію. Тим часом він має хорошу перспективу. Зваживши все, компанія "Агро-Холдинг МС", яку я очолюю, й наважилась на ризикований крок.

- Ви розуміли, що в такій ситуації долати морально-психологічні проблеми буде важче, ніж економічні і технологічні?

- Добре, що ви звернули на це увагу. Йти до обдурених і зневірених людей з пропозицією співпраці, повірте, було ой як нелегко. Для мене як підприємця було б, можливо, комфортніше цим не займатися.

Але я з діда-прадіда селянин. Мені болить те, що відбувається. І перший крок - скоріше емоційний, ніж комерційний.

- Так ви взяли на себе відповідальність не лише за відродження землі, а й вселили віру людей у справедливість та людську порядність. Щоб переконати їх у цьому, одних слів, думаю, було мало. Що ви запропонували постійним орендаторам?

- Спершу практично індивідуальне спілкування з кожним. Як ви правильно зауважили, щоб дивились очі в очі. Потім були сходки сіл. Разом розробляли умови договору. У кожному селі створена робоча група, яка вивчає його. Чимало було зауважень, пропозицій щодо змісту договору, разом все узгоджували. Чесно кажучи, зразу люди насторожено зустрічали нас. Розумію їх, бо що дала їм земельна реформа? Документ на пай, але господарями на своєму наділі так і не стали, бо обробляти його нічим. А натомість декому й податки за нього платити доводиться.

Дехто відразу укладає договЛипівці і прийшов представник від землевласників, які свого часу тут придбали 500 гектарів, і заявив про свою готовність до діалогу. Є у власників розуміння того, що земля, якщо вона буде в обробітку, хай якихось десять років, то повернуться затрати на її придбання, справно сплачуватимуться податки, не накопичуватимуться борги. Це розумно. Іншого шляху немає. Статус власності залишається, ніхто його не порушує, а земля дає прибуток.

Ми фактично в Макарівському районі створюємо свій ринок землі, не чекаючи, поки він створиться в державі. Це цивілізований процес, який перебуває в правовому полі. Кожен власник самостійно здатен підраховувати вигоди для себе, а в майбутньому і для своїх дітей. От сьогодні в договорах, що укладаються у Бишівській зоні, власники паїв отримуватимуть 3% від вартості ділянки. Приміром, у Грузькому нормативно-грошова оцінка паю становить приблизно 32 тисячі гривень. Там, де земля гірша (Андріївка, Липівка, Королівка, Рожів, Небилиця), нормативно-грошова оцінка землі нижча, тому тут компанія вирішила платити орендодавцям 4% від вартості грошима або зерном.

Беручи землю в оренду, ми даємо людям не тільки плату за її використання, але й надію на майбутнє, роботу. Скажімо, вся техніка, яка залучається на поля, укомплектована лише власниками паїв. Тож налаштовуємось на співпрацю.

При цьому хочу висловити щиру вдячність нинішнім керівникам: області - Анатолію Присяжнюку і району - Ярославу Добрянському. Без їхньої підтримки, політичної волі відроджувати в районі віру та надію людей, а отже й економіку, було б неможливо.

Кукурудза замість чагарників

- Юрію Михайловичу, яке ж нині у районі ваше поле надії?

- Завершуємо сівбу кукурудзи на 8 тис. га. Розпочали будівництво елеватора для її сушіння й зберігання.

- Полісся - традиційний край картоплі, льону і тваринництва╔

- Розумію, на що ви натякаєте. Мовляв, взявся Карасик за те, що легше. Це не так. Зайнявся тим, чим можна витягти поле з кризи, людям дати не обіцянку, а реальну плату за оренду паїв.

Щоб було всім зрозуміло, один лише приклад. У Бишеві перш ніж вивести на поле плуги, довелося брати сокири й рубати дерева-самосіянці. Чи можна на таких землях одразу посадити картоплю? А кукурудзу посіяли. Обробимо гербіцидами, які знищують пирій. Тож наступного року можна буде думати й про планування сівозмін.

Повірте: всім нам потрібен результат. Щоб люди його відчули й повірили. Від підтримки селян залежатиме не лише доля поля, але і їхнє майбутнє.

- Ви інвестор. А в багатьох склалося враження, що інвестор думає лише про дохід, а село й люди йому байдужі.

