Цей залізничний вагон усуціль незвичний, своєрідний. Коліями Галичини він рейсував ще за Австро-Угорської імперії. Але за часів незалежності України тернопільський ресторатор Михайло Гросуляк вирішив його відреставрувати й виставити біля музейної ресторації «Старий млин». Але ж пан Михайло — людина підприємлива, тож старому вагону, крім функції експоната з наочного вивчення історії залізниці, додав ще й суттєвої бізнесової важливості. Зрештою, задум «виробничого» призначення для приміщення на колесах виник у власника закладу громадського харчування цього року, коли познайомився з родиною переселенців з Криму Світланою та Гочею Гелашвілі. І вже у жовтні над вагоном замайоріли український та грузинський прапори, а на кузові з’явився напис «Грузинська випічка».
Курс на Західну Україну
Сім’я Гелашвілі одразу ж не прийняла російську окупацію Криму. Світлана хоч і народилася в Криму, але залишатися в Севастополі й брати громадянство країни-нападника навідріз відмовилася. Тут вона працювала у місцевому відділенні Укрпошти. На сімейній раді, до якого міста з півострова виїхати, «дебатів», по суті, не було. Курс хотіли тримати лише на Західну Україну. До того ж саме на Тернопіль. Передусім тому, що у сусідній Хмельницькій області народився й провів кілька дитячих років її батько. А ще бажали потрапити в суто українське середовище. Цього дуже прагнув і Гоча.
За фахом він скульптор. Свого часу з грузинського міста Руставі його запросили до Ялти створити кілька скульптурних композицій. За деякий час познайомився зі Світланою, спалахнуло кохання, а відтак і до вінця повів її. Загалом на півострові Гоча прожив п’ятнадцять років, Україна стала йому рідною. Тож не хотів її залишати навіть під окупаційним російським натиском.
«Я українську мову вивчаю, бо російською не хочу спілкуватися», — сказав мені Гоча відразу при зустрічі. Тож надалі я повів з ним розмову українською. Звісно, такий факт не може не тішити. Але я щиро порадів і за те, що доля до кримських переселенців у Тернополі прихилилася-таки, а отже, родина Гелашвілі не помилилася ще в Севастополі, вимушено вибираючи нове місце для проживання.
У Тернополі на шляху переселенців з півострова з перших днів зустрілися, кажучи словами Гочі, дуже добрі люди. Допомагати родині Гелашвілі взялися й представники міської влади, і громадських організацій. Та найважливіше, що поталанило познайомитися з ресторатором Михайлом Гросуляком. «Дуже допоміг він мені. Завжди буду вдячний пану Михайлові», — з теплотою поділився своїми думками переселенець.
А ще зауважив: якщо зможе колись придбати власне помешкання, то лише в Тернополі. Нині ж родина Гелашвілі винаймає квартиру. Роботу в місті Гоча зміг знайти, по суті, одразу по приїзді сюди. Крім скульптурних композицій, він творить водограї, викладає каміни, займається ландшафтним дизайном. Замовлення надходять.
«Тернопіль — Тбілісі»
Уперше з родиною Гелашвілі випало порозмовляти в серпні на фестивалі «Цвіт вишиванки», що відбувався в Тернополі. Крім розмаїття вишиванок, національного вбрання, організатори подбали й про містечко народних майстрів, не забули також про куховарів. У морі українських страв, які виставили ресторани обласного центру, грузинських наїдків, зрозуміло, не можна було не зауважити. Родину кримських переселенців тоді прихистила популярна у файному місті музейна ресторація «Старий млин». Світлана й Гоча пропонували учасникам фестивалю покуштувати-посмакувати не лише лавашем, бараниною, хачапурі, а й сациві, толмою, іншими традиційними грузинськими стравами. Гоча навчив дружину готувати їх, тож Світлана часто подає такі наїдки до столу й удома. Цікаво, що куховарство та пекарство захопило також сина Дмитра, який у Тернополі вступив до вищого професійного училища ресторанного сервісу та торгівлі, де пізнає премудрості професії пекаря.
Можливо, Дмитро стане гідним продовжувачем пекарської справи батьків, які, вимушено залишивши Крим, зуміли з допомогою тернополян відкрити на новому місці міні-пекарню грузинської випічки. Першу продукцію стали реалізовувати на початку жовтня. Гоча у старовинному залізничному вагоні, який назвав «Тернопіль — Тбілісі», збудував тандир — піч для випікання тонкого хліба. Спочатку покупцям запропонували лаваш, хачапурі та кубдарі. У подальшому, сподіваються, випікатимуть і грузинські солодощі.
Прикметно, що Гоча, образно кажучи, не творитимете все-таки хачапурі, а й надалі займатиметься скульптурою, дизайном. Оскільки, на його погляд, пекти хліб — це не спеціальність, така справа кожному чоловікові в Грузії під силу. Тому випічкою більше займатиметься Світлана, а згодом хоче навчити такого ремесла когось з охочих.
Михайло Гросуляк зізнається, що здивований працездатністю цієї родини, їхніми людськими якостями. Тернопільський ресторатор має пропозицію з Польщі облаштувати там українсько-грузинську кухню. Напевно, погодиться такий задум втілити. Більше того, ресторан «Старий млин» має свого двійника на відомому гірськолижному українському курорті «Буковель», де широко представлені галицькі страви. Є бажання, аби в меню тут з’явилися й грузинські наїдки.
Страви ці, безумовно, будуть смачними. Гірчитиме хіба кримським присмаком саме життя та доля родини Гелашвілі. Адже не з власної волі українсько-грузинська сім’я залишила на півострові своє помешкання й подалася у досі незнане їй місто. Та в Тернополі Світлані, Гочі й синові Дмитру подали міцну руку допомоги, аби вони змогли зреалізувати себе, свої здібності, талант.
Ми в Google+