РОДИНА 

Прийомна сім’я з Чернігова відсвяткувала вже друге новосілля
 

Якби Рафаель малював українську Мадонну, він міг би зобразити Тетяну Макарову — невисоку чорняву миловидну жінку, котра стала мамою 21 дитини. 

Починалася ця історія у 2003 році з бажання допомогти сусідським дівчаткам — Юлі і Яні. Після смерті матері вони жили з дідусем, котрий пиячив і не переймався онучками. Дійшло до того, що сестрички почали боятися залишатися в його компанії. Дівчаток збиралися віддати у дитячий будинок сімейного типу в іншій області, але там не було місця. І Тетяна Семенівна сама взяла над ними опіку. Потім пожаліла ще кількох дітей і зрозуміла, що треба споруджувати великий будинок. Згодом і він став затісним, тож заклали ще один…

Дім там,  де люблять

Як і годиться, нині дорослі прийомні доньки (їх троє) уже виходять на самостійний шлях і живуть окремо, але під неусипним маминим наглядом. «Ви закріплені за мною, як земля за колгоспом!» — жартує жінка, тому що старшенькі тягнуться до неї не менш, ніж малеча: зараз той вік, коли особливо потрібне мамине слово: і порада, і застереження, і повчання, а особливо — розуміння. І це природно, адже практично кожне пташеня у їх сімейному гнізді було підранком, котрий прибився до хатнього тепла після життєвої бурі.

Діти обігрілися, роззирнулися навколо і відчули неймовірну полегкість від того, що вони вдома. А ще зрозуміли, що родина — не просто місце, де їдять і сплять…

…Віка жила разом із матір’ю та іншими безхатьками у курені в столичному парку. Одна її сестра померла від зловживання горілкою, інша — поїхала невідомо куди. Соціальні працівники поселяли дівчину до різних дитячих будинків, але вона з них утікала, мандрувала з ромами...

— Коли мені запропонували забрати з Ніжинського сиротинця 15-річну юнку (а в мене під опікою на той час було 9 дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування), трохи хвилювалася, — зізнається Тетяна Семенівна. — Боялася, що в такому віці перевиховати людину практично неможливо. А який приклад для наслідування вона молодшим подаватиме?

Усі побоювання виявилися марними: дівчина з охотою стала старшою сестрою. Вікторія розпрощалася не лише з цигаркою, а й із собою колишньою. І це був її особистий вибір.

Не менш жахливу історію пережила Алінка. Мама сказала 6-річній доньці: «Будь хорошою дівчинкою, посидь кілька годин сама, я скоро повернуся». Бідне дитя три дні сиділо, доки хтось із сусідів не знайшов її голодну й холодну... Болючі історії вихованців навічно закарбувалися в душі Тетяни Семенівни. І хоч вона, як кожна хороша мама, намагається не балувати надмірно своїх непосидючих чад, усе ж таки не може відмовити їм у звичайних дитячих радощах. Якщо до їхнього обійстя приб’ється кошеня чи цуценя, їм не відмовляють у прихистку. Адже для дітей найбільше лихо, яке може спіткати живу істоту, — бути бездомним…

Тетяна Семенівна, отець Генріх, сестри Рената, Магдалена, Теофіля та прийомні діти: Даша, Руслана, Оленка, Валерія, Аня, Валя, Анжела, Тома, Артем, Алінка, Даринка, Саша — на світлині немає ще дев'ятьох членів цієї великої родини. Фото з сімейного архіву прийомної сім'ї

Діти —  не янголи, і це природно

— Якщо побачиш дитину, відмовитися від неї неможливо, — каже мама Таня. — Коли поїхали забирати Алінку, підійшов хлопчина. Дивлюся: руденьке, веснянкувате, худюще, поглядає такими благальними очима… Виявилося, що їх трійко братиків.

«Візьміть! Вони хороші хлопчики!» — просила вихователька дитбудинку. Поїхала жінка додому, а перед очима ті діти. До тієї зустрічі другу будівлю зводили неквапом, у міру надходження грошей. Будували за рахунок коштів Чернігівської римсько-католицької парафії Святого Духа, котра здійснює шефство над дітьми (настоятель — Генріх Камінський), та спонсорської допомоги. Довелося прискоритися. На новосілля забрали Валерія, Славика і Стасика.

— Їх бив материн співмешканець, тому вони тихі, боязкі. А тут їм — велосипеди, купа іграшок, комп’ютер — аж розгубилися. Тож із цими хлоп’ятами проблем не було. А от Артемко з Даринкою дали нам жару! — пригадує Тетяна Семенівна. — Триповерховий будинок, свобода, можна скрізь бігати. Всі разом не встигали за ними услідкувати: тут тобі на кухні борошно розсипали, через хвилину — нагорі вода ллється. Швидкі такі! Крани їх притягували наче магнітом, скільки ми потопів пережили! Дівчатка приберуть ляльок, виставлять у своїх кімнатах рядочком, аж тут залітає ураган, усе переверне… Поприходять із школи — сльози, образи… Пережили ми й це, зараз малеча вже підросла, ходить у дитсадок, виховательки не скаржаться.