- Так і я про це ж! І не хочу зажити такої слави. Тому в планах компанії - розвиток тваринництва і сільської інфраструктури. Але все це здійсниться за умови, що вилікуємо землю і розпочнемо на ній господарювати.

Хочу, аби люди побачили: землю продавати не треба. Її краще здавати в оренду і бути на ній справжнім господарем. Впевнений, що в районі так і буде.

Для цього ми сюди прийшли. Хто не вірить, незабаром побачить результат.

Роль держави слід посилювати

- Юрію Михайловичу, ви були при владі. Тепер, скажімо так, прете плуга полем. Отже, можете аналізувати ситуацію з обох боків. То чи потрібна нам була така аграрна реформа?

- Ні. Звичайно, альтернативи приватній власності немає. Але слід було зберегти колективну форму господарювання. Вдосконалити, однак не розвалювати. Не можна було все розпочинати без належної підготовки і пускати справу на самоплив. Але гору тоді взяло політиканство, невігластво, а не прагматичний підхід. От і вийшло, що землю селянам ніби віддали, але при цьому забрали в них майбутнє. Повторюю: лікті кусати пізно. Треба рятувати не лише село, а й селянство.

- На що слід звернути особливу увагу на цьому етапі?

- Держава має чітко визначити свою позицію і роль уже не в аграрному питанні, а в порятунку та розвитку сільських територій. Регулятивна роль держави повинна зростати. Не про адміністрування йдеться - потрібне надійне правове поле. Для створення продовольчої безпеки, стабільності виробництва, розвитку експортного потенціалу слід визначитися з пріоритетами і забезпеченням їх підтримки кредитуванням. Село - турбота не лише продовольчого міністерства. Активніше на нього має працювати Мінекономіки. Якби в державі всі міністерства й відомства координували свою роботу на прогнозування ситуації, системної кризи в селі не було б.

- Готуючись до зустрічі з вами, остання інформація, яку почув: в Україну прибув черговий вантаж китайської гречки, завезли імпортний цукор, а на Закарпатті відкрили пам'ятник заробітчанам. Подібний негатив сприймаємо щодня. Прикро, але частина людей уже змирилася з тим, що самі ми нічого не можемо - треба орієнтуватися на Захід. Тож переламайте ситуацію хоча б в одному районі, доведіть і собі, і людям, що Герой України Карасик слів на вітер не кидає.

- Задля цього й взявся за плуга. А курчат, як відомо, восени рахують. Зберемо урожай - запрошу продовжити розмову.

- Пропозиція приймається.

Микола ПЕТРУШЕНКО

ДОСЬЄ "УК"

Юрій КАРАСИК. Народився у 1939 р. у Козельці Чернігівської області. Закінчив Білоцерківський сільгоспінститут. Трудову діяльність розпочав завідувачем ветеринарної дільниці. Згодом працював на різних керівних посадах. Двічі призначався міністром сільського господарства і продовольства. Очолював Херсонську облдержадміністрацію. Обирався депутатом Верховної Ради України. Нині очолює компанію "Агро-Холдинг- МС".

ОФІЦІЙНО

Ярослав ДОБРЯНСЬКИЙ,
голова Макарівської райдержадміністрації Київської області:

- Державна реформа з розпайовування землі не додала позитивного іміджу нашому району, який славився як сільськогосподарський. Навіть землі запасу були передані в приватну власність. А так як наш район був, є і залишається перспективним, тому що по ньому проходить автомобільна траса міжнародного значення, всі землі поблизу неї, навіть за умов мораторію, були скуплені. Наразі чимало власників землі продовжують сподіватися на продаж паїв, щоб за рахунок цього, хоч одноразово, поліпшити своє матеріальне становище. Але час, коли діяв "чорний" ринок землі, минає. В районі 64 тисячі гектарів ріллі, з них майже 40 тисяч п'ять-сім, а то і більше років не обробляються, заростають бур'янами, чагарниками, деревами. Власники паїв фізично, фінансово не можуть землю обробити. Інвесторам, які хочуть у нас працювати, доведеться докласти чимало зусиль, щоб відродити родючість грунту.

Сьогодні в районі вже заявив про себе потужний інвестор "Агро-Холдинг МС". Він прийшов першим і вже працює. Ми вдячні Юрію Карасику за сміливість і державний підхід до справи. Він піднімає не лише цілину на занедбаних полях, а й людський дух. А коли повернеться надія й віра - буде результат.