Ідеться про художній музей М. Біласа в Трускавці, музей «Дрогобиччина» у Дрогобичі й Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького, де розмістили гобелени, килими, ліжники, аплікації, ляльки, пастелі, вишиті роботи та декоративні квіти митця. У селі Медвежа на Дрогобиччині, де син лісівника Якима Біласа Михайло провів десять щасливих років дитинства (1926—1936), встановили меморіальний знак.
Зрозумів, що для нього найголовніше
Найбагатшу унікальну колекцію з кількадесяти його гобеленів ручної роботи можна побачити саме у старовинній трускавецькій віллі «Гопляна», де й розташувався перший в Україні прижиттєвий державний музей народного художника. Крім названих музеїв, його роботи представлені й у багатьох відповідних закладах інших міст країни і світу.
В Україні митців, причетних до створення гобеленів, перелічують на пальцях однієї руки. Бо мистецтво дороге — для королів і аристократії. Нині це велике національне надбання. Гобелен поглинає митця, не терпить суперництва, захопивши до останку художника-ткача.
Михайло Білас, стоячи у свої двадцять вісім на розпутті духовних доріг, обрав храм мистецтва і творчості. Зазнав у той час великого кохання, що залишилося в ньому згустком невимовного чуття й енергії, які спрямував у творчу працю. Із дружиною прожив кілька літ. І зрозумів, що для нього найголовніше — мистецтво.
Нині залишився з племінниками, творчим доробком і глибоким переконанням, що «мистецтво не повинне марнуватися на відтворення перехідного, тимчасового, тлінного. Воно має відображати і зберігати живе, прекрасне і вічне». З тією неперехідною і незрадливою любов’ю Михайло Білас живе і працює.
Нагромаджує запаси снаги
Провідний у його багатогранній творчості цей трудомісткий, дуже своєрідний вид мистецтва — картини, витворені ниткою на «полотні».
Понад 350 років тому, коли вони народжувалися на мануфактурі родини Гобеленів у Парижі, майстер на верстаті, дотримуючись відповідної складної, скажемо так, первісної технології, особливо пов’язаної з барвами вовняних ниток, сюжетом картини, міг за рік виткати один квадратний метр виробу. У ХХ столітті молодий, сповнений натхнення Михайло Білас, за розповіддю директора музею в Трускавці Олени Білас-Березової, міг за рік виткати кілька гобеленів на своєму горизонтальному верстаті завдяки не сучасним технологіям, а натхненню, народженню в уяві власних картин і сюжетів. Нині тче один за кілька місяців чи й за рік. Останні кілька років захопився графікою, і колекцію його найновіших пастелей представлено на виставці у Львові.
Заощаджує час, нагромаджені запаси снаги в душі, усамітнюється для праці навіть на свій ювілей.
— Кажуть, що Михайло Якимович — натура самозакохана? — запитую в пані Олени.
— Ні, він актор і поводиться відповідно до обставин, характеру співрозмовника і ставлення до нього. Він багатогранний, любить грати різні ролі, не дарма ж закінчив театральні студії, працював актором Дрогобицького державного театру, навчався хореографії. З цим багажем пішов у Львівське художнє училище, згодом закінчив факультет художнього текстилю Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва.
Михайло Білас наприкінці 1950-х і до середини 1970-х працював художником Львівського будинку моделей, згодом — головним художником будинків моделей у Харкові та Києві. Звідси теж ця зовнішня і внутрішня імпозантність, що теж додає певного вмотивованого самомилування.
Таку постать у невеликому курортному Трускавці не міг свого часу не помітити перший секретар ЦК компартії України, згодом звинувачений у націоналізмі, Петро Шелест. Йому була притаманна особлива увага до українського національного мистецтва. З Михайлом Біласом, каже Олена Білас-Березова, вони зустрічалися навіть сім’ями за різдвяною вечерею. Щоб це не мало небажаного розголосу в курортному містечку, на вулиці, де розташований родинний будинок трьох поколінь лісників Біласів і де жив Михайло Білас, вимкнули світло. Тодішній керівник держави із дружиною і митець вечеряли романтично — при свічках, без охорони, зайвих вух та очей.
Петро Юхимович запросив трускавчанина попрацювати у столиці України.
Творчість Михайла Біласа саме тих 1970-х років пломеніє особливими світлими барвами і душею успішної, щасливої людини. Його аплікації «Бойківське весілля», «Ювілейний танок», гобелени «Чотири пори року» з бойківськими карпатськими краєвидами відтворені з великим мистецьким хистом, тож кладуть на душу глядача тривалу весняну повінь радісних відчуттів.
Відомий композитор Анатолій Кос-Анатольський про ці відчуття, з якими залишав виставку митця, сказав: «Те, що я побачив на власні очі, перевершує всякі уявні сподівання... Невже руки людини можуть творити такі чудеса?»
Двічі творчість народного художника подавали на присвоєння йому премії імені Тараса Шевченка. Але та вперта натура не визнавала і не визнає жодного іншого, як кажуть бойки, попертя, крім голої сподвижницької праці. З огляду на обставини, які мали і мають місце, митець не дозволяє більше подавати документи на його номінацію. До речі, після відставки Петра Юхимовича він покинув столицю й столичні інтриги.
Його впертість, мабуть, грунтувалася на творчій самодостатності, згодом вона змушувала його мігрувати між Трускавцем, Дрогобичем, Львовом. Комітетчикам з держбезпеки дуже хотілося залучити його до нетворчої роботи. Вона, звичайно, підсобила б у просуванні на вершини слави, але й тут Білас не поступився своїми життєвими принципами.
Тільки у 1995 році йому присвоїли звання народного художника України, коли позаду були десятки виставок у багатьох країнах. Його твори закуповували приватні колекціонери світу і національні музеї.
Трускавецький художній музей Михайла Біласа, який налічує понад півтори сотні творів, почав функціонувати 22 роки тому. Його відвідали сотні гостей з різних куточків світу, він став окрасою мистецького туристичного маршруту Галичини, центром естетичного виховання курортного міста і Львівщини.
Ольга ЛОБАРЧУК
для «Урядового кур’єра»
Від колективу «УК». Бажаємо народному художникові України здоров’я, щоб унікальні творчі доробки останніх років — гобелени, пастелі, декоративні квіти, які теж стали окрасою музею і привертають увагу відвідувачів філософською глибиною, ще доповнювались новими творами, які живуть і нуртують у душі зрілого митця.
ДОСЬЄ «УК»
Михайло БІЛАС. Народився 1924 року в селі Креховичі на Івано-Франківщині. Закінчив Львівський інститут декоративно-ужиткового мистецтва. Працював дизайнером одягу, оформляв музейні експозиції, створив колекції гобеленів із карпатськими краєвидами та з бойківськими фольклорними мотивами, колекцію ляльок-мотанок у національних костюмах і в парному танці. Його творчий спадок виокремлюється тим, що в художньому килимарстві, аплікації, в орнаментальних композиціях сміливо змінює звичні схеми розташування візерунків, принципи впорядкування композиції, зберігаючи традиційну колористику, схему і ритміку візерунків. Мистецтвознавці називають його композитором кольору.
М. Білас талановито осучаснив традиційне мистецтво, примноживши духовну спадщину України.
Українське народне ткацтво збагатив таким типом килима, як гобелен. У 1995 році йому присвоєно звання народного художника України.
Живе і працює в Трускавці, де 1992 року створено його прижиттєвий державний художній музей з найбагатшою колекцією гобеленів. Будівля — пам’ятка дерев’яної архітектури кінця ХІХ — початку ХХ століття.
Ми в Google+