Понад 40 художників виявили своє бачення того, у що потрібно вірити і до чого йти, і показали це в «Мистецькому Арсеналі». Куратор арт-проекту Олександр Соловйов формував експозицію як «світлий проміжок» у сучасному бутті України.

Виставка матеріально підтримала Транзитний центр для переселенців зі сходу в Дніпропетровську. Було зібрано 36 514 гривень.

Центральною мрією стала інсталяція, в якій Олександр Верещак використав новісінькі граблі. Автор розташував їх на трьохсотлітній підлозі закладу в зрозумілій йому послідовності і назвав свій замисел «Терпи. Забудь». Я не бачив, щоб хтось наступив на ті граблі. Але то на виставці… Історія ж свідчить про інше.

Українські мрії великі. Олег Тістол для свого «Борщу» використав полотно 2,8 на 3 метри. Майстру сучасного мистецтва Арсену Завадову для його «Нічної варти» знадобилося 2,56 на 4,62 метра тканини, щоб розвинути думку про культуру як своєрідне звалище, де грамплатівки — уже артефакт, а книжкам відведено периферійне місце. Влада Ралко у «Важкому сонці» (2,3 на 3,2 метра) подає українку як титанічну постать. Складно уявити чоловіка, що пасуватиме цій героїні. Про нього вона напевно лише мріє.

Буває і такий, як у витворі Богдана Перевертуна, «Прикордонний сад»

У Василя Цаголова горщики з сільськими хатками та «інфраструктурою» мандрують у «полотняному» космосі 2,9 на 1,9 метра. Картина прицільно зображальна стосовно концепції виставки. Ілля Psybox на чотирьохметровому квадраті «Хочу бути Ворхолом» аерозольними фарбами зобразив Мілу Йовович в образі героїні фантастичного бойовика «5 елемент» з українським паспортом. Інфантилізм роботи «Морський бій» Максима Мамсікова 2008 року навіває гірку іронію стосовно кримської безтурботності. Панно «Пляж і берег» Віктора Сидоренка  — це найдовша робота виставки — аж 27 метрів. Автор розмив фрагменти з відпочивальниками, що надало картині не лише просторову, а й часову достовірність — так, як це буває з мрією-міфом. Найбільше за розміром прагнення в експозиції — у Євгена Чернишова. Для ідеального обличчя чоловіка з німбом на тлі хмаринок графіку знадобилася ціла стіна, заввишки 6 метрів. Найменша робота «Багатство» (60 на 80 сантиметрів) — це майстерно вималювані у блакитно-сірих тонах обручки з коштовним камінням. Жіноча мрія? Альоні Науменко вдалося передати холод його сяйва. А мрії, вони ж… гріють.

Якщо перед тобою стільки штук сільськогосподарського знаряддя, нелегко дотриматись напуття автора інсталяції Олексія Сая «Не наступи на граблі»

Найбільш плакатною вийшла робота в Ігоря Гусєва. «Збирач світу» у скафандрі тримає в руці український прапор, що поєднується зі штрих-кодом. Отака соціально-економічна мрія в одеського художника.

Змушує зупинитися біля себе проект «Техноленду» (2012 рік) для промислової території в Єнакієвому. Він передбачав парки і центри сучасної культури, використання підземного тепла териконів. Ця мрія набула профілю мети: кошториси, схеми. І — лишилася мрією. Чого не скажеш про задум Добрині Іванова, який представив скульптуру з пластику «Маленька «Мрія» — п’ятнадцятисантиметровий Ан-225. Скульптуру супроводжує пояснення, в якому йдеться про те, що після кількох показових польотів надпотужну «Мрію», побудову якої вважали утопією, успішно здійснили українські науковці та техніки. Але унікальний літак виявився незадіяним в Україні. Мету його побудови здійснили і без його участі. «Мрію» розібрали і законсервували до пори. Але майстри довели: утопія може стати реальністю, а омріяна реальність стає здійсненною поза утопією. Отож мрії бувають двох видів: ті, які ми розбиваємо на цілі і досягаємо як мету, і ті, які лишаються мріями — живлять або занапащають.

З «Ластівчиного гнізда» вилітають і такі птахи, як на картині Анатоля Ганкевича

Усі автори виставки пізнавані здаля. Митці надали роботи у звичних для себе техніках із застосуванням знайомих фішок. Як-от Юрій Соломко зі своїми зображеннями культурологічних символів — знаків на мапах. Чи Олександр Ройтбурд, який представив «Любов земну і небесну», де птахи, мавполюдина, свиток у коконах — майстерно виконаний живописний ребус, розміром 2 на 6 метрів. Їхні картини гідно оцінили колекціонери та арт-ділери.

Насамкінець. Дівчина, яка залюбки позувала своєму хлопчині на тлі чужих мрій, вподобала «Ластівку» — олію в техніці кераміки Анатоля Ганкевича: «Ну очень красивая». Гадаю, панянка проявила одну з рис сучасного мистецтва — певний акціонізм сприйняття. Глядач копіює їх для своїх цілей, поширює візіонерські коментарі в соцмережах, «доробляє» або, як це було в одному із західних музеїв, просто як сміття вимітає інсталяцію із залу.

Здебільшого на виставці представлено живопис, але є й інсталяції Іллі Чичкана, Іллі Ісупова, відеоміражі, цифровий друк… Я затримався біля інсталяції «Темпорарі груп», який міг би стати облаштуванням для перфоменсу. Тканий кольоровий килимок — доріжка, що увійшла у моду в етнодизайнерів, — веде поміж сірих казенних стін до зачинених дверей. Митці назвали роботу «Двері доведеться вибити». Інсталяція демонструє одну з найпоширеніших мрій сучасного українця — незамкнені двері до чиновника, який розв’яже всі проблеми. 

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»,
Володимир ЗАЇКА,
«Урядовий кур’єр (фото)