Не випадково згадався відомий фільм про льотчиків — учасників попередньої страшної війни. По-перше, тему Другої світової вже понад десятиріччя активно використовує, цинічно інтерпретує і навіть тупо дискредитує російська пропаганда. А, по-друге, антиукраїнські пропагандисти, які бомбардують жителів тимчасово окупованих територій Донбасу жахливими та огидними зразками брехні, нагадують пілотів-камікадзе у глибокому піке. Вони й самі стають жертвами свого творчого кредо. Часто повторювана брехня стає правдою й для них самих. І в неї вірять! Поступово під вплив брехні потрапляють і самі носії добровільного божевілля.

Образ донецького «пікіруючого зомбувальника», від якого ведеться ця розповідь, збірний. Про деяких нинішніх бійців ідеологічного фронту нічого навіть не чула до початку бойових дій на Донбасі. А деяких особисто непогано знала по спільній роботі у тоді мирному інформаційному просторі. Втім, як показали наступні події, тільки здавалося, що знаю…   

Малюнок наданий автором

Рік перший. Те, що «доктор» прописав!

— За свій перший косяк я отримав прочуханку вже першого робочого дня. «І чому ти вирішив, що вони нам не повірять? — обурено і водночас саркастично перепитав шеф. — Навпаки! Повірять, бо чують від нас те, що самі дуже хочуть почути!»

Так він відреагував на мою несміливу репліку: мовляв, нашій примітивній нісенітниці про звірства «укропів» ніхто не повірить. А далі, енергійно крокуючи кабінетом, шеф повторював уже чуте мною твердження, що пропаганда (в цьому разі неймовірна брехня) має найголовнішу мету — завоювати маси. І тому для цього будь-який засіб гарний.

— Будь-який! — голосно підкреслив наставник. — Окрім, звичайно, того, який не досягає мети! Утім, гарно брехати також треба вміти!  Золоте правило: щоб у наші вигадки чи спотворення фактів повірили, вони мають бути якомога страшнішими, жахливішими й потворнішими. Бо не ми вигадали: чим брехня нахабніша й огидніша, тим вона швидше розійдеться.

Він зіслався на очевидну дурницю і примітивну страшилку колеги з московського телебачення про «розіп’ятого хлопчика», в яку повірили і далеко за Уралом, і навіть у самому Слов’янську, де, звісно, ніколи нічого подібного не було. «У чому секрет успіху? —  риторично пихнув цигарковим димом шеф. — Усе геніальне просте! Успішна пропаганда має бути доступною примітивному натовпу, на якого вона орієнтована. Наші найбільш вдячні слухачі — люди дуже обмежені. А раз вони обділені розумом, ми мусимо впливати виключно на їхні почуття. Не складно пояснюю?»

Коли повернувся до свого кабінету, мимоволі поділився враженнями з колегою.  А той, не відриваючись від монітора, тільки й вимовив: «Те, що доктор прописав…» До речі, я вранці кілька разів уже чув цей вислів. Мої нові колеги, готуючи публікацію, багатозначно й іронічно перемовлялися: «Рецепт від доктора?» чи «Доктор був би нами задоволений!» Виявляється, ми активно використовуємо перевірені часом методи сумнозвісного рейхсміністра освіти і пропаганди нацистської Німеччини доктора Йозефа Геббельса! Утім, чому сумнозвісного? Неабиякий талант батька брехні вже належно оцінили у Кремлі, а завдяки сучасним технологіям — телебаченню та інтернету — навіть у чомусь почали його перевершувати. І саме звідти привезли ці методи і почали їх тиражувати. Але — тцц! Уголос проміж нас не прийнято називати прізвище генія і водночас «диявола пропаганди ХХ століття». Доктор — і цим усе сказано.     

