ПОВЕРНЕННЯ

713 раритетних книжок з Києва — вже в бібліотеці Музею цукру в Берліні

Церемонія приймання-передачі цієї літератури, яка належала колись бібліотеці Інституту цукрової промисловості в Берліні, а через Другу світову війну змінила свою прописку й перебувала у фондах бібліотеки «Українського науково-дослідного інституту цукрової промисловості», днями відбулася за ініціативи Міністерства культури України й за участі української та німецької сторін у Національній парламентській бібліотеці України.

Киньте, тітко, буряка!

Кілька книжок із 713-ти, які змогли побачити журналісти на стенді, видані у 1907—1933 роках і були актуальними новинками саме тоді. Нині ці галузеві посібники мають насамперед історичну цінність, бо, як стверджують українські науковці і фахівці з цукрової промисловості, вже застаріли. А Надзвичайний і Повноважний посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні Крістоф Вайль — «не експерт у цукровій промисловості, навіть не впевнений, що існують інженери, які можуть читати ці книжки. Нині технологія зовсім інша, ніж тоді. На дозвіллі я краще прочитаю книжку Юрія Андруховича, ніж «Вітаміни й гормони».

«Вітаміни й гормони» не зацікавили й мене, а ось книжку «Какао і шоколад» 1909 року видання, якби володіла німецькою мовою не лише зі словником, переглянула б залюбки. Бо тодішній шоколад, чомусь так здається, і смачніший, і корисніший за сучасний, де, як і в багатьох солодощах, нахабно витісняють цукор шкідливі його замінники. Та й відбиток цукрового буряка на обкладинках або титульних аркушах книжок із бібліотеки Музею цукру в Берліні, яких лишилося в бібліотеці «Українського науково-дослідного інституту цукрової промисловості» ще чимало, навіяв на мене ностальгійні спогади. Колись нашою сільською вулицею їздили вантажівки, з поля до цукрового заводу в сусідньому селі, з цими солодкими коренями. Коли зверху на них сиділа в кузові ланкова, ми, малеча, кричали «Киньте, тітко, буряка!» і наввипередки мчали за тими «гостинцями». А як машини почали курсувати вже без жінок-супровідниць, перекопували вулицю рівчачками, щоб вони спіткнулися на тих вибоїнах і за борт скотилися кілька буряків… Як же смакувала ними, спеченими в печі, сільська дітлашня! Пару років тому мене почастували тим уже призабутим делікатесом, і він навіть перевершив дитячі враження. Його невимовний смак не застарів! Як і квас із цукрових буряків, без якого в моєму дитинстві не уявляли український борщ. Тож треба ще поміркувати, що відправляти до музеїв, а що відроджувати в повсякденні.

Ці книги давно не бачили читачів і вперше потрапили на очі й заступнику міністра культури України Броніславу Стичинському та Надзвичайному і Повноважному послу Німеччини в Україні Крістофу Вайлю. Фото Володимира ЗAЇКИ

Навіть якщо не цікавилися 40 років

Ось і музичним архівом Співочої академії Берліна, в якому були рукописні партитури хоралів для органу Й. С. Баха та «Матеріали діячів західноєвропейського мистецтва і літератури ХVІ–ХІХ століть», за словами доктора мистецтвознавства, академіка Національної академії мистецтв України Олександра Федорука, «ніхто не цікавився за 40 років», доки він зберігався в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтв України. Коли ж Україна передала його з доброї волі Німеччині, він там «уже має сучасне життя, ці твори Баха виконують і звучать у світі». Пан Федорук нагадав, що «Німеччина отримала від України пам’ятки, пов’язані з Гете, а Україна від Німеччини — пам’ятки, пов’язані зі скіфськими цінностями, які тепер у Херсонському музеї, та з добою Мазепи, що нині в Чернігівському художньому музеї».

«Весільною ходою нареченого» переступило поріг Уманської картинної галереї полотно ХVІІ століття з такою назвою, пензля невідомого голландського художника з майстерні Пітера Брейгеля-молодшого, вивезене звідси під час Другої світової війни. Його Німеччина повернула Україні 2001 року, колекцію з 210 писанок і декоративний таріль — 2011-го, а всього за останні 10 років передала нам 1233 експонати.

Зримі й відчутні результати діяльності Змішаної українсько-німецької комісії з питань повернення та реституції втрачених та незаконно переміщених під час та внаслідок Другої світової війни культурних цінностей і Міжвідомчої ради з питань вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей. І як наголосив заступник міністра культури України Броніслав Стичинський, «останнім часом українсько-німецькі відносини в цій галузі набувають конструктивного характеру».

Найсвіжіший приклад такої конструктивності – 713 книжок, повернених Україною до бібліотеки Музею цукру, який нині перебуває у структурі Технічного університету Берліна. Представник цього навчального закладу доктор Ре∂іне Денель поінформувала присутніх на церемонії прийняття-передачі галузевої літератури, що «Історія цукрової бібліотеки й Цукрового інституту сягає 60-х років ХІХ століття».

А Надзвичайний і Повноважний посол Федеративної Республіки Німеччини в Україні доктор Крістоф Вайль назвав цю подію великого політичного значення доказом довіри до його демократичної країни, яка «завжди пам’ятатиме про свою історичну відповідальність за страждання, завдані мільйонам людей в Україні під час злочинного винищувального походу націонал-соціалістів Німеччини; усвідомлює ті величезні культурні втрати від жахливої окупації і надалі у прозорий спосіб допомагатиме Україні в пошуку втрачених культурних цінностей. Хоч це непросто. Бо дуже багато награбованого майна перебуває не в урядових структурах, не в музеях, а в приватних колекціях, на ринку».