А спогади про дитячі бешкети з часом стають приємними і кумедними. Це невід’ємна частина золотого дитинства. Хоч трапляються й сварки, і бійки, дорослі розбороняють, мирять і відчитують, але розуміють, що так і має бути, адже діти — не янголи. Їх треба вчити і вмінню уживатися з іншими людьми, і благородству душі. Справлятися з непорозуміннями найкраще виходить у отця Генріха, який каже, що хлопці взагалі сидять спокійно тільки тоді, коли їх щось непокоїть. А вони у свою чергу обожнюють цього доброго, розумного, енергійного чоловіка, татом його звуть. Він з ними увесь вільний час: і у футбол грає, і на прогулянки ходить, і щось майструє.

Гніздо  над порогом

З Тетяною Семенівною ми зустрілися у дуже клопітний момент: сім’я  переживала за отця Генріха, котрий ліг на операцію. Взимку він, повертаючись із прогулянки, ніс Артемка на руках, спіткнувся і дуже забив коліно. Довго терпів біль, але той не минав, тож довелося вирішувати проблему хірургам.  Жінка розповідала, як непокояться діти, бажають йому швидкого одужання. А ще, раз за разом вибачаючись, клопоталася домашніми справами, спілкувалася по черзі з мешканцями двох будинків, здійснювала «ревізію» у холодильниках, з’ясовувала, чого і скільки треба докупити. Діти витрачають багато енергії, і на столі завжди має бути що «потягати». Та найбільше ця велика родина любить збиратися разом на недільні обіди, а ще — на дні народження, коли багато подарунків, сюрпризів і веселощів. Ще мандрувати разом: сідають на канікулах у свій мікроавтобус на 18 місць, отець Генріх за кермом — і на море чи в гори. Уже відпочивали  в Карпатах, Австрії,  Швейцарії, Італії…

— Ми навіть школу для наших дітей підібрали невеличку, сімейну, щоб вони там комфортно почувалися, — зауважила Тетяна Семенівна.

У перші роки після влаштування в сім’ю малих школяриків підтягують репетитори, з часом потреба у додаткових заняттях відпадає. Зате з’являється час на заняття музикою та участь у різних гуртках.

Як і кожна матір, Тетяна Макарова мріє, щоб її діти зростали хорошими людьми, знайшли своє місце у житті і у свою чергу стали добрими батьками. Вона переконана, що міцні родинні узи можуть створити тільки ті люди, котрі по собі знають, що це таке. Тому прийнятих у сім’ю «новачків» обов’язково христять. Роблять це заради того, щоб хлопчики й дівчатка, окрім родини, мали ще й інших близьких людей — хрещених тата і маму.

Єдине, чого не люблять дітлахи з цієї сім’ї, то це зізнаватися, що вони — сироти. Навіть більше: такими себе не вважають — мають хоч і названих, але найдорожчих та люблячих батька і матір, затишний дім, велику, дружну родину. Навколо них така потужна сімейна енергетика, що навіть у підвішеному над входом до будинку вазоні з геранню якась пташина звила гніздо і висиділа пташенят…

ДОвідка «УК»За інформацією начальника служби у справах дітей Чернігівської облдержадміністрації Людмили Зеленько, на Чернігівщині функціонує 11 будинків сімейного типу та 181 прийомна сім’я. В області сімейними формами виховання охоплено 1970 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (75,5%), яких було влаштовано в сім’ї опікунів, піклувальників, прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу. З початку 2012 року всиновлено 33 дитини. До кінця року передбачається влаштувати у прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу ще 59 дітей.

ВІДПОЧИНОК 

Дрова для польової кухні

Світлана ІСАЧЕНКО,  
«Урядовий кур’єр»

Третій рік поспіль буковинські лісівники допомагають у добрій справі — організації активного пізнавального відпочинку школярів, їхньому оздоровленні. Наметовий табір на території Сторожинецького держлісгоспу, що неподалік села Банилів Підгірний, облаштовує Чернівецьке обласне громадське молодіжне екологічне об’єднання «Буквиця».

— Ми зробили надійні дерев’яні піддони під восьмимісні намети, столи й лавиці з піддашками, стовпи для зовнішнього освітлення, припасли дров для польової кухні, змайстрували душові, аби діти добре відпочивали все літо, — розповідає начальник Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства Ігор Чебан.

Лісівники навіть підготували спеціальний просвітницький курс для дітей. Це знайомство з природою, і зокрема фауною, заказника «Зубровиця», з особливостями лісівничої справи, правилами заготівлі лікарських рослин, а також навичками виживання в екстремальних  ситуаціях.

До речі, діти пільгових категорій — сироти, з багатодітних і неблагополучних  родин — відпочивають тут безплатно. Про це подбали відповідні владні структури районного та обласного рівнів.