НОВИНКА

 У "Фразеологічному словнику говірок Житомирщини" представлено безцінні мовні багатства краю

Досить хоч раз побувати у віддалених поліських селах, щоб назавжди закохатись у неповторний місцевий діалект, в якому нарівні з давньоруськими "комонями" ("кіньми") донині вживаються в розмовній мові фактично забуті на інших територіях слова - книш, схаби, жлухто, кучма, вивірка. На жаль, після чорнобильської аварії, яка спричинила масове переселення жителів десятків населених пунктів, ці безцінні мовні скарби опинились перед загрозою зникнення. Отож слід подякувати автору словника, доценту кафедри української мови Житомирського держуніверситету ім. І. Франка Галині Доброльожі за її титанічний труд. Адже завдяки виданню книги понад 7 тисяч фразеологічних одиниць тепер надійно збережено для нинішніх і прийдешніх шанувальників рідного слова.

- Унікальність нашої області в тому, що на її території функціонують говірки, які належать аж до трьох наріч української мови, - розповідає Галина Миронівна. - На півночі це середньополіський, у південно-західній частині - волинський, а у південно-східних районах - середньонаддніпрянський діалект. Причому проблема збереження унікальних місцевих фразеологізмів актуальна для всіх без винятку, а не лише постраждалих від чорнобильської біди куточків області.

Як приклад Галина Доброльожа наводить записаний у с. Яроповичі Андрушівського району вислів "рубати скалку" в значенні "користуватись уже виконаною кимось роботою". Лише один місцевий старожил понад 80-річного віку зміг пояснити походження цього фразеологізму. Виявляється, колись тут водилися бобри, які гострими зубами "зрізали" дерева. При цьому залишалось чимало трісок-скалок, придатних для розпалювання печі, які надурняк підбирав околишній люд.

За словами автора книги, "Фразеологічний словник" став результатом багаторічної дослідницької роботи, в якій брали активну участь як колеги-науковці, так і тисячі студентів вишу. Частина дбайливо зібраних ними фразеологізмів -численні місцеві варіанти поширених на всій території України висловів. Скажімо, загальноприйнятий вислів "у свинячий голос" тут переінакшено на "в свині (з наголосом на останньому складі. - В. Ш.) голоси".

Та головне багатство словника - суто місцеві вислови, в яких зафіксовано особливості побуту і світогляду жителів конкретних територій. Це і "краще свої воли бити, ніж чужі гроші лічити", і "бери жонку гладку - як не буде робити, то буде по чому бити", і "венеря вхопила".

До речі, словник укотре доводить, що народ наш мудріший за грамотіїв, які намагались "причесати" живу розмовну мову. Адже навіть немилозвучне слово "дупа", як виявляється, може бути і "дупнем", і "дупкою". Різниця в одну букву, а емоційна оцінка діаметрально різна. І навряд чи запозичений з інших мов "ревматизм" став повноцінною заміною колись звичної назви "гострець", в якій і співзвучність із гострим болем, і неприємним "гостем", і навіть дорогою-"гостинцем", подорож якою в осінню сльоту і зимову заметіль оберталась хворобою.

Отож хоч мало хто з поліщуків нині відповість, що таке "йота", але кожен з них знає, що "йота в йоту" - це найвища точність, прикладом якої у збереженні скарбів рідної мови став виданий на Житомирщині словник.

 

СЛОВНИЧОК НЕЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

Венеря - нечиста сила, чорт.

Вивірка - білка.

Жлухто - видовбана із стовбура діжка, в якій золили білизну і полотно.

Йота - дев'ята літера грецького алфавіту, що позначає звук ї.

Книш - вид білого хліба, змащеного салом або олією, із загорнутими всередину краями.

Кучма - висока бараняча шапка.

Схаби - боки на тілі людини.