Технічний прогрес постійно йде вперед. І люди, пов’язані з ним, весь час запроваджують щось нове, аби зробити наше життя легшим, швидшим і практичнішим. Саме так, думаю, колись з’явилися й безготівкові розрахунки. Нині електронні картки має чи не кожна людина, зокрема значна кількість пенсіонерів. І це справді зручно, бо не мусиш носити із собою пухкий гаманець, що приваблює потенційних злодіїв.

Але має ця медаль і зворотний бік. У чому й переконалася нещодавно на власному гіркому досвіді. В сусідньому будинку відкрили нову аптеку. Таких закладів у мікрорайоні вже навіть занадто багато, тож послугами саме цього до останнього часу користуватися не доводилося. Аж тут терміново знадобилося купити дешеві ліки, а бажання бігти заради цього через кілька вулиць просто не було. Тому й вирішила дізнатися, чи є сенс сюди навідуватися хоча б заради економії часу.

Продавець — чоловік віком за 50 — виявився, як на мене, аж занадто галантним, чемним та небайдужим. Замість швиденько видати необхідне, почав сипати в розмові компліментами, перейматися приводом, з якого купую ліки, та навіть давати поради, яких не просила. Та ось коли врешті визначилися, що саме я хочу купити й він назвав суму, а я дістала із гаманця електронну картку, то… виявила, що пристрій, із яким вона має контактувати, стоїть не в полі мого зору, а за скляною перегородкою, навіть поза касовим апаратом. Тож я так і застигла з карткою в руці, не знаючи, що робити.

А ось продавець не розгубився, узяв картку з моїх рук навіть без мого дозволу: «Та не переймайтеся ви так, зараз все швиденько зроблю». А я й вуха розвісила, скажу відверто. Чоловік відійшов від прилавка і навіть зайшов за касовий апарат, який майже повністю перекрив його для мого погляду. Що у той час робили його руки з моєю карткою, мені й поготів не було видно. Минула хвилина, друга, я вже почала турбуватися. Аж тут він повернувся, віддаючи мені картку. Солодка усмішка на обличчі змінилася виразом великого подиву та чи не всесвітньої скорботи: «Щось із вашою карткою, шановна, не те. Не проходить платіж. Ваш банк чомусь його не пропускає. Може, грошей на рахунку недостатньо?»

Тут уже настала моя черга дивуватися, адже лише напередодні розраховувалася нею в супермаркеті й усе було добре. Але ж мені навіть чек із відмовою банку дали на руки, щоб здолати останні сумніви: «Ну ось, дивіться самі, бачите — відмова. Може, хтось із рідних без вашого відома брав картку або у банку щось трапилося. Тож, мабуть, розрахуйтеся готівкою». І я розрахувалася. А далі, відклавши інші справи, попрямувала одразу додому з наміром тут-таки зв’язатися із банком та дізнатися, що ж там врешті трапилося.

Ще з порога почула, що в кімнаті розривається мобільний. А як увімкнула його, то побачила одразу кілька повідомлень із банку. Перше сповіщало, що платіж справді відхилений. А ось наступне… що гроші на суму, рівнозначну покупці в аптеці, із картки зняли. Тож назвати те, що зі мною зробили, інакше, ніж шахрайством, було просто неможливо. 

Ще три хвилини — і я знову на порозі аптеки. «Милий» дядечко навіть відійти від прилавка не встиг, хоч поруч стояла й інша продавчиня. Підозрюю, вони міняються, аби якщо хтось із обдурених у такий, як і я, спосіб покупців повернеться, сказати, що тут навіть людина, схожа за описом, не працює. І як доведеш? Та, очевидно, на таке швидке повернення розгніваного покупця вони не сподівалися.

А ось мене вже було не спинити. Підлетіла до нього й піднесла мобілку з повідомленням про зняття коштів просто під носа із запитанням: що ж це таке? Мабуть, по мені було видно, що зараз все буде дуже голосно та зовсім неспокійно (а до аптеки тим часом вже заходили інші покупці), бо шахрай навіть відмовлятися не став, а одразу дістав гроші з каси. І все-таки не втримався і пробубонів: «І чого б ото я так переймався за такий дріб’язок, менш ніж 100 гривень. Та й  з грошима вашими нічого не сталося. Вважайте, що електронні кошти просто перевели у готівку». Мене аж пересмикнуло від такого нахабства.

Проте скандал вчиняти не стала, забрала гроші та пішла у своїх справах. Адже вважаю, що винна й сама. Дозволила втягнути себе у беззмістовну бесіду та відволікти. А ще — сама віддала в руки шахрая  електронну картку, чого більше ніколи не робитиму, адже урок  засвоїла назавжди.

Тож висновків із цього випадку для себе зробила два. По-перше, більше ніколи не скористаюся послугами саме цієї аптеки. А по-друге, в жодному разі більше не віддаватиму електронну картку ні в чиї руки. Ну хіба що в банку. Та більше ніде. І якщо продавець захоче провести маніпуляції із нею, посилаючись на те, що термінал далеко, незручно розташований чи ще щось, я краще відмовлюся від купівлі взагалі, ніж дозволю знову себе надурити. І всіх закликаю бути пильними. Адже деякі речі, які, з одного боку, полегшують нам життя, можуть стати, з іншого, засобом для шахраїв дістатися нашої кишені.