Неконтрольованого насильства побоюються в Організації з безпеки та співробітництва в Європі у разі безперервного порушення режиму припинення вогню на сході України. Складається враження, ніби до других мінських домовленостей європейці не бачили ні «безперервного порушення режиму припинення вогню», ні «неконтрольованого насильства».

Чи зміниться щось після того, як міністр закордонних справ головуючої в ОБСЄ Сербії Івіца Дачіч зустрівся зі своїм спеціальним представником у Тристоронній контактній групі з урегулювання ситуації на Донбасі Хайді Тальявіні, головою Спеціальної моніторингової місії Ертугулем Апаканом та головою спостережної місії ОБСЄ на двох російських прикордонних пунктах пропуску Полем Пікаром?

Як повідомляє прес-служба ОБСЄ, співрозмовники поінформували Дачіча про ситуацію на Донбасі, свою діяльність і проблеми, з якими стикаються в зоні бойових дій. Вони достеменно не знають, що насправді відбувається у цій зоні, адже, боячись за свою безпеку або ж через небажання бойовиків пропустити спостерігачів, туди не дістаються.

Тож обговорюючи розвиток подій на сході України, вони висловилися за мирне врегулювання конфлікту і повну імплементацію всіма сторонами мінських домовленостей від 12 лютого.

«Наполегливо закликаю негайно припинити будь-яку діяльність, яка може поставити під небезпеку вікно можливостей, що з’явилося 12 лютого під час переговорів у Мінську заради миру» , — наголосив Івіца Дачіч і додав, що всі сторони мають нести відповідальність за дотримання режиму припинення вогню як базису для реалізації наступних кроків, передбачених домовленостями.

Однак чому досі міжнародні структури не можуть налагодити ефективного контролю за лі нією зіткнення, чому не вказують на тих, хто першим відкриває вогонь, чому не перевіряють так звані гуманітарні конвої, які вештаються через наш кордон, чому не беруть до уваги супутникові розвіддані? І таких «чому» багато. На їх тлі заклики до припинення вогню, багаторазове повторювання, що конфлікт можна врегулювати лише мирним шляхом, починають звучати як знущання.

Бо хіба Україна не бажає миру, не хоче порятунку тисяч життів військових і мирних жителів? Та вона вже втомилася просити допомоги у нерівній боротьбі з потужним агресором, відстоюючи не лише свої кордони, а й післявоєнний устрій в усьому світі. Ось і останнє звернення ввести в зону конфлікту миротворчі війська знову натикається на стару перешкоду — перемир’я.

Саме про це заявив міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр, перебуваючи в Конго. Високопосадовець вважає, що така пропозиція заслуговує на грунтовний розгляд, але має сенс лише у тому разі, якщо місію підтримують усі сторони конфлікту.

Однак таку ідею вже обговорювали під час зустрічі лідерів країн нормандського формату в Мінську, але відображення в документах вона не знайшла. Не додає оптимізму й те, що необхідна згода сторін конфлікту на участь тих чи інших країн у місії. Все це потребує не тільки  часу, а й з’ясування,  «як можливо поліпшити верифікаційні можливості  ОБСЄ», вважає Штайнмаєр.

З німецьким міністром закордонних справ солідарний його британський колега Філіп Гаммонд. Перебуваючи в Іспанії, він заявив, що конфлікт в Україні можна врегулювати лише політичним шляхом. Воєнного шляху немає. Щоправда, Лондон залишає за собою право і можливість переглянути позицію щодо ненадання Україні летальної зброї.

Гаммонд звернув увагу, що Росія та її президент поводяться дедалі агресивніше. І не тільки в Україні, добре усвідомлюючи різницю між державами Балтії, які є членами  НАТО і Євросоюзу, і Україною, яка не є членом цих об’єднань, а й в інших місцях, «випробовуючи оборону НАТО».

І нині це їй сходить з рук. Точкові санкції міжнародної спільноти хоч і похитнули економіку Росії, але не настільки, щоб зупинити агресію. Для цього потрібна консолідація іншого рівня. Саме вона спроможна принести в Україну мир, звісно, якщо світ це нарешті зрозуміє. 

Тетяна КИРИЛЕНКО 
для «Урядового кур’єра»