Мимоволі дивуєшся, чому за величезної черги ветеранів військової служби на житло їм не пропонували квартири у нині вже зруйнованих житлових багатоповерхівках, що були обов’язковим атрибутом колись секретних населених пунктів при ракетних, танкових, зенітних і т. д. частинах? Зокрема, лише на Житомирщині таких військових містечок налічувалося з десяток. Причому із прокладеними за народний кошт бетонними під’їзними дорогами, щонайменше двома незалежними лініями електропостачання, комплексом закладів соцкультпобуту та іншими благами цивілізації, про які досі лише мріють у багатьох поліських селах.
Отож рішення про передачу колишнього військового містечка Макарів-1 у комунальну власність та створення у Радомишльському районі Житомирщини нового селища Городок стало добрим знаком не лише для понад 2 тисяч його жителів. Погодьтесь, що приклади справді господарського підходу до подальшого використання цілісних майнових комплексів, вже не потрібних військовому відомству, на сьогодні ще рідкість, а тому Макарів-1 міг і мав стати однією із «ластівок», що роблять весну.
Перегляд чорнобильських зон — явочним порядком?
Жителям населеного пункту, розташованого у мальовничих лісах на межі Київщини і Житомирщини, досі пам’ятні райдужні обіцянки, що лунали влітку минулого року, коли місцевий люд агітували за перехід до цивільного життя. Натомість реалії виявились кардинально іншими. Причому навіть у питаннях, де йдеться не про виділення додаткових бюджетних коштів, а всього-на-всього про збереження вже існуючих пільг.
Зокрема, Макарів-1 належав до територій посиленого радіологічного контролю, завдяки чому місцеві пенсіонери отримували передбачені законом доплати, а працюючі жителі — додаткові відпустки. Нині у «Переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» Макарова-1 вже немає, а селища Городок — ще немає. Причому складається враження, що його там і не буде, адже проведені фахівцями вимірювання нібито засвідчують повну радіологічну безпеку території селища.
Втім, за такою логікою аналогічні дослідження мали б проводитись у всіх без винятку населених пунктах, свого часу віднесених до чорнобильської зони. Однак рішення про їх перегляд ніхто не ухвалював, а тому жителі колишнього Макарова-1 фактично стали першими постраждалими у ході реорганізації чорнобильського законодавства «явочним порядком».
«Заміновані» багато-поверхівки
Та чи не найболючіша проблема селища — газова. Свого часу кухонні плити 26 житлових багатоповерхівок забезпечувались блакитним паливом із двох резервуарів скрапленого газу, облаштованих на території містечка. Проте ці газгольдери давно виведені з експлуатації.
Отож у місцевих жителів не залишилось іншого виходу, як оснастити свої помешкання… газовими балонами, що категорично заборонено нормами безпеки. Причому люди добре усвідомлюють ризик, на який вони наражають як власні сім’ї, так і сусідів по багатоповерхівці. Однак не менш очевидно, що масове включення електроплиток може призвести не лише до аварійного знеструмлення не розрахованих на подібні навантаження електромереж, а «буржуйка» у квартирі — ще гірша альтернатива.
Та найстрашніше, що спеціалізоване газозаправне підприємство, яке опікується поставкою скрапленого газу населенню для побутових потреб, обслуговує клієнтів лише за офіційно затвердженими списками громадян-користувачів, до яких в жодному разі не належать жителі багатоповерхівок. Отож жителі Городка вимушені заправляти балони «підпільно» на приватних автозаправних станціях, де ніхто не дасть гарантії, що внесена взимку на теплу кухню газова «міна» не рознесе вщент весь будинок разом з людьми.
«Золоте» тепло
Натомість суть проблем із централізованим теплопостачанням — насамперед у ціновій сфері, адже місцева котельня працює на дефіцитному і дорогому мазуті. За словами керівника квартирно-експлуатаційної частини (КЕЧу — аналога «цивільних» ЖЕКів) Віктора Ковальова, фактична собівартість опалення одного квадратного метра житла у Городку — 22,3 гривні за місяць! За опалювальний сезон витрачається порядку 3,5 тисячі тонн мазуту на суму близько 27 мільйонів гривень!
Втім, жителі селища поки що оплачують тепло за тарифом 4,03 гривні за квадратний метр, що призводить до фактичного дотування військовим відомством затрат на централізоване опалення лише житлового фонду в розмірі понад 5 мільйонів гривень за опалювальний сезон.