 Рік другий. «Тати» руйнували свої ж хати

«Укри» по той бік лінії фронту досі сподіваються владнати ситуацію і повернути собі Донбас мирним шляхом. Ха-ха! Наївні люди! Отой сподіваний мир поки що не входить у плани наших кураторів, а тому ми підбурюємо тутешній люд і налаштовуємо на тривалу війну з «українськими окупантами» аж до повного визволення від них усього Донбасу. Різними способами розпалюємо міжнаціональну ворожнечу, прищеплюємо ненависть до України, чимдуж волаємо про звірства «сучасних бандерівців», «правосеків» і найманців з Європи та США. Здебільшого нам вірять. А куди діватися, якщо інших джерел інформації тут немає! Наприклад, у Донецьку годі й шукати українські телеканали, зате зомбоящик пропонує повний набір російських каналів з антиукраїнською риторикою. Плюс місцеві канали, які у професійному плані зірок із неба не хапають, але із завданням справляються. Наша фішка — тотальна експлуатація теми Перемоги у Великій Вітчизняній війні, а майстер-клас у цьому показують росіяни. Нагадуючи про велику і спільну для всіх народів СРСР перемогу над фашизмом, спритно зміщуємо акценти і приписуємо її виключно Росії. Певна річ, про Україну, її втрати не згадуємо жодним словом. Ні, таки згадуємо зручні для нас моменти та персоналії: дивізію СС «Галичина», Бандеру, Шухевича тощо. А ще ярлик «фашисти» продовжуємо намертво ліпити на українські ЗСУ, добровольчі батальйони й на всю Україну. І тому всі нами організовані й режисовані мітинги відбуваються під гаслом «Донбас проти фашизму!» І бачимо, що наша пропаганда робить дива!

А чи не найбільш популярна теза (точніше, деза) про те, що сучасні ополченці з Росії та місцеві маргінали продовжують славні бойові традиції дідів, які колись захищали Донбас від фашистів. На сльозогінних банерах у людних місцях Донецька довірливі перехожі бачать дівчинку в сльозах на тлі руїн та її докірливе запитання: «Тату, колись тебе запитають: де ти був, коли руйнували наше місто?» Втім, цей постріл не спрацював. Жителі Донецька часто глузують з нього і саркастично звуть її «розіп’ятою дівчинкою». Місцеві знають, де були деякі «тати», коли у місті більшало руїн, — на позиціях, звідки самі ж гатили з мінометів чи гармат по житлових кварталах. Іноді помилково, а частіше — щоб посіяти паніку та скомпрометувати ЗСУ.

Молоді донеччани не поспішають до ополчення, але ми ведемо шалену патріотичну роботу. На телеканалі «Перший республіканський» виходить передача «Служу Республіці!», яка агітує юнаків узяти в руки зброю. А на каналі «Новоросія» транслюють проект «Військові злочини України», який підштовхує стати на захист свого міста і всієї «республіки». Зомбоящик аж переповнений історичними паралелями та відомими датами для маніпуляцій. Наприклад, недавно видали такий інформаційний «перл»: «8 січня 2017 року — 1000 днів горя!» Тобто ми гучно нагадали, що 14 квітня 2014-го Україна почала знищувати Донбас.  Звісно, ніде жодним словом не обмовилися, що за два дні до згаданої дати Гіркін з озброєними до зубів хлопцями з-за поребрика захопили Слов’янськ і фактично розпочали бойові дії у досі мирному регіоні. А свого часу використали такий хід: «Сьогодні пішов 901-й день війни на території Донецька. Це на один день більше, ніж перебував у блокаді Ленінград. Це найдовша облога, яку переживає російське місто за останні 300 років!» До речі, помітили, як ми невимушено й ненав’язливо зарахували Донецьк до російських міст?                 

Рік третій і останній. Рятуйтеся, хто як може!

Жах! Таке враження, що ми опинилися в ямі, яку власноруч викопали. У Кремлі дедалі частіше повторюють: захоплена й контрольована частина Донбасу залишається територією України! Відчуваємо, що вони почали нас «зливати» й заштовхувати назад до України. До держави, з якої ми два роки активно ліпили образ ворога! Якщо Москва справді від нас відмовиться, ми залишимося наодинці з тими, ким довго всіх лякали.

