Місяць тому я отримала редакційне завдання: відвідати навчальний центр «Десна» під Києвом, де на той час тренувався 11-й батальйон територіальної оборони Міноборони «Київська Русь», бійцям якого працівники фірми «Мега-Поліграф» відвозили продукти та необхідне спорядження. Та за збігом обставин в останню мить замість мене поїхала колега.

Наступного дня вона ділилася враженнями, як тренуються хлопці не шкодуючи сил,  який у них бойовий дух. І що вже зовсім скоро їм на передову. Особливо її вразило спілкування із їхнім командиром, кадровим військовим, спецназівцем, підполковником Олександром Гуменюком. «Це справжній чоловік, воїн, патріот, сильна, мужня і водночас дуже чуйна і добра людина. У нього світле обличчя, а говорить так, що хочеться вірити кожному слову. Каже, що ми обов’язково переможемо, бо на нашому боці правда. Хлопці, більшість із яких за фахом не військові, ловлять кожне його слово, чітко виконують усі накази і дуже поважають», — розповідала вона тоді. Після поїздки  написала матеріал (див. «УК» від 8 липня 2014 року — «Урядовий кур’єр» побував у гостях у бійців батальйону «Київська Русь» і дізнався, хто і як їх підтримує», автор Інна Косянчук). Щиро скажу, я тоді пожалкувала, що не довелося особисто познайомитися з таким чоловіком. «Можливо, згодом», — подумала. Але…

Таким запам’ятають хлопці з 11-го батальйону свого командира-героя. Фото з сайту kotsubynske.com.ua

«Уранці 15 липня у бою під Дебальцевим загинули 4 бійці 11-го київського територіального батальйону «Київська Русь», який потрапив в оточення, серед яких комбат підполковник Олександр Гуменюк.  Ще 10 військових поранені. Комбат загинув від кулі снайпера. Розвідники батальйону винесли тіло командира з поля бою», — прочитала днями в Інтернеті. І у горлі став клубок — уже не здійснити мені мрію…

«Олександр зі своїм батальйоном, який не лише очолював, а й сам створив, почав війну на Карачун-горі. Його заслужено любили та поважали солдати. Він був не з тих командирів, хто посилає хлопців у бій, Олександр вів їх за собою. За відгуками його бійців та друзів, це був дуже енергійний, порядний та цілеспрямований чоловік.  І при цьому авторитетний та організований командир. Він їхав попереду колони. Завжди першим ішов туди, де найважче. І загинув першим зі свого батальйону. Ех, який був мужик! Справжній! Вічна пам’ять герою!» — написав на своїй сторінці у Фейсбук  журналіст Юрій Бутусов.

Хлопці називали його Батя. З поваги та любові. Адже там, на фронті, він був для них справжнім батьком. Казали, таких командирів один на  тисячу. Передусім він дбав про них, і вже потім про себе. Його батальйон вважався одним з найдисциплінованіших, навіть на рівні армійських частин. Тепер вони кажуть, що воюватимуть із подвійною силою. За Україну, за Батю!

А ще, як з’ясувалося, Олександр із першого до останнього дня перебував на Майдані. Революція гідності була його революцією. В Олександра залишилася дружина Олена, яка допомагає забезпечувати потреби військових у зоні АТО й залучає допомогу на фронт, і троє синів. Впевнена: вони обов’язково будуть гідними пам’яті батька-героя.

Як стало відомо «УК», народний депутат Олександр Бригинець висунув ініціативу назвати іменем воїна-героя одну з центральних вулиць в місті Дебальцевому, захищаючи яке, загинув Олександр Гуменюк. Нардеп сподівається, що цю ініціативу підтримають й у Дебальцевому, й у Києві.