Після передачі багатоповерхівок у комунальну власність, ці видатки у повному обсязі ляжуть вже на інші плечі: або на сімейні бюджети жителів Городка, які масово звертатимуться за житлово-комунальними субсидіями, або на держбюджет, який вимушений буде компенсувати різницю між діючими тарифами та їх реальною собівартістю. Не менш очевидно, що ні державі, ні людям від цього легше не стане, а тому газифікація селища Городок, яка мала стати обов’язковою передумовою передачі військового містечка у комунальну власність, справді є оптимальним рішенням. Тим більше, що йдеться ще про опалення триповерхового приміщення загальноосвітньої школи, дитячого садочка, закладу медицини і музичної школи.
Не менш важливо, що нині діюча котельня потребує докорінної модернізації, а давно зношені тепломережі — заміни. За найскромнішими підрахунками, це обійдеться у 150 мільйонів гривень, тимчасом як прокладання підвідного газопроводу разом із обладнанням усіх помешкань селища індивідуальним газовим опаленням — лише у 26 мільйонів. Причому буде знято як проблему «золотого» тепла, так і «розміновано» багатоповерхівки від газових балонів, порушення правил експлуатації яких загрожує масштабною трагедією.
Військові ветерани чи зайві люди?
На сьогодні у колишньому військовому містечку фактичне двовладдя, від чого у першу чергу потерпають майже 2,2 тисячі місцевих жителів. Військове відомство начебто цілком обгрунтовано вимагає укладення угод оренди будівель, у яких розміщені музична школа, поштове відділення та… Городоцька селищна рада. Дійшло вже навіть до періодичного відключення цих об’єктів, які не мають утримуватись за рахунок видатків на оборону, від енергопостачання.
Натомість цивільна влада доводить, що заклади соцкультпобуту підлягають передачі у комунальну власність разом із житловим фондом, однак після виконання нинішнім власником капітального ремонту, як це передбачено законом. Вимога, до речі, цілком справедлива, бо, наприклад, лише оновлення покрівлі школи обійдеться у понад 2 мільйони гривень, а в більшості житлових багатоповерхівок після кожного дощу — справжній потоп.
Натомість жвава переписка між селищним головою, Радомишльською райдержадміністрацією і військовим відомством засвідчує, що чиновників останнього майже рік довелось переконувати, що навіть складання кошторису витрат на капітальний ремонт — таки обов’язок власника. Хоча, здавалось би, саме Міноборони передусім зацікавлене, щоб якнайшвидше позбутись витрат на утримання вже непотрібної нерухомості та забезпечити щонайменше півтисячі родин відставників квартирами у будинках, які потрібно лише відремонтувати, а не збудувати.
Натомість районній і селищній владі доводиться «з боєм» відстоювати навіть фізично і морально застаріле медичне обладнання ліквідованого лазарету, яке навряд чи переживе демонтаж і вивезення з Макарова-1, однак ще здатне прислужитися людям за місцем свого нинішнього розташування. Мимоволі закрадається думка, що подальша доля ветеранів військової служби, які залишаються жити у Городку, їх колишньому відомству байдужа…
Чужа біда не болить?
Зрозуміло, що найважливіші з цих проблем не розв’язати ні на рівні селищного голови, ні навіть райдержадміністрації чи області. Отож не дивно, що на сесії Житомирської облради ухвалили спеціальне звернення до Кабінету Міністрів щодо врегулювання ситуації у новоствореному населеному пункті.
Звісно, велика частка вини за митарства жителів номінально вже колишнього військового містечка лежить на Міністерстві оборони. Втім, чи лише на ньому? Серед численних резолюцій, які впродовж останнього року з’являлись на листах і зверненнях щодо ситуації в Городку, не одна адресована керівництву Житомирщини. Зокрема йдеться про фінансування будівництва підвідного газопроводу за рахунок коштів державного фонду регіонального розвитку.
За великим рахунком, не з вікон Кабміну, а саме облдержадміністрації видніше, які об’єкти на місцях потребують першочергового фінансування. На жаль, Городок у їх перелік не потрапив, як і будівля обласного онкодиспансеру, де пацієнти лежать у коридорах, а стіни загрожують обвалом. Натомість отримані з держбюджету мільйони гривень спрямували на спорудження… нового приміщення Музею природи в обласному центрі.
Тим часом у жителів Городка, яким у лютому цього року на звернення селищного голови Сергія Сліпчека Президент Віктор Янукович у ході прямого телеефіру пообіцяв «бути вашим партнером у тій частині питань, які будуть для вас складними», залишається все менше надій і віри. Отже, мазут для опалення досі не газифікованого селища загрожує стати не лише паливом...
Ми в Google+