 Дехто з колег почав поглядати в бік Криму, куди налаштувався дременути. Такі настрої посилилися після подій біля Авдіївки. Наші військові підрозділи витратили гори боєприпасів, загубили чимало бійців — місцевих і росіян, але все марно. А ЗСУ, свідчать наші експерти, захопили важливі позиції й ще дужче загрожують Донецьку. Ми немов роботи механічно спотворюємо інформацію до потрібних нам зразків. Приміром, коли майже в центрі Донецька вибухнула вантажівка з боєприпасами, миттю зліпили кілька достовірних версій: жорстокі «укри» обстрілювали місто з реактивних систем залпового вогню «Град» та «Ураган», а потім приплели ще й балістичну «Точку-У». Брехня? Втім, я сам повірив, що укропи вцілили з високоточної зброї в ту вантажівку.

Панічний настрій особливо посилився після знищення Гіві. Було від чого жахатися, бо справдилися попередні прогнози після загибелі Мотороли:  Гіві — наступний у черзі на той світ. Версій наглої кончини обох командирів бойовиків не бракує, та нас не влаштовує жодна з них. Якщо їх чітко й професійно ліквідували наші куратори, то це чергове свідчення того, що «ДНР» зачищають від одіозних і небажаних свідків перед передачею Україні. А якщо тут діяли укропівські диверсанти, наші справи ще гірші! Бо доводиться мати справу фактично з кіборгами, привидами чи зомбі! Он усі регочуть із двох підозрюваних у знищенні Гіві — Зорян і Шкіряк. Ну і що з того, що насправді це один чоловік? А  може, його клонували і заслали у наш тил? Саме таку інтерпретацію подій я запропонував шефу, та він чогось тільки відмахнувся.

Тим часом справжню правду про українських кіборгів оприлюднив наш відомий рупор, «заступник командуючого оперативним командуванням ДНР» полковник Едуард Басурін, добре відомий своїм креативом щодо спотворення дійсності (у наших колах його саркастично звуть «баран Донхгаузен»). В інтерв’ю відомому російському виданню цей донецький Мюнхгаузен переконливо повідомив про психотропні засоби, які, мовляв, активно використовували українські захисники донецького аеропорту — «кіборги».

«Ми спочатку зіштовхнулися з пігулками, а потім в аеропорту натрапили на фляги з написом «Жива вода», — чеше він, не змигнувши оком. — Відправили до лабораторії: це був сильний психотропний засіб, що повністю відключає почуття болю і страху». Не поспішайте глузувати! До цього закликає й «Донхгаузен»: «Історії про кіборгів — це не казки! І ось такі випадки і зараз відзначали, на промці (промзона Авдіївки. — Авт.). У повний зріст ідуть в атаку. Його вбиваєш — він іде. У нього стріляєш — він падає, встає і знову йде. Поки в голову не влучиш або в серце. Може і без голови піднятися і йти. Пізніше з’ясували, що воно діє рівно 10 днів. І Україна завжди дуже наполегливо вимагала, щоб ротація була раз на 10 днів». 

…Під грізне бурчання новопризначеного шефа змушений був написати заяву на звільнення. Та без роботи не залишився: мене відправляють рядовим бійцем до підрозділу на «передку» біля Авдіївки. Невже на утилізацію небажаного свідка? Проте у мене є ще один вихід. Я побачив з висоти восьмого поверху колону бронетехніки і згадав поширену в пропагандистських колах історію про персонажа, який із вигуком «Російські танки!» викинувся з вікна. На відміну від нього, нас тепер жахають не тільки російські, а й українські танки.

Криза жанру.   Глава самопроголошеної «республіки» Олександр Захарченко звільнив Олену Нікітіну з посади «в. о. міністра інформації ДНР», яку вона обіймала з червня 2014 року. Очолив відомство, що координує роботу всіх ЗМІ на тимчасово окупованій території, її заступник Ігор Антипов.  

Лідія ЖАТКА
для «Урядового кур’